Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4600)
З потоку життя (7298)
Душі криниця (4291)
Українці мої... (1719)
Резонанс (2369)
Урок української (1007)
"Білі плями" історії (1873)
Крим - наш дім (1481)
"Будьмо!" (273)
Ми єсть народ? (257)
Бути чи не бути? (479)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (284)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
КАРТИНИ, НАМАЛЬОВАН╤ СЕРЦЕМ
Укра╖нськ╕ митц╕ – це потужна сила, яку не можна знец╕нювати…


СУМНА ОС╤НЬ
Наш╕ традиц╕╖


ГОВОРИТИ. МОВЧАТИ.
Чи здатн╕ ми слухати, коли мистецтво промовля╓?..


МИСТЕЦЬКИЙ Г╤МН НЕЗЛАМНОСТ╤
Автори представлених роб╕т - художники, як╕ п╕шли захищати Укра╖ну…


ПОРА НА В╤ДПОЧИНОК...
Наш╕ традиц╕╖




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #23 за 05.06.2020 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#23 за 05.06.2020
ПОЕЗ╤╥ ╤ВАНА НИЗОВОГО

Перех╕д укра╖нц╕в в╕д промосковського комун╕стичного св╕тогляду пов'язаний ╕з переоц╕нкою ╕деолог╕чних, л╕тературних, художн╕х, моральних та ╕нших ц╕нностей, то в╕рш╕, под╕бн╕ в╕ршам ╤вана Низового, ╓ способом боротьби за повернення укра╖нц╕в до укра╖нства.
Левко Лук’яненко

1.

ПРАПРАД╤ДИ

А були ж вони диваками,
А були ж вони,
А були чумаками ╕ козаками –
Все ум╕ли ╕ все могли
╤ росли не з чужо╖ ласки,
╥й-пра,
А з химерно╖ думки-казки,
З незм╕лимих джерел Дн╕пра,
На п╕всв╕ту шаблями бряжчали,
На п╕всв╕ту й на ц╕лий св╕т,
╤з невол╕ брат╕в виручали,
╤ сестер, ╕ чужих сир╕т.
╤, шукаючи кращу долю
Чи для себе, чи для других,
Потрапляли сам╕ в неволю
До бундючних осман╕в злих.
╥х б╕да батогами вчила,
Ой учила ж б╕да,
Пок╕ль
Усв╕домили:
Батьк╕вщина
Там, де кост╕ ╖хн╕х батьк╕в!
╤ що то – найб╕льша святиня,
Й чужаков╕ до не╖ – зась!
...Укра╖на в очах засв╕тилась,
Н╕би перша щаслива сльоза.
1976

* * *
По-гу-ля-ли!
Кров╕ набачились
В т╕м «останн╕м, р╕шуч╕м бою»,
Призвича╖лись,
Розсобачились,
Проливали чужу ╕ свою!
Не ск╕нчилася громадянськая –
Кров дим╕лася ╕ текла,
В сто р╕чок
Голуба, дворянська,
Що насправд╕ червона була.
Видавалися «╕ндульгенц╕╖»
На стол╕ття вперед – гуляй!
Море кров╕ ╕нтел╕гентсько╖
Перехлюпувалось через край.
Тисячами струмк╕в ст╕калася
У ╓дин╕ Волгу й Дн╕про
Та,
   солона ╕ терпка,
                           що звалася
«Роб╕тничо-селянська кров».
Ну з яко╖ тако╖ любов╕ ще
Кровопуски оц╕ без м╕р:
По кол╕на, по плеч╕ в кровищ╕
Муравйов, Тухачевський, Як╕р!
╥х м╕льйони – тих, «позаштатних»…
В ╖хн╕х жилах – «смердюча кров»…
╥х вирубували в Кронштадт╕,
В бойню перетворили Тамбов;
Стольний Ки╖в мостили трупами
Укра╖нських с╕човик╕в,
Св╕т будили шаблями й трубами,
╤ передзвоном к╕нських п╕дк╕в!
А панцирниками й тачанками
Гримкот╕ли у «рай комун»,
╤ свинцеву свою печатку
В кров терпку вмочав Бела Кун.
М╕й бездарний земляк Ворошилов
Л╕з по трупах на постамент,
╤ н╕чого не ворушилось
В його грудях у цей момент…
По-гу-ля-ли!
Всього набачились,
Кр╕м свободи бути людьми,
В ц╕л╕м св╕т╕ нав╕к в╕дзначились
Лицем╕рним:
«Раби – не ми!».
Захлина╓мось потом ╕ кров’ю ми:
Ой нелегко ж це, треба сказать,
На руйновищ╕ р╕дно╖ Тро╖
Щось таке…
                щось людське…
                                збудувать!
1993

* * *
Моя Вкра╖но – рано в╕кова,
Куди ж бо ти,
Стриножена й безкрила?
Трава
        могили давн╕
                           покрива,
А чим нова покри╓ться могила?
Вони ж згор╕ли, трави запашн╕ –
Один бур'ян буятиме в ру╖н╕,
╤ ми,
Що народились в Укра╖н╕,
Помрем безславно в р╕дн╕й чужин╕.
Не до смаку прокисле вже вино
╤ зг╕ркла хл╕ба житнього шкуринка,
╤ сина-яничара вже давно
Кляне з могили мати-укра╖нка.
1993

САМОЗВИНУВАЧУВАЛЬНЕ
О Боже наш, замучений не раз
Не на Голгот╕ вже, а на Луб'янц╕,
Воскресни знов ╕ подивись на нас –
Обранц╕в пекла, раю голодранц╕в.
Як╕ ж бо ми червон╕ в╕д кров╕
Й зелен╕ в╕д зненавист╕ та гн╕ту,
З шизофрен╕чним в╕тром в голов╕
Мчимо наосл╕п на нову «орб╕ту».
Спитай же нас, для чого ми живем,
Сво╖ й чуж╕ вимотуючи жили,
За що тебе по-лен╕нськи клянем
Над пр╕рвою радянсько╖ могили?
Що за плечима нашими сто╖ть
Окр╕м Кремля, ГУЛагу й Мавзолею?
Яка несамовита ненасить
Ордою пронеслася над землею?
Н╕, не питай, бо ми – глухон╕м╕,
Коли це нам ╕ виг╕дно, ╕ зручно...
Хто ж винен в цьому?
«Ой, не ми, не ми», –
У в╕дпов╕дь шепочемо беззвучно.
1993

* * *
У прекрасний, неповторний час
Ростемо ╕ д╕╓мо, братове!
Вже й зрусиф╕кований Донбас
Мовою балакати готовий.

А якщо ти, Ки╓ве, даси
Вдосталь ╕ попитоньки, й по╖стки,
Отод╕ Донбас на вс╕ часи
Стане синьо-жовто-укра╖нським!

Та коли ти, Ки╓ве, ╕знов
Злучишся у шлюб╕ ╕з Москвою,
То Донбас найперший
Стр╕мголов
Кинеться у прийми за тобою.

Визна╓ прамачуху Москву
Нав╕ть монарх╕чно-двоголову
╤ зари╓ в землю ще живу –
Вже смертельно хвору р╕дну мову.
1993

* * *
Легко писалися в╕рш╕ до «сонячних» дат:
Слово до слова (дозволен╕ зверху) –
В догоду
Тим, хто виводив народ на черговий парад,
Видаючи свою примху за волю народу.
Що ж бо тепер?
Де под╕лись висок╕ слова,
Луджен╕ рими ╕ кован╕ знаки окличн╕?
Соцреал╕зм водянистою кров’ю сплива,
Глухнуть в агон╕╖ марення комун╕стичн╕…
Гавкають пси ╕ пугукають древн╕ сич╕,
Зм╕╖ сичать ╕ течуть по кам╕нню гадюки,
Й С╕ч невмируща на Хортиц╕ сив╕й вноч╕
Вгору зд╕йма╓ у с╕чах порубан╕ руки.
Д╕йсн╕сть така безнад╕йно солона й г╕рка –
Топиться рад╕сть в дн╕пров╕й сльоз╕ повновод╕й.
Ск╕льки ж т╕╓╖ Вкра╖ни навколо могили С╕рка,
Ск╕льки ж т╕╓╖ свободи в невол╕ народн╕й?!
1993

* * *
Вир╕с я у сел╕ на Сул╕,
Де черемха ╕ вишня цв╕ли.
Кр╕м села ╕ мо╓╖ Сули,
Б╕льш н╕чого не знав на земл╕.
Знав ╕ще: в ясенов╕м гаю
╢ сунична галява одна –
Там поховано мат╕р мою
В р╕к в╕йни, восени, в ясенах.
Я п╕шов по широких св╕тах,
Зустр╕чався з╕ злом ╕ з добром,
Подружився з величним Дн╕пром,
Прописавсь у великих м╕стах.
Снилась часто в забут╕м гаю
Та галява т╕ниста й сумна,
Де поховано мат╕р мою
В р╕к в╕йни, восени, в ясенах.
За плечима роки ╕ роки,
Немал╕ й невелик╕ гр╕хи.
Та пост╕йно доводять шляхи
До села, до мо╓╖ р╕ки.
Я прижився в донецьк╕м краю,
Т╕льки ж спомин зрина ╕ зрина:
Десь поховано мат╕р мою
В р╕к в╕йни, восени, в ясенах…
1993

* * *
Осточорт╕ло все, остогидло
В ц╕м бедлам╕,
Де ми – вже не ми,
Хоч учора були ще людьми
Та й сьогодн╕ не зовс╕м ще бидло.
Хто ж ми ╓,
Ким уже ста╓мо
Поступово ╕ нев╕дворотно
В цю епоху,
В цей мордоворотний
Недочас,
У який живемо?
До яко╖ тако╖ меж╕
Приб’╓мось ми за в╕тром недол╕ –
Колоски сиротливо-чуж╕
На колись найр╕дн╕шому пол╕?!

1994

 

* * *
Ще не час нам сушити весла,
Воздавати богам хвали:
Укра╖на для нас воскресла,
Але рани не зажили.

Ще не час нам одичн╕ строфи
Проголошувать круг стола:
Укра╖на з╕йшла з Голгофи,
Та в╕д не╖ не в╕д╕йшла.

1995

 

* * *
Це все тво╖, Укра╖но, сини, –
Можеш пишатися ними чи н╕, –
Т╕льки ж за тебе вмирали вони,
Богу в╕ддавши або й Сатан╕
Душу свою – за твою благодать,
Мачухо-мати своя-нечужа,
Щоб на заклання тебе не в╕ддать
Хиж╕й жадоб╕ чужого ножа.
Тв╕й – степовий самородок Махно,
Симон Петлюра – пор╕ддя тво╓...
Випий за них перег╕ркле вино
(Дяка Всевишньому, в тебе воно
Дос╕ ще ╓!)
Не забувай, що Бандера Степан –
З лона твого
╤ тоб╕ присягав,
Що н╕ червоний москаль-басурман,
Ан╕ варшавський задрипаний пан
Вже не п╕дн╕муть свого батога
На укра╖нство!
Тепер не кляни
За самозгубно-кривавий к╕нець –
То все тво╖, Укра╖но, сини
Кожним ударом пробитих сердець!
То все тво╖, Укра╖но, хрести
По закордонах, по вс╕й чужин╕ –
Ти ╖х сьогодн╕ нав╕ки прости,
Кращих сво╖х
                   безталанних
                                     син╕в!

1995

ВРАН╤ШНЯ МОЛИТВА

Праведний Боже наш, ╕же ╓с╕
На небес╕, опустися на землю:
Я тво╓ нове пришестя при╓млю
Нав╕ть тод╕, як в╕дмовляться вс╕
В╕д Укра╖ни-Рус╕. По рос╕,
Боже, пройдися. В╕зьми Укра╖ну –
Рай неземний – п╕д небесну ра╖ну,
Де Укра╖на цв╕стиме в крас╕.
Боже наш праведний, ╕же ╓с╕
На небес╕, ув╕йди в мою душу:
Я тебе, Господи, бачити мушу
Нав╕ть тод╕, як осл╕пнемо вс╕!
1995

* * *
Виповзають ╕з н╕р тимчасових,
Мов гади,
На осоння ос╕нн╓ –
╥м св╕тить ╕ гр╕╓
Призабуте пром╕ння пригасло╖ влади
╤ п’янить вже прокисле вино ейфор╕╖;
╥хн╕ н╕здр╕ подразню╓ запах ╕де╖,
Що померла в народ╕, –
Борц╕ за ╕дею
Не поляжуть жертовно за не╖,
А з нею
Розпинатимуть тих,
Що грудьми – проти не╖.
Доле чорна моя, не боюся тебе я,
Тож м╕нятись не хочу
Й не буду вт╕кати
╤з облоги ц╕╓╖,
Де мертв╕ ╕де╖
Ще хапають живих…
1995

* * *
В рос╕йськомовному Союз╕
Кал╕чномовного мене
Сприймали недруги ╕ друз╕
Як щось належне,
Але не
Могли змиритися з мо╓ю
Вкра╖нолюбн╕стю,
Яка
╥м видавалась маячнею
Недоумка чи дивака,
Або ж ╕ нац╕онал╕ста...
Тод╕ вже друз╕в – не було!
╤ я вт╕кав тод╕ ╕з м╕ста
В недорос╕йщене село.
╤ потрапляв у мовний суржик,
В рясн╕ рудянськ╕ бур’яни,
Де й уникав суд╕в ╕ суджень,
Скидав з плечей тягар «вини»
Неусв╕домлено╖ нав╕ть...
Село в╕дроджувало знов
Мою праукра╖нську пав╕ть,
Мою прамову-пралюбов,
Щоб я в оновлен╕м гулаз╕,
У п╕дрихтован╕й тюрм╕
З коня козацького –
Не злазив
╤ мов╕ зрадити –
Не м╕г...
1995

РОС╤╥ – ЗАМ╤СТЬ КОМПЛ╤МЕНТУ
Все те, що ти надбала за в╕ки,
Точн╕ше ж «назбирала» по «укра╖нах»,
Розм╕няно давно на пишн╕ балачки
╤ з б╕льшовицьким розмахом розкрадено.

Тепер ти знову тужишся в ╕мпер╕ю
Перетворитися,
П╕днятися,
Щоб знову ц╕лий св╕т
Продовжував тебе
Боятися, боятися, боятися!

Сус╕дко, прохмелись ╕ подивись
Тверезо, як ╕зроду не дивилася:
╤ Миргород не той, що був колись,
╤ Хорол-р╕чка теж перем╕нилася.
╤ ти вже не цариця, як була,
Розряджена, розбещена й нахарчена…
У зат╕нку двоглавого орла
Всесв╕тньою зробилась ти
Прохачкою!
1995

* * *
Та що ж ми справд╕ за народ?!
Щаслив╕ буть пок╕рними,
Без вигод часто
Й нагород
Чужому служим в╕рно ми.
Ще й кричимо гуртом:
«В╕ват!»
На примусов╕м в╕ч╕ ми,
Де самозваний старший брат
Хохляцтвом нас ув╕нчу╓
╤ тим ув╕чню╓ сво╓
Не-право нами правити –
Дихнути в╕льно не да╓,
Не те що вол╕ прагнути!
Заткнувши ковбасою рот,
Ста╓м щоразу нижчими,
Бо ж «нестандартних»
Ешафот
П╕др╕вню╓-винищу╓.
Нащадки славних козак╕в,
Ми стали просто «моськами»
╤ недостойн╕ к╕зяк╕в
З конюшн╕ запорозько╖.
Прапранащадки пра-Рус╕,
Св╕й р╕д забули –
Мовби ми
Були, ╕ ╓, ╕ будем вс╕
Справ╕к «рос╕йськомовними».
А ми ж насправд╕ – не так╕
╤ не сяк╕, як деяк╕, –
Ми не лама╓м язик╕в
╤ зна╓м ╖х по дек╕лька.
╤ мову р╕дну – зберегли,
╤ шаблю – в╕дкопа╓мо.
Ким наш╕ пращури були –
Уже не забува╓мо!
1995

* * *
ми навчилися говорити
материнською мовою
мовою наших л╕с╕в понищених
р╕чок обезточених
г╕р погвалтованих
звича╖в поганьблених
в╕ри розтоптано╖
але ми забули мову
стр╕л поц╕ляючих
куль неминаючих
шабель незатуплених
ми забули розковану мову
Хмельницького ╕ Виговського –
справжню мову прадавньо╖ Укра╖ни
нам ще довго навчатись щоб в╕льно
говорити з╕ св╕том батьк╕вською –
укра╖нською – мовою!
1995


* * *
   …╕ к╕стки великих укра╖нц╕в
цементують чужинецьк╕ земл╕
а своя зосталась без опори
деграду╓ на чужих костях
пилом розпада╓ться
╕ прахом…
       …батько Калнишевський
Соловецьк╕ острови обживши
Полуботку руку простяга
у земл╕ волоськ╕й упоко╖всь
бунт╕вний Мазепа
а в парижах
у земл╕ нав╕чно примирились
в чужин╕ Петлюра ╕ Махно…
…Коновалець
╕ Степан Бандера й Григоренко
╕ Багряний ╕ Самчук ╕ де там
вс╕х згадати –
ц╕лий пантеон!
1995

* * *
Мен╕ давно не все одно,
Чи св╕том править добра воля,
Чи ген╕й злий,
Чия сваволя
Нас опуска на чорне дно.
Мен╕ зм╕нити не дано
Ходу ╕стор╕╖ траг╕чну,
Та справедлив╕сть споконв╕чну
Я захищатиму все’дно!
1995

* * *
Я разом з вами, разом з вами
Пливу, колишн╕ козаки,
Межи крутими берегами
Часу бурхливо╖ р╕ки.
Гребу ╕ в╕рую: не лишн╕
Сьогодн╕ наш╕ байдаки,
В яких колишуться колишн╕
Думки. Греб╕мо ж, козаки!
Ми в двадцять першому стор╕чч╕
Сп╕вати будемо ╕ще,
Бо голос праведно╖ С╕ч╕
В брехлив╕м св╕т╕ не пощез.
Бо правда все ж перемага╓,
Що б не казали вороги...
Славута славно так гойда╓
Сво╖ козацьк╕ береги!
30.11.1995

* * *
Ск╕льки бруду – не перебреду!
Забруднили душу ╕ природу,
Неп╕двладн╕ Божому суду,
Неп╕дзв╕тн╕ р╕дному народу,
Яничари духу,
Вахлаки
Соцреал╕стичного вертепу,
А точн╕ше, ниц╕ байстрюки
Прад╕дами проданого Степу.
Ск╕льки гид╕, Господи прости,
В розум╕ затьмарен╕м,
У слов╕
Беззм╕стовн╕м –
Не перебрести
Через пустир╕ чагарников╕
Та музейно-мертв╕ словники,
Де суц╕льно – покруч╕ й почвари…
Слава ж вам, сучасн╕ байстрюки!
Розхвала, нов╕тн╕ яничари!
Ск╕льки бруду й гид╕…
04.11.1995

* * *
Богую на баштан╕ в курен╕
Д╕рявому,
П╕дморгуючи м╕сяцю,
Аби не здичав╕ть в самотин╕,
Аби в╕д ностальг╕╖ не пов╕ситься.
Тече кудись Лугань –
Нехай тече
З-перед очей – клоака ╕ помийниця,
А м╕й кур╕нь пливтиме,
Мов ковчег,
По Дик╕м полю,
Й курсом не помилиться,
╤ допливе, над╕юсь, до коша,
До вогнища, до каш╕ ╕ до покутя,
Де при ╕кон╕ праведна душа
Очиститься в╕д скверни ╕ в╕д покидьк╕в
Ус╕х стол╕ть.
…задр╕маний баштан
Смугасто возляга довкола куреня,
Не спить лиш кавунячий рябоштан –
Отаман –
Разом з м╕сяцем покурю╓
Козацьку люльку…
05.03.1996

* * *
пропили козарлюги Лугань ╕ Д╕нець
╕ Оз╕вського моря чималу д╕лянку
бо ж н╕чого-чого
╕ нехай йому грець
╕ нехай вор╕женькам галушка в горлянку
пропили-прогули все як ╓ роздали
зл╕ва-справа старцям бо серця небайдуж╕
ск╕льки того добра ╕ Десни ╕ Дн╕пра
╕ при чарц╕ не г╕рше ан╕ж при оружж╕!
козаки чумаки де ж бо ваш╕ шапки
все оте що було (а було?) п╕д шапками
╕ жал╕ть – не жал╕ть
╕ прощать – не з руки
╕ ганьба мимох╕дь родичатися з вами
(я ж такий як ╕ ви – не знайду голови
не зд╕йму булави ╕ не вт╕шу шабельку
я ж такий не скупий –
все бери ╕ пропий
ще й сльозою прочисть стоосквернену пельку)
хвацько бреше стецько бо зн╕чев'я герой
бо ж н╕чого-чого ╕ галушка в горлянку
а з похм╕лля його доп╕ка геморой
хоч на палю с╕дай
хоч вишукуй г╕лляку
а тризубий колько – боцюновий люлько
машеру╓-манджа╓ в╕д Сяну й до Дону
чи не знав чи забув
де в╕н був чи не був
де пропив свою стежку до власного дому...
04.09.1996

* * *
Перес╕чного укра╖нця
Перес╕чний ментал╕тет:
За рахунок не св╕й
По в╕нця
Налива╓,
Чужий буфет –
Не чужий:
Мов струмок прот╕чний,
Там ╕ вина, ╕ гор╕лки…
Перес╕чний «хохол» –
Це В╕чний
Жид,
Лиш кольором не такий.
Перес╕чн╕сть оця –
Не з С╕ч╕,
М╕м╕кр╕я –
Не з Соловк╕в!
Перес╕чний –
Тисячор╕чний –
В╕н прийшов
З глибини
В╕к╕в;
В╕н за спини чуж╕
В Царград╕
Був, ховався,
╤ Святослав,
Не в╕ддавши належне
Зрад╕,
Перес╕чного не послав
Якнайдал╕;
В╕н був при Кодн╕
Й в╕дкупився тод╕
В╕д мук
╤ продовжив св╕й р╕д –
Сьогодн╕
Його пра-пра-пра-пра-онук
Благоденству╓;
В╕н в Полтав╕
Перекинувся до Петра
В╕д Мазепи –
В його неслав╕
Суть
Гнилого його
Нутра!
В╕н хохлячу свою натуру,
М╕м╕круючи,
Не зм╕нив:
Здав Виговського
╤ Петлюру,
Укра╖ну очервонив
Кровокольором…
О, хохлюго,
О, м╕й брате –
Ганьбо моя,
Образ тв╕й
Над Великим Лугом
На тл╕ м╕сяця возс╕яв!
Нахромив ти на вила
Брата,
В╕чний Ка╖не!
Доки й св╕т,
Вимагатиме людство:
«Ката,
Братовбивцю –
На суд, на зв╕т!».
Перес╕чного укра╖нця
Я ще здалеку вп╕знаю:
В╕н так╕ ви-ти-на
Ко-л╕н-ця,
В них снагу вилива свою!
Хохлопикого яничара
Я вп╕знаю ╕ в Хохлом╕:
Москалев╕ ж бо в╕н –
Не пара,
В москаля дещо ╓ в ум╕.
Свого братчика-антипода
Я жал╕ю –
Бува й таке, –
А в╕д нього ж завжди –
Незгода
╤ замирення –
Нетривке.
Це в╕д нього – ус╕ хвороби
Пол╕тичного небуття,
Це хохляч╕ його м╕кроби
В серц╕ нац╕╖ хлюпотять
В кровотоках,
Аортах,
Венах –
Кров затру╓на
Викиса
Й заправля╓ у наших
Генах,
Порядку╓ ╤уда
Сам.
Хворе все…

Час хвор╕╓ на ейфор╕ю –
Маляр╕ю багатол╕ть!
Ми ж дур╕╓мо у безчасс╕,
У безпам’ятств╕
Та журб╕…

Сам я хворий,
Бо я – в Донбас╕…
На сарматському ще
Горб╕…
07.02.1997

* * *
              …раю недонищений,
Недорос╕йщений до пня,
Хай нива колосом понижчала,
Зате ж повищала стерня,
╤ ми щодня до кров╕ колемось,
╤ кровотеча оживля
Душ╕ пустелю –
Сл╕зно молимось,
Аби родила ще земля
╤ не всихали наш╕ корен╕,
М╕й краю…
березень 1997

* * *

                            На калин╕ булава –
                            брата мого голова.
                                (З народно╖ п╕сн╕)

Я в╕дкривав для себе Такубоку,
Перед Рембо губився ╕ мал╕в,
Перебол╕в ╢сен╕ним, н╕вроку,
Андр╕╓м Б╕лим весь переб╕л╕в;
Верхарном був наснажений,
Дощенту
Понищений У╖тменом, –
В к╕нц╕
Знов повернувсь додому,
До Шевченка,
На чебрецев╕ наш╕ ман╕вц╕;
В ту далину найближчу.
В ту долину,
Де наша доля плаче ╕ сп╕ва,
Де булава розвогнену калину
Ув╕нчу╓,
Мов брата голова.
1997

* * *
– геть в╕д Москви
гетьмани!
геть ╕ геть
бодай за р╕чку Берду
(в Кабо-Верде?)
Москва ж бо стелить м’яко –
спати твердо
а сон
то смерть…

грудень 1997

 

* * *
впали роси на покоси
чорно-чорно син╕ води
потемн╕ли вряди годи
ще ж не ос╕нь чорн╕ оси
носять в гн╕зда чорномеди
з чорнокв╕т╕в р╕чки Рос╕
божев╕льн╕ арх╕меди
поламали в╕чн╕ ос╕
земнов╕с╕ в чорнол╕с╕ –
чорн╕ круки лихоноси
й поховалися п╕д стр╕хи
чорноземн╕ малороси
23.12.1997

* * *
Нахромивши,
П╕дняли на пал╕ –
Боляче,
Зате ж далеко видно,
Як безжально,
Жад╕бно-безстидно
Ворог кров’янить
Блакитн╕ дал╕;
Як без т╕н╕ сорому,
Як згубно
Чинять «яничари»:
На неславу
Ляхам в╕ддали Берестя
Й Дубно,
Москалям –
Черн╕г╕в ╕ Полтаву!
В╕стря пал╕
Глибше й глибше
Грузне –
Сором╕цька смерть! –
Але ж геро╖
Тим ╕ славн╕,
Що для геморо╖в
Власн╕ не викохували
Гузна.
11.02.1998

* * *
Прокричали ворони на чотири сторони –
Луни розлет╕лися по семи в╕трах.
Виклювали оч╕... згасли зор╕ ноч╕...
Там, де жив неспок╕й,
Поселився жах.
Поле здичав╕ло – вже не полов╕ло
Жито, бо не жати неживим женцям,
Коням не ╕ржати...
А костям – лежати
В ковил╕,
В безсмертниках,
Маках,
Воронцях.
1998

* * *
Я ж розум╕ю: то ганьба
Сьогодн╕ жити в Укра╖н╕
У стан╕ в╕льного раба!

Я ж чую: кублища зм╕╖н╕
Сичать ╕ множаться в ру╖н╕ –
Такого я хот╕в х╕ба?!

Не т╕шать сп╕ви солов’╖н╕...
Рясн╕ не радують хл╕ба...
1998

* * *
О будн╕ збуджен╕!
Варюсь
У ц╕м «бульйон╕»…
Нав╕що витоптали Русь
Ординськ╕ кон╕?!

Огудн╕ будн╕ –
Википа
Терпляча чаша…
Чому солона, мов ропа,
Ментальн╕сть наша?!

Киплю –
Вс╕ ганьбища стерплю
╤ всю неславу…
Чому люблю – мов не люблю
Свою державу?!
1999

* * *
Я так люблю цей св╕т!
А цю нещасну землю,
Що зветься Укра╖ною,
Люблю,
Як хвору мат╕р
Чи нещасну доньку…

Хай Бог простить
За цю г╕рку любов!
1999

УКРА╥НА. УК… РУ╥НА…
(Уривок)

Шлях вузький –
По меж╕ крайнеба –
╤ мета неблизька
Й хода
Нетверда на слизьк╕м…
Рида,
Набрида╓ бандура:
Тре-ба!
Треба йти – п╕дганя ганеба
╤ б╕да вже ув╕ч загляда…
Гайда-гойда… Вода в Стоход╕
Переповню╓ русло дня.
В╕д найближчих в╕дбитись год╕.
Вже ╕ дальн╕й наздоганя.
Партизанять чуж╕ в народ╕:
╤ до хати й до куреня
Вже прибились… Вже доруша╓
До коша й до душ╕ – чуже,
Лиш Славута ще С╕ч береже,
Бо у нього козацька душа ╓,
Бог все бачить, на все зважа╓,
К╕нь небесний ╕ще ╕рже…
Горе Горинню хвилю горне,
Стир п╕дтоплю╓ монастир,
А на заход╕ – небо чорне
Обр╕й звужу╓, топить шир…

…енко …╓нку шепоче глухо:
«Стереж╕мося …цьких ╕ …ських!
Ляськ╕ душ╕ в них п╕д кожухом,
Хоч ╕ панськ╕ шапки на них…».
«Наш останн╕й руб╕ж – це Труб╕ж! –
…енко … ╓нку шепоче знов. –
Там ╕ захист ╓ ╕ любов –
З християнським народом вкуп╕ ж!».
А Сула – без весла,
А Ворскла
Темна,
Начеб в╕кно без скла,
╤ св╕ча оплива╓ воском,
╤ пала╓ в заплав╕ Псла
Лебедин,
╤ Петрове «в╕йсько»
Четверту╓ жив╕ т╕ла…

…╓нко …енку терза╓ душу:
«Геть подал╕ в╕д москаля!
В╕н на воду нашу ╕ сушу
Сво╖ зуби гнил╕ вискаля…
В╕н трясе Укра╖ну,
Мов грушу,
╤ гуля╓, гуля╓, гуля…».
Т╕льки …енку така розмова
Не до шмиги.
В╕н – голова:
Метику╓, бач, що Москва
Зробить з нього охоче …ова
╤ вс╕ …овськ╕ надасть права –
Це ж не капосна татарва
╤ не ляська гидь гонорова…

…В╕к за в╕ком отак мина╓ –
Сперечаються земляки,
А м╕ж л╕вим ╕ правим кра╓м
╤ сьогодн╕ згоди нема╓,
Кожен тягне в сво╖ боки:
Той – на зах╕д, в об╕йми НАТО,
Той, як водиться, пре на сх╕д
Чаркуватись з╕ старшим братом
П╕д квашеню хрумку
╤ п╕д
П╕сню, перчену густо матом.
…енку хочеться бути …овим,
Гоноровим,
Бо ж в╕н такий
Зб╕льшовичений, аж багровий,
«Всеслов’янський ╕ вселюдський…».

…енко плуга тягти не хоче
Кр╕зь чагар дурману-трави…
…╓нко скаче (гляди, й доскоче!)
До гетьмансько╖ булави.
Гайда-гойда… Б╕да в народ╕
Водопов╕нню прибува.
Живемо у так╕й незгод╕,
Що «Ой, лишенько!» ╕ «Ов-ва!»…
Чагар╕╓ чорнобиль-трава
На безлюдд╕ ╕ на безводд╕.
Сп╕кер …енко ╕ сп╕кер …ов
Обн╕маються вельми чуло,
Ще й чоломкаються,
Немов
Посватались…
Гайда агулом
П╕д московську п╕д коругов!

Скрушно й тошно:
Ан╕ Богдана,
Н╕ ╤вана н╕ одного…
Сх╕д ╕ зах╕д – кривава рана…
З неба сн╕г – богоданна манна…
Люди, де ви?
Людц╕, агов!..
2000

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #23 за 05.06.2020 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=22380

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков