"Кримська Свiтлиця" > #12 за 22.03.2019 > Тема "Душі криниця"
#12 за 22.03.2019
Б╤ЛЯ КАРТИНИ ЯРОСЛАВА МАЦЕЛЮХА «ТАРАС ШЕВЧЕНКО»
Ви вже, напевно, подумали, що перед вами якийсь французький граф, чи британець корол╕всько╖ кров╕, що волод╕╓ пером, наче Байрон, чи, може, ╕тал╕йський митець доби В╕дродження? Та н╕! Це Шевченко, наш укра╖нський Шевченко… Так, так, той самий Шевченко, що народився в кр╕пацьк╕й родин╕, хто п╕знав неволю й соц╕альну нер╕вн╕сть, але був вихований в любов╕ до р╕дно╖ земл╕, навчався в природи ╕ свого народу, як╕ стали його учителями ╕ пров╕дниками п╕д час ус╕х випробувань. На картин╕ – молодий, вишуканий, охайний чолов╕к. Його погляд наче не з нашого св╕ту; ╕ з якого боку на нього не глянете – стежать за вами оч╕ незнайомця з невимушеною ц╕кав╕стю ╕ пильн╕стю, сповнен╕ добра, щирост╕, палючо╖ в╕дваги йти за сво╖ми переконаннями. Неймов╕рно: як ╓дина картина здатна стерти канони, у яких ми вбачали в Шевченков╕ мученика укра╖нського народу, старця нац╕╖, чи кр╕пака, якому, можливо, лише за примхою дол╕ пофортунило зв╕льнитися з кайдан╕в невол╕. Картина в наш╕й уяв╕ здатна створити зовс╕м новий образ укра╖нського митця, уособити «аристократа слова», «стража незалежно╖ думки», «героя-митця», що перемагав пензлем ╕ пером. Тепер ми здатн╕ побачити Тараса Шевченка просто «великою людиною», про що мр╕╓ не один сучасний митець. Нав╕ть на картин╕ поет не розлуча╓ться з╕ сво╖ми щоденними скарбами – це зошит ╕ перо, а найб╕льше багатство в душ╕ – натхнення творити! Тарас Шевченко все життя вчився: у природи, у людини, незалежно в╕д статк╕в ╕ в╕ку, у старця ╕ дитини… Вс╕ набут╕ знання поет викарбував м╕цним пером на плит╕ свого «я». Тод╕ чому я не можу стверджувати, що славетна зб╕рка «Кобзар» ╓ творцем Шевченка, а не навпаки? Ус╕ думки, ╕де╖, спод╕вання, переживання, над╕╖, характер, розум ╕ душа поета – все вилилось словами на пергамент╕ його буття. Тарас Шевченко пост╕йно самовдосконалював Бож╕ чесноти як нев╕д’╓мн╕ частинки людського ╓ства. Нав╕ть св╕тськ╕ спокуси не могли позбавити його благородства, яке ми сьогодн╕ зна╓мо ╕ шану╓мо в його особ╕. Кобзар був людиною, що зважувався раз за разом ламати ст╕ну соц╕ально╖ нер╕вност╕, а також цензуру на укра╖нську писемн╕сть ╕ думку, що зводили гнобител╕ нашого народу. Можливо, справжн╕м щастям для Тараса Шевченка була здатн╕сть висловити ус╕ осмислен╕ ╕де╖, ╕ в╕рити в них як зд╕йсненн╕. Хоча його сучасники часто не розум╕ли цього. Проте, незважаючи на труднощ╕ та перешкоди, поет зум╕в виконати власну, подаровану небесами м╕с╕ю – нести хрест свого народу. ╤ в╕н дон╕с не лише власн╕ твори до св╕ту, а також думи-спод╕вання з глибини народу, як в╕льного ╕ непереможного. Тарас Шевченко – це душа ╕ серце Укра╖ни, що н╕коли не згаснуть, бо в його творчост╕ нема випадкових в╕рш╕в ╕ поем, а т╕льки т╕, що йдуть в╕д Бога…
Максим ОЖИБКО, учасник творчо╖ студ╕╖ «У Кобзарев╕й св╕тлиц╕» Народного музею Тараса Шевченка (м. Льв╕в)
На фото: картина Ярослава Мацелюха «Тарас Шевченко» (з експозиц╕╖ Народного музею Тараса Шевченка)
"Кримська Свiтлиця" > #12 за 22.03.2019 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=20997
|