Версiя для друку Обговорити в форумi

Росія продовжуватиме цинічно використовувати тему катастрофи у своїх цілях

Здається, що 10 років – це відносно великий проміжок часу, за який навіть надзвичайно трагічна подія найновішої доби усе ж поволі повинна ставати частиною історії. Але не в цьому випадку. Смоленська катастрофа й досі залишається активним елементом політики, фактором протистояння еліт або “польсько-польською війною” – як ще по-іншому називають у публічному просторі польські реалії після 10 квітня 2010 року. Ця трагедія також є свідченням підступності, халатності і холодного розрахунку Росії, яка стала співучасницею катастрофи, а в усі подальші роки використовувала її і продовжує це робити у своїх політичних цілях.
ТРАГІЧНИЙ ЮВІЛЕЙ: УСЕ МАЛО БУТИ ПО-ІНШОМУ
Ще торік, за задумом польської правлячої еліти, цей трагічний ювілей в історії Польщі мав відзначатися за іншим сценарієм: більш офіційно. Та й до перших днів квітня достеменно не було відомо, як усе виглядатиме. Польська дипломатія робила усе можливе, щоб до 10-річчя катастрофи Москва віддала Варшаві один з основних символів цієї трагедії – розбитий президентський Ту-154М. Ця тема була однією з основних під час минулорічних консультацій на рівні МЗС обох країн, про неї особисто говорили міністри Яцек Чапутович і Сергій Лавров.
Утім, сторони так і не змогли домовитися. Упродовж багатьох років Польща просить і вимагає як самостійно, так і через міжнародні організації, зокрема НАТО та ЄС, щоб Москва віддала Варшаві уламки літака експрезидента Лєха Качинського. Вони їй точно не потрібні, але Росія уперто відмовляється це робити. За офіційною версією – в Росії усе ще триває слідство. Але насправді причина в іншому: у Кремлі не бажають, щоб Варшава висунула Росії звинувачення у доведенні до катастрофи, отримавши у свої руки матеріальний доказ. Крім того, у Москві підігрівають таким чином чвари еліт у Польщі. В 10-ту річницю катастрофи МЗС Польщі знову направило ноту Росії, в якій вчергове закликало негайно віддати уламки літака.
Польська влада хотіла бути присутньою на найвищому рівні у Смоленську, вшановуючи пам’ять трагічно загиблих десятиліття тому президента Качинського та 95-ти інших осіб, а також понад 20-ти тисяч польських офіцерів, які загинули 80 років тому від рук НКВС у розташованій неподалік Катині та кількох інших місцях колишнього СРСР. Два місяці тому канцелярії президента та прем’єр-міністра Польщі навіть публічно посперечалися, коли з’ясувалося, що і президент Анджей Дуда, і прем’єр-міністр Матеуш Моравецький хочуть поїхати в цьому році до Смоленська. Утім, ця суперечка виявилася зайвою: росіяни до останнього зволікали з гарантуванням безпеки польської делегації, а тому Варшава взагалі відмовилася від візиту на найвищому рівні до Смоленська і Катині. У результаті, 10 квітня туди поїхала скромна делегація польського посольства у Москві.
У зв’язку з пандемією коронавірусу корективи було внесено й у вшанування пам’яті загиблих у Польщі. Президент Дуда поклав квіти до крипти президентського подружжя Лєха та Марії Качинських у королівському замку на Вавелі у Кракові, а лідер “Права і Справедливості” (PiS) Ярослав Качинський разом із прем’єром Моравецьким та найближчим оточенням поклали квіти у Варшаві до пам’ятників президенту Качинському і жертвам Смоленської катастрофи на площі Юзефа Пілсудського.
Перші особи держави відмовилися від гучних промов, обмежившись скорботними записами у соцмережах, або згадками про ці події в інтерв’ю для ЗМІ. Зокрема, Моравецький зауважив, що це була найбільша трагедія в історії Польщі після Другої світової війни, а тогочасний прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск коротко написав, що настав час завершити 10-річну “смоленську громадянську війну” і спробувати заново будувати польську спільноту.
Увечері у телезверненні до народу Дуда згадував свою роботу міністром у канцелярії президента Качинського, цей трагічний день і свою поїздку до Москви у перші дні після катастрофи. Він також підкреслив, що катастрофа призвела до величезної прогалини в лавах польських еліт, яку не вдається заповнити й донині.
ПОЛЬСЬКО-ПОЛЬСЬКА ВІЙНА
Не є таємницею, що відносини тогочасних еліт – президента Качинського і прем’єра Туска – були дуже непростими. Вони вели непримиренне суперництво, що подекуди набувало гротескних форм. Наприклад, перші особи держави часто не могли поділити між собою єдиний справний на той момент урядовий літак. Добре відомим є також кумедний факт, коли Качинський і Туск не могли поділити на двох один стілець для Польщі на засіданні Євроради у Брюсселі. Суперництво тривало і за те, хто має летіти на чолі офіційної делегації до Смоленська у квітні 2010 року. В результаті 7 квітня туди полетів Туск, де він із тогочасним прем’єром Росії Володимиром Путіним вшановував пам’ять жертв Катині. Три дні потому туди полетів Качинський, який мав побувати в Катині, але вже без свого російського колеги Дмітрія Мєдвєдєва. Канцелярії президента і прем’єра сперечалися тоді щодо статусу візиту Качинського і як він має виглядати.
Авіакатастрофа, яка сталася вранці в суботу 10 квітня, була справжнім ударом для польського суспільства. Вона забрала половину політичної еліти тих часів з різних партій, майже все політичне оточення президента країни і найвище військове керівництво Польщі. У перші хвилини після катастрофи у польських ЗМІ з’являлася суперечлива інформація. Зокрема, спочатку не було зрозуміло, наскільки катастрофа серйозна і чи хтось постраждав; невідомою була кількість осіб на борту – звучали цифри від понад 90 до навіть 130 осіб; до кінця не було зрозумілим, хто точно перебував на борту – називалися і прізвища тих, кого там не було; з’являлася інформація про кількох людей, які нібито вижили. Усе це породжувало у багатьох надію, що не все так трагічно, що є живі, що це може хтось із близьких, а може і сам президент Качинський.
Але через годину все прояснилося і підтвердилася найтрагічніша із версій. 10 квітня 2010 року був день справжньої національної скорботи і національної єдності. Тоді тисячі людей спонтанно виходили на площі великих і маленьких містечок Польщі, шукаючи підтримки і солідарності в інших. До президентського палацу у Варшаві, де вже було приспущено державний прапор, у той день стікалися тисячі людей помолитися, постояти в тиші, запалити лампадки і покласти квіти.
Але цей період скорботи і примирення національних еліт тривав недовго. Незабаром політики поринули у вир дострокових президентських виборів, де зіткнулися брат загиблого президента Ярослав Качинський і маршалок Сейму Броніслав Коморовський, який і став президентом. Відтоді традиційне політичне суперництво “Громадянської платформи” та “Права і Справедливості” (PiS) й особисту неприязнь Туска і Качинського було в рази посилено емоційною складовою катастрофи. Розпочався етап нищівної й безкомпромісної боротьби, яку назвали польсько-польською війною.
З 2010 року лідер PiS особисто звинувачував Туска та його оточення у катастрофі: у поганій підготовці цього візиту, натякаючи, що Туск разом із Путіним були зацікавлені у смерті експрезидента. У публічному просторі усе активніше почала закріплюватися теза про теракт, замах на борту літака. До цього згодом додалися звинувачення, що польська влада безпідставно віддала слідство в руки росіян, не зробивши його міжнародним, не допильнувала належну ексгумацію тіл у Москві, в результаті чого відбувалося їх профанування і підміна у трунах.
Тема Смоленської катастрофи і державної зради ліберальних еліт постійно була на порядку денному політичного життя в Польщі упродовж багатьох наступних років, підкручуючи градус емоцій і протистояння між найбільшими партіями – PO та PiS.
Качинський пообіцяв з’ясувати правду про катастрофу після перемоги на виборах. Таку змогу він отримав в 2015 році. Тоді правоконсервативна PiS отримала повноту влади у країні: у травні президентом став кандидат від партії Анджей Дуда, а в листопаді упевнену перемогу в парламентських виборах святкувала партія Качинського. І справа Смоленської катастрофи знову вийшла на перший план.
Тогочасний міністр національної оборони Антоній Мацєревич на початку 2016 року відновив Смоленське слідство. Було ініційовано відкриття ряду кримінальних справ по темі катастрофи, на допити регулярно викликалися Туск та його близьке оточення.
Тоді ж було ухвалено безпрецедентне рішення щодо проведення ексгумацій усіх жертв авіатрощі, що за оцінками членів комісії Мацєревича було необхідним кроком для встановлення точних причин катастрофи. Згодом, зібраний біологічний матеріал було направлено до кількох іноземних лабораторій, які мали встановити, чи на тілах були залишкові елементи тротилу та інших хімічних елементів. Це мало свідчити на користь версії про вибух на борту літака ще до катастрофи, а відтак скоєння замаху.
Між тим, комісія Мацєревича у квітні 2018 року оприлюднила так званий технічний звіт, який свідчив про нібито вибухи на борту Ту-154М. У ньому підкреслювалося, що до катастрофи призвів також ряд свідомих дій, зокрема неналежна підготовка візиту, свідоме доведення літака до катастрофи російськими контролерами руху. Повний рапорт з причини катастрофи мав бути оприлюднений до 10-ї річниці трагедії, але цього так і не сталося. Як і не було оприлюднено даних досліджень із зарубіжних лабораторій.
Взагалі за останній рік тема Смоленської катастрофи практично зникла з публічного дискурсу. Це може свідчити лише про те, що Качинському та його оточенню не вдалося здобути дані, які однозначно вказували б на теракт, як основну причину катастрофи.
ФАКТОР РОСІЇ
Росія не схильна визнавати своїх помилок, прорахунків чи тим більше – визнавати свою причетність до злочинів. Так було завжди, нічого не змінилося і зараз. Москва весь період існування СРСР заперечувала свою причетність до Катинського злочину, а після короткого періоду покаяння на початку 1990-х років знову повернулася до політики зняття з себе відповідальності за розстріли польських офіцерів у Катині, Биківні, біля Твері та під Харковом.
У справі Смоленської катастрофи діялося те саме. Відразу після катастрофи Москва, користаючись тимчасовою розгубленістю Варшави, почала диктувати свої умови. Кремль не допустив польських та міжнародних експертів до слідства на території Росії. Відтак, польська сторона змушена була розпочати власне слідство щодо катастрофи, намагаючись безрезультатно випросити у Росії “чорні скриньки”, провести слідчі дії на аеродромі “Смоленськ-Північний” чи отримати можливість додатково допитати контролерів повітряного руху.
У рапорті 2011 року Міждержавний авіаційний комітет (МАК), який лише з назви є міжнародним, а насправді – російським, всю відповідальність за катастрофу поклав виключно на польських пілотів. Зокрема, в умовах надзвичайно поганої видимості вони знизилися значно нижче мінімальної висоти для прийняття остаточного рішення про посадку і не змогли вчасно “підняти” літак для відходу на запасний аеродром.
Рапорт польської державної комісії, який з’явився кілька місяців по тому, не відкидав провину польських пілотів, але відповідальними за катастрофу назвав також і диспетчерів повітряного руху з вежі у Смоленську.
Cаме дії трьох осіб на вежі “Смоленськ-Північний” значною мірою призвели до катастрофи. У пануючих тоді атмосферних умовах вони повинні були взагалі заборонити посадку літаків на аеродромі, а не дозволяти їм самостійно вирішувати, що робити у такій ситуації. Консультуючись увесь час із Москвою, вони не направили літак Качинського на запасний аеродром до Вітебська чи Мінська.
Крім того, росіяни кілька разів передавали пілотам хибну інформацію про те, що літак перебуває “на курсі й стежці”, що означало його правильний підхід на посадку. Утім, це було не так, ймовірно через неправильну роботу стаціонарного радару на аеродромі. Росіяни згодом також не допустили польських фахівців провести тестовий політ над цим аеродромом схожого літака, аби визначити правильність роботи усіх систем на аеродромі. Світові ЗМІ облетіли фотографії, як на аеродромі відразу після катастрофи відповідні служби виправляли недоліки, наприклад вкручували нові лампи вздовж злітної смуги.
Польські слідчі висунули звинувачення російським диспетчерам у доведенні ситуації до катастрофи, але російська сторона не дозволила їх допитати.
Можна дискутувати про те, чи ці дії були холодним розрахунком, чи – злочинною недбалістю. Проте безперечним є те, що перелік провин російської сторони за катастрофу є значним.
Тим не менше, Росія ніколи навіть не робила спроб вибачитися перед Польщею. Більше того, вона цинічно продовжувала використовувати цю тему для посилення політичних чвар у Польщі. Прикладами цього є вкидання до Інтернету фотографій понівечених тіл жертв катастрофи, зокрема і президента Качинського, що не могло відбутися без участі російських спецслужб. Недружніми були також дії щодо обгородження району катастрофи для прокладання газогону, чи відмова у дозволі польській стороні встановити на місці катастрофи пам’ятник жертвам трагедії.
Десятиліття після Смоленської катастрофи показує: ця тема й надалі залишатиметься на порядку денному всередині Польщі. Мине ще трохи часу, поки вона не викликатиме ненависті до себе політиків та симпатиків політичних сил у польському суспільстві. Утім, усе частіше починають звучати заклики, що настав час врешті закопати сокиру польсько-польської війни, в якій Смоленська катастрофа є одним із основних запальників.
Ця тема також залишатиметься одним із пекучих конфліктних вузлів польсько-російських відносин. Це буде, принаймні, доти, доки Москва не віддасть Варшаві уламки літака Качинського і не дозволить збудувати пам’ятник на місці катастрофи. Відтак, можна припустити, що Москва й надалі продовжуватиме цинічно використовувати цю тему заради просування своїх інтересів як у Польщі так і за її межами.
Юрій Банахевич
Варшава
(Укрінформ)

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #16 за 17.04.2020 > Тема ""Білі плями" історії"