Версiя для друку Обговорити в форумi

ПИСЬМЕННИК Б'Є НА СПОЛОХ

Народний депутат України Борис Олійник запропонував редакції "Літературної України" свій виступ на сесії Верховної Ради України 18 червня 2004 року. Друкуємо текст його виступу.

Шановне, добірне товариство! Рівень цивілізованості будь-якої держави визначається найперше за стабільністю, неконфліктністю міжнаціональних взаємин в її теренах. У цьому сенсі Україна, яка ніколи не страждала етноцентризмом та комплексом Богообраності, ще з часів Київської Русі може слугувати всім сущим на землі народам заохочувальним взірцем.
Ще на зорі незалежності ми закликали одне одного діяти так, аби, скажімо, євреєві жилося в Україні краще, аніж в Ізраїлі, а росіянину - ліпше, аніж в Росії. Сьогодні можемо засвідчити всьому світові, що цей поклик нами успішно зреалізований. Я говорю про це з гордістю. Як і належиться вихованцеві шляхетного принципу інтернаціоналізму, чи то пак, братолюбія.
Щоправда, захмарює мою гордість та обставина, що покіль ми втілювали в життя режим найвищого благосприяння нацменшинам, нас вимерло на п'ять мільйонів більше, аніж народилося. І, пробачте, динаміка вимирання нації зростає неухильно. Хто ж поважатиме титульний народ, який дозволяє фізично й морально зводити себе до нацменшини?
А тепер скажіть, коли ми вже, нарешті, облишимо звинувачувати у своїх негараздах всіх, окрім себе?! Як-не-як, а вже ж тринадцятий рік живемо в незалежній Україні. Здавалось би, сягли віковічної мрії, - бути вільними господарями в суверенній державі, де в своїй хаті своя правда. А тим часом з нашої оселі впродовж майже тринадцяти літ свої і заїжджі злодії гребуть і виносять все поспіль - до дитячої колиски. Ми ж, господарі, чомусь аж за ворітьми волаємо:
"Рятуйте, нас грабують!" Так хто ж винен?
"Єдина держава, - пише знакомитий кіномитець Юрій Іллєнко, - в якої немає власного інформаційного простору, - це Україна". Пробачте, а хто ж винен? Де, зрештою, хазяїн оселі? На очах ошелешеного світу, плюнувши на всі норми і правила, повз нас виносять "Криворіжсталь", і хто ж винен? Знову москалі, євреї, турки чи французи?
Ми тут, у Верховній Раді, розпинаємось за нещасний колектив, а, подейкують, більшість трударів цього гіганта зі своїми чоловими зібрала підписи за приватизацію. Якщо й це потвердиться, то час уже речі називати своїми іменами! І в цьому зв'язку, пробачте, за скромність, я процитую із свого:
І ми восплащемо талановито,
Зазвичай поминаючи дідів,
Що нас ізнов за наше жито бито,
Що нам обрали не таких вождів,
Що винні всі, а ми - і на крупину,
Бо тихі, як осінній падолист,
Що коли б нас вчергове не купили,
Хіба б ми учергове продались?!
Та інородців вилаєм належно,
Що й досі, кляті, не перевелись,
І не дають нам спати в незалежній,
І норовлять, щоб ми їм продались.
І Україні, неспалим-купині,
Поклянемося присвяті дари,
Що, коли б нас вчергове не купили,
Ми б вас, маман, їй-бо, не продали.
Я вже чую з низів, а що ми вдіємо? Народ, мовляв, доведений до відчаю... Відповідаю: доведений до відчаю народ Аргентини вийшов на вулиці і за якихось кілька днів змінив кількох президентів, доки не досяг свого. Оце, шановні, і є Народ.
А ми вже тринадцятий рік побиваємось: рятуйте, нас окупували! Господи, та невже ще треба пояснювати, як і що діяти з окупантами?! Зрозуміло, в правовому, конституційному полі.
Пробачте, то де ж усе-таки народ? І ми з вами, як його невід'ємна частина?

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #27 за 02.07.2004 > Тема "Ми єсть народ?"