Версiя для друку Обговорити в форумi

Я 32 роки прожила в окупації. Я її вже застала. Окупація – це коли не можна говорити правду. Спершу велику, а потім найменшу. А далі тобі затикають рота кляпом і ти так продовжуєш жити до скону.
…Біля горіха ріс невеликий кущик дикого винограду, в нас так називають цю ліану з гарним декоративним листям, яке восени набуває червоної барви. Ріс для краси. Але коли хата стала пусткою, ніхто вже не бив виноград по пальцях,  щоб не розростався, якось не до того  було. Він почав стелитися по сітці огорожі, а вся земля край городу була прошита пагонами, які довелося виривати і викидати на  смітник. А потім зі смітника все поповзло на стіну літньої кухні, дісталося аж до даху і рушило на чуже, геть покинуте обійстя, перетворивши його  на джунглі. Тепер, видираючи з даху і стін пагони, ми вже їх спалювали, і поступово очистили від окупанта рідну земельку, бо вона нам потрібна, хоча й рідко туди навідуємось.
Чужа культура здається спершу чимось невинним і милим. Ці слова іншого звучання, ці пісні, які не становлять небезпеки, бо вони про кохання, ці серіали «про життя» - бо «в нас своїх нема», ці бульварні газети з пострадянськими рецептами і глянець чужою мовою, (а яка різниця) – оповивають душу і випивають з неї всі соки, паразитуючи на безвольності та байдужості. А потім втрачається ідентичність і лишається примітивний генетично-модифікований люд, чиє життя зводиться до елементарних потреб. Ще одна територія завойована, на якій немає місця  для свого саду, городу і квітника. Немає і дому, бо в ньому  не хочуть жити – батьківщина тепер,  де гроші.
Так було колись з шумерами, які допустили  в свою вищу культуру чужі слова аккадців і мова стала в них шумерсько-аккадська. В них вкрали їхніх богів і героїв, переробили на свій штиб. Про історію я вже мовчу. І про пустелю на місці пальмових гаїв і канали, засипані піском. І так буде з Україною. Втечете на чужину від цієї біди – вона вам серце висушить, якщо, звісно, воно у вас було взагалі, а не капшук з грошима. Вступити до Ліги Дикого Винограду неважко, а от вийти з неї – великий клопіт.
Травень 29, 2020 р.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #23 за 05.06.2020 > Тема "Резонанс"