|
"Кримська Свiтлиця" > #27 за 02.07.2004 > Тема "З потоку життя"
#27 за 02.07.2004
ОБЕРЕЖНО, ВОДІЇ!
Тамара СОЛОВЕЙ.
Спочатку батьки сварили Іллю за ту нову звичку, що з'явилася у нього після дорожньо-транспортної пригоди, - стояти на колінах. Та потім зрозуміли, що вона - не від хорошого життя. Так сину менше заважав наслідок травми, адже після оскольчатого перелому ноги во-дій, замість того, щоб викликати "швидку допомогу" (а нещастя трапилося в 200 метрах від лікарні), вирішив проявити "сердобольность" і, завантаживши у багажне відділення непритомну дитину, відвіз її до лікарні сам. Якби це зробив молодий юнак, а не 46-літній чоловік, можна було б все списати на недосвідченість: і те, що машина не залишилась на місці події до приїзду ДАІ, і те, що незафіксований перелом дав для потерпілого тяжкі наслідки - кістки зрослися довільно і через це нога подовшала, розбалансувалося навантаження на м'язи спини. Усе це змусило хлопчика стати на коліна.
Але його матуся, Тетяна Михайлівна Литовченко, на коліна не стала, як не намагалися зробити це і з нею. Перший час про те не думалося, і вона покірливо заплатила в благодійну касу Кримської республіканської дитячої лікарні ім. Титова
50 гривень благодійних внесків, аби госпіталізували дитину, що зазнала ушкоджень середньої тяжкості, хоча на той час потребувала благодійної допомоги сама. Бо коли б знав, де впадеш, підстелив би соломки, а коли б знав, на якому переході поїде на червоне світло легковажний водій, навчив би сина обходити це місце сотою дорогою. Та й грошенят би призбирав, бо, як тепер з'ясувалося, перехід цей - далеко не єдиний. Такий самий перехід, як і біля Сімферопольської української гімназії (де донедавна навчався Ілля, а Тетяна Михайлівна працювала педагогом-організатором), що вважається цілком безпечним (його перетинають щоденно учні чотирьох навколишніх шкіл), є і на Новосергіївці, де недавно була збита машиною шестикласниця з Алтайського краю Олеся Китенок. Дівчинка йшла пішохідним переходом, для машин горіло червоне світло. Але не для всіх... У Олесі зовсім тихенький голосок, вона ще не вийшла з шокового стану.
Та, певно, перехід біля української гімназії є таки у цьому відношенні лідером.
В оселю Литовченків трагедія прийшла торік, 2 жовтня, а 20 квітня пацієнткою тієї ж лікарні стала п'ятикласниця-гімназистка Даша Бурдіна, мати якої, Олександра, викладає там російську мову. Історія повторилася майже одне до одного: дівчинка переходила вулицю, коли для машин горіло червоне світло, а для перехожих блимало жовте. Отже, діти і фіксували свою увагу на сигналі, що стосувався машин. Даша, як і Ілля, була дуже обережною і добре знала правила безпеки на дорогах. А ось водій маршрутки, що спричинила лихо, не вважав за потрібне дотримуватися найелементарнішого з них - пішохід на дорозі як менш захищений завжди має перевагу перед транспортними засобами. Але це - на папері, бо реально водії вже давно пересвідчилися в тому, що авто їхнє від сутички не постраждає і вони швидше за все від сутички з законом не постраждають теж, бо недарма було підмічено, що той закон - мов дишло.
А щоб це дишло повернути в потрібному напрямку, треба в першу чергу навернути до себе серце правоохоронця. Взагалі ж бажано здійснити комплексні дії. Абеткою того, як це робиться, могла б послужити поведінка водія, що завдав ушкоджень Іллі, - Олега Дегтярьова. Він невдовзі після аварії зустрівся з лікарем Іллі нібито з метою допомогти фінансово хлопчику у лікуванні. Але, з його слів, палатний лікар запевнив, що потерпілому нічого не потрібно (зауважимо: пізніше лікарня, виступаючи в ролі позивача, відсудила у Дегтярьова 1 200 грн. - в таку суму були оцінені витрати на лікування, окрім тих, які довелося взяти на себе матері, їх документально підтверджено теж на суму понад тисячу гривень). Дивно, чому ж тоді лікар від-мовився від таких потрібних коштів, чому він жодного слова не сказав матері і не переадресував до неї винуватця ДТП?
І навпаки, після цієї зустрічі стали коїтися якісь дивні речі: записи про результати оглядів та обстежень з'являлися в історії хвороби хлопця лише під тиском матері, а деякі не з'являлися взагалі. Скажімо, окуліст пояснив, що хоча у Іллі і впав зір на 20 відсотків, але явище це нібито тимчасове, тому і фіксувати його на папері не варто. Та ось вже минуло дев'ять місяців, а зір так і не нормалізувався. Привертає увагу й те, що Іллю поквапливо виписали з лікарні на 19-й день - і це при закритій черепно-мозковій травмі з струсом головного мозку, оскольчатому переломі гомілкової кістки та інших ушкодженнях. За цей час потерпілий встиг пройти форсований шлях від повної нерухомості та марення до коляски, милиць і, нарешті, палички, хоча, згідно з рішенням експертної комісії, за станом здоров'я й досі не може відвідувати школу. Тетяна Литовченко має підозру, що термін перебування сина в лікарні теж був пов'язаний з візитом туди водія - якби Іллю виписали на 21-й день, вже сам цей факт свідчив би, що ушкодження мають середній ступінь тяжкості, при виписці днем раніше їх можна розцінювати як легкі.
Але це може мати значення лише для суду, легшими від того для потерпілого вони не стають.
Про суд, зрештою, Тетяна Михайлівна спочатку не думала взагалі. Вона чотири ночі молилася, сидячи біля сина, і зовсім не цінувала свого маленького завоювання - матері вдалося звільнитися від поборів за доглядання дитини - виявляється, це задоволення коштує в лікарні 10 гривень за добу (у той час як за 190 гривень вона б могла впродовж двох років оплачувати житлову площу однокімнатної квартири).
Та все одно згодом настав такий час, що розплачуватися за медичні послуги було вже нічим, і мати згадала про водія. Якщо вже з його вини сталося лихо, то мусить теж підставити плече! На дзвінок жінки з дверей квартири вийшла дружина Олега Дегтярьова і одразу ж перевела розмову в таке русло, що гостя зрозуміла: тут їй робити нічого, а вслід собі почула роздратовані образливі крики. Не спрацював і телефонний зв'язок: О. Дегтярьов пообіцяв коли-небудь зайти, але день той так і не настав. Чи не єдиним світлим віконечком в житті матері і сина стали візити до лікарні класного керівника Іллі - Тетяни Іванівни Пєтухової (хлопець буквально за місяць до трагедії перевівся на навчання в 39-ту
школу). Але вже за цей час встиг потоваришувати з однокласниками, і вчителька щоразу приносила від них записки, які підтримували дух в найтяжчі хвилини.
- Якби водій хоч би раз прийшов, хоча б просто вибачився, я взагалі б не зверталася до суду, але чому ми мусимо страждати, а він безкарно демонструвати нам свою зневагу? - розмірковувала вголос Тетяна Михайлівна, коли ми зустрілися в приміщенні суду Залізничного району м. Сімферополя. Вона запросила мене сюди задля моральної підтримки, бо під час першого слухання була обурена його ходом. Зі слів матері, суддя В. К. Гнусарєв постійно закривав їй рота, дозволяв собі неделікатні коментарі, намагався перевести розмову з русла реальних фактів до звичайних материнських емоцій.
Напередодні запитавши по телефону, чи можна бути присутньою при слуханні справи, після коротенької наради моєї співрозмовниці з суддею, я почула: "Ні!". На моє: "Чому?" - жіночий голос промовив: "Ви поцікавилися, так чи ні, і я вам сказала - ні". Суддя взяв трубку лише після того, як я виявила бажання дізнатися про причину відмови у голови суду. "Звичайно, можна, - одразу ж погодився
В. К. Гнусарєв. - Я просто не-правильно зрозумів ситуацію. Але чи варто витрачати час? Рішення все одно не буде прийняте!" Приблизно таким був зміст нашої розмови. А ще суддя зауважив, що хлопець здоровий, ходить до школи (хоча це не відповідає дійсності), і знов-таки заговорив про жіночі емоції.
Не маючи раніше справи з судами, я здивувалася: виявляється, як в Книзі доль, там вже все заздалегідь сплановано, і навіщо матері з дитиною нервувати в судійських коридорах, якщо наперед відомо, що суд не відбудеться? А провести під дверима довелося понад 40 хвилин і майже стільки ж в залі засідань. Та на цьому, як і обіцяв суддя, все завершилося - з причини неявки адвоката підсудного.
То невже суддя заздалегідь знав, що адвокат "загубиться"? Може, й так, бо кабінети їхні знаходяться в 10 метрах один від одного. Вправний водій, що не дав жод-ної копійки на лікування
дитини, знайшов можливість оплатити адвокатські послуги, та ще й щодо вибору захисника зорієнтувався цілком грамотно. Мати ж хлопчика такої можливості вже не мала і змушена була взяти захист інтересів дитини на себе.
А коли залишали залу засідань, прокурор "заспокоїла" Тетяну Михайлівну, пояснивши, що у всьому винно законодавство України, і їй відома справа, коли на суд подавала вагітна жінка, а одержала його рішення, вже маючи дитину-школяра. Але чекати, поки десятирічний Ілля стане студентом, Тетяна Михайлівна не побажала. Вона звернулася в Представництво Президента України в Криму, а за порадою його працівника Павла Власенка - в Управління державної судової адміністрації України в АРК. Нічого особливого мати і не просила - просто прискорити хід подій, бо її чоловіка, військового, перевели на службу в смт. Чорноморське, і сидіти з дитиною в гуртожитку невизначений час вона не могла.
Цього разу суд відбувся. Він вже не давав жодних підстав для обурення і, певно, навіть підсудному, який визнав свою вину, вибачився перед потерпілим, не погоджуючись лише з оцінкою моральних збитків.
- Ілля мріяв бути військовим, як батько, а тепер його навіть не візьмуть в армію. Він не скоро зможе гратися з дітьми в спортивні ігри, за цілий навчальний рік повноцінно навчався лише місяць, - звучить схвильована промова матері, якій більше ніхто не дорікає за емоційність. Але після суду, де задовільнено було її позов щодо матеріальних збитків повністю і моральних частково (в сумі 10 тисяч грн.), а водія засуджено на два роки умовно без права працювати на транспорті впродовж року, Тетяна Михайлівна зовсім не торжествувала.
- Мене не радують ці гроші, я б хотіла лише одного - повернути час назад, щоб цього лиха взагалі не сталося, - каже вона зі сльозами на очах. А подумавши, додає: - Але, оскільки нічого вже не зміниш, бажала б донести до серця кожного, хто сідає за кермо машини, мій материнський заклик: будьте уважними! І не вірте, що завжди так просто домовитися із законом!
Про те, що в судах та навкруги них перетинаються чималі грошові інтереси, можна вже зробити висновок з того, що матерям потерпілих Іллі та Даші одразу ж після ДТП надійшли листи з якоїсь таємничої адвокатської фірми, котра пропонувала свої послуги. Жінкам обіцяли відсудити на їхню користь нечувану суму з умовою, що половина відійде на рахунок фірми. А для початку пропонувалося зробити пере-доплату в сумі 600 грн., яких, зрештою, буде цілком достатньо, щоб обійтися і без суду. Та матері на це не пішли, вирішили діяти за класичною схемою. Втім, Олександрі Бурдіній днями вже прийшла відмова щодо порушення кримінальної справи, хоча вона разом з Дашею вже третій місяць знаходиться в лікарні, і кінця цьому не видно. А винуватець аварії відмовився допомагати дівчинці ще на місці пригоди, заявивши: "Краще в тюрму сяду".
Як повідомили у відділі пропаганди та агітації управління ДАІ, за п'ять місяців минулого року сталося 624 дорожньо-транспортні пригоди, за аналогічний період цього року - 733. При цьому торік потерпіла 791 особа, а ще 79 - загинуло. Нинішнього року відповідно потерпіла 931 особа та 84 загинуло. ДТП, в яких потерпіли діти, однак, мають зворотну тенденцію. За 5 місяців 2003 року їх сталося 114 (потерпіло 110 дітей та 4 загинуло). За відповідний період нинішнього року кількість таких пригод скоротилися до 100 (98 дітей потерпіло, загинуло двоє). Але в процентному співвідношенні стосовно безпеки на дорогах висновок невтішний: якщо торік лише 56% випадків ДТП сталися з вини водіїв, то в нинішньому винуватці за кермом склали 71%. Себто водії і дійсно "розперезуються" прямо на очах. І сьогодні, відправляючи дитину до школи, матері вже не можуть сподіватися на те, що дітлахам допоможе їхня обережність. Бо - на дорозі винуватець Дашиного нещастя і багато йому подібних, безкарності яких сприяють любителі незаслужених життєвих благ, не замислюючись над тим, що і їхні власні діти не літають на крилах.
Раніше неподалік шкіл при дорогах можна було побачити щити з написом: "Обережно, діти!" Схоже, їх вже давно здали на металобрухт. А втім, зміст напису і дійсно застарів. Сьогодні було б доречніше писати: "Обережно, водії!"
"Кримська Свiтлиця" > #27 за 02.07.2004 > Тема "З потоку життя"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=2163
|
ПРЕЗИДЕНТ НА АСКОЛЬДОВ╤Й МОГИЛ╤ УШАНУВАВ ПАМ’ЯТЬ ГЕРО╥В КРУТ
«ЧЕСТЬ ДЛЯ МЕНЕ»
ВОЛЯ ДО ПЕРЕМОГИ
ТРИ ДЕСЯТИЛ╤ТТЯ ДОПОМОГИ
