Версiя для друку Обговорити в форумi

21 лютого у Бабиному Яру біля пам’ятника Олені Телізі та Пам’ятного хреста відбулося вшанування пам’яті видатної української поетеси, публіциста, літературного критика та громадської діячки Олени Теліги.
У заході взяли участь представники державної влади, духовенства, Національної спілки письменників України, громадських організацій ОУН, КУН, ВО «Тризуб» імені Степана Бандери, Жіночого товариства імені Ольги Басараб і Олени Теліги, педагогічний колектив спеціалізованої школи №97 імені О.Теліги.
Учасники акції поклали квіти до пам’ятника Олені Телізі та Пам’ятного хреста, встановленого на честь учасників ОУН, розстріляних нацистами в 1942 році. Біля Пам’ятного хреста відбувся молебень за упокій душі Олени Теліги і героїв, які віддали своє життя за незалежність і соборність України, а також імпровізований мітинг. До учасників зібрання звернулися перший заступник Голови Держкомтелерадіо Богдан Червак, голова НСПУ Михайло Сидоржевський, Герой України, поет Дмитро Павличко, голова Конгресу українських націоналістів Степан Брацюнь, командир всеукраїнської організації «Тризуб» імені С. Бандери, ветеран АТО Віктор Сердулець та інші.
«Олена Теліга - зразок суспільної поведінки людини, позбавленої комплексів меншовартості й страху. Це те, що зветься справжнім характером. Не випадково вона так часто у своїх поезіях вживала слово "грань", яким, з одного боку, означувала чітку межу між добром і злом, своїми і чужими, життям і смертю, а, з другого, вимагала від своїх героїв її переступити, відважитися на вчинок гідний лицаря. Сьогодні неможливо уявити Олену Телігу поза духовним і культурним життям України. Залишається одне: осягнути велич її духу», - сказав перший заступник Голови Держкомтелерадіо Богдан Червак.
Поетеса, силу слова якої порівнюють з поезією Лесі Українки, народилась у 1906 році у Підмосков’ї в родині професора, майбутнього міністра УНР Івана Шовгеніва. Тривалий час жила в еміграції у Європі, але свій життєвий вибір зробила на користь України, присвятивши боротьбі за її незалежність свій талант і все своє недовге життя. У жовтні 1941 року в надії на національне визволення й відродження самостійної України Олена Теліга прибуває похідною групою ОУН до окупованого німцями Києва.
У Києві Олена Теліга очолює Спілку українських письменників, редагує літературно-мистецький журнал «Літаври», організовує пункт харчування для киян, які залишилися в окупації і потерпали від голоду. Навіть під загрозою арешту і смерті Олена Теліга не залишає Київ і боротьбу за Україну. 21 лютого 1942 року на тридцять п'ятому році життя Олена Теліга разом із її чоловіком Михайлом Телігою та іншими членами ОУН була розстріляна німцями у Бабиному Яру.
Але для мене — у святім союзі:
Душа і тіло, щастя з гострим болем.
Мій біль бринить, зате коли сміюся,
То сміх мій рветься джерелом на волю!

Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив,
Та там, де треба, — я тверда й сувора.
О, краю мій, моїх ясних привітів
Не діставав від мене жодний ворог.
(Олена Теліга. Сучасникам)

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #9 за 28.02.2020 > Тема "Українці мої..."