Давно знав, що знаний письменник зі Львова Василь Мартинов - автор багатьох талановитих поетичних збірок, але що він, окрім віршів, пише ще й прозу, маючи в рукописах роман, повісті, п'єсу, було для мене приємною несподіванкою. Отож яка втіха - читати його книжку "Магія Думного потоку" (Львів, 2003 р.), куди ввійшли однойменна повість і щоденникові записи - есе про нашу сучасницю, велику поетесу Ліну Костенко! Ліна Костенко в щоденникових записах В. Мартинова постає в найголовніші моменти свого творчого життя, коли нарешті побачив світ її роман "Маруся Чурай" і коли вона зуміла максимально реалізувати той поетичний потенціал, яким її обдарувала природа. Одного разу автор записів сказав, що хотів би бачити її серед лауреатів Державної премії імені Т. Г. Шевченка, на що поетеса зауважила: "Я не прагну премії. Одержати її - значить потрапити в певну залежність, а поету потрібна повна розкутість. Одержуючи премію, треба дякувати і за традицією неодмінно казати: "Сприймаю її, як шанс". А я би так не сказала. Я би почала з того, що попросила б пробачення в самого Тараса Григоровича Шевченка. Це ж святе ім'я, яке треба берегти! А в нас премію імені Шевченка вже присудили багатьом, іноді незаслужено". Ось який він урок скромності! Ще один. Автор розповів поетесі, що переїхав в Україну з Росії 15-річним юнаком, захопився українською мовою, а згодом почав пізнавати її глибини й таємниці. "Ой, як це складно! - вигукнула Ліна Василівна. - Чим більше я пізнаю рідну мову, тим більше мені здається, що я дуже і дуже мало її знаю. А мову треба знати насамперед". І, звичайно, щоденникові записи дають неоціненний матеріал, особливо вчителям-словесникам, для осягнення літературно-мистецьких захоплень Ліни Костенко, для розуміння її як людини, для якої задивленість у себе не має нічого спільного з душевним герметизмом. Це видно не тільки з прямих її признань, а ще більшою мірою зі ставлення до людського оточення, до природи. Ось, здавалося б, випадковий, але який промовистий штрих! Ліна Василівна зі своїм сином збирали порожні пакетики з-під кефіру, робили з них годівнички для синиць в холодну зиму. Закріплювали годівнички на деревах, клали туди поживу. Любили спостерігати, як синички ласували щедрими дарунками... Мине кілька років, і діти прочитають мініатюру поетеси: Синиці голодом намлілись - Така зима, така зима! Оце б у вирій полетіли - Так батьківщини там нема! Час летить невблаганно, і спасибі В. Мартинову, що зафіксував неповторні хвилини спілкування з яскравою поетичною Зорею України. З не меншою насолодою читається й автобіографічна повість "Магія Думного потоку" про становлення молодого журналіста, його безкомпромісність, оточення, умови "трудів і днів" у хрущовські часи. Тема відома і нібито вже давно нікому ніякими несподіванками не загрожує. Одначе вчитуючись у повість, помічаємо, що вона, тема, явно виходить за рамки узвичаєних традицій. Прозаїк не будує карколомного сюжету, не вигадує героїв з надзвичайними долями. Адже повість творилася на основі спогадів про журналістську юність. Навіть окремі географічні назви і прізвища автор не змінював. Катаклізми, як правило, відбуваються не в діях, а в почуттях, взаєминах людей, надається перевага внутрішньому сюжету, динаміці душі людини. Майже всі герої повісті - люди привабливі, за винятком хіба що першого секретаря райкому партії Крамченка, пройдисвіта й кар'єриста. Автор знаходить для кожного образу риси і рисочки, що роблять їх близькими, з котрими хочеться побути якомога довше. Молодий журналіст Василь Кузнєцов-Мартинов створений з міцного матеріалу. Його компоненти - принциповість, щирість, доброта, висока людська совість. Насамкінець скажемо: робити аналіз есе й повісті В. Мартинова, як, зрештою, й аналізувати творчі здобутки інших колег по перу - таки справа маловдячна: їх треба читати, непоспіхом, сам на сам, у хвилини роздумів чи сумнівів. Щоб відчути і пахощі пишного квітування мови, й авторський стиль. Одначе де взяти ті видання? Приміром, наклад цієї рецензованої книжки аж ... 300 примірників. Отож тільки й залишається привернути до неї увагу читачів та видавців, сподіваючись на більший з часом тираж.