Версiя для друку Обговорити в форумi

Ви вже, напевно, подумали, що перед вами якийсь французький граф, чи британець королівської крові, що володіє пером, наче Байрон, чи, може, італійський митець доби Відродження?
Та ні! Це Шевченко, наш український Шевченко… Так, так, той самий Шевченко, що народився в кріпацькій родині, хто пізнав неволю й соціальну нерівність, але був вихований в любові до рідної землі, навчався в природи і свого народу, які стали його учителями і провідниками під час усіх випробувань.
На картині – молодий, вишуканий, охайний чоловік. Його погляд наче не з нашого світу; і з якого боку на нього не глянете – стежать за вами очі незнайомця з невимушеною цікавістю і пильністю, сповнені добра, щирості, палючої відваги йти за своїми переконаннями. Неймовірно: як єдина картина здатна стерти канони, у яких ми вбачали в Шевченкові мученика українського народу, старця нації, чи кріпака, якому, можливо, лише за примхою долі пофортунило звільнитися з кайданів неволі. Картина в нашій уяві здатна створити зовсім новий образ українського митця, уособити «аристократа слова», «стража незалежної думки», «героя-митця», що перемагав пензлем і пером. Тепер ми здатні побачити Тараса Шевченка просто «великою людиною», про що мріє не один сучасний митець.
Навіть на картині поет не розлучається зі своїми щоденними скарбами – це зошит і перо, а найбільше багатство в душі – натхнення творити!
Тарас Шевченко все життя вчився: у природи, у людини, незалежно від статків і віку, у старця і дитини… Всі набуті знання поет викарбував міцним пером на плиті свого «я».
Тоді чому я не можу стверджувати, що славетна збірка «Кобзар» є творцем Шевченка, а не навпаки?
Усі думки, ідеї, сподівання, переживання, надії, характер, розум і душа поета – все вилилось словами на пергаменті його буття.
Тарас Шевченко постійно самовдосконалював Божі чесноти як невід’ємні частинки людського єства. Навіть світські спокуси не могли позбавити його благородства, яке ми сьогодні знаємо і шануємо в його особі.
Кобзар був людиною, що зважувався раз за разом ламати стіну соціальної нерівності, а також цензуру на українську писемність і думку, що зводили гнобителі нашого народу.
Можливо, справжнім щастям для Тараса Шевченка була здатність висловити усі осмислені ідеї, і вірити в них як здійсненні. Хоча його сучасники часто не розуміли цього. Проте, незважаючи на труднощі та перешкоди, поет зумів виконати власну, подаровану небесами місію – нести хрест свого народу. І він доніс не лише власні твори до світу, а також думи-сподівання з глибини народу, як вільного і непереможного.
Тарас Шевченко – це душа і серце України, що ніколи не згаснуть, бо в його творчості нема випадкових віршів і поем, а тільки ті, що йдуть від Бога…

Максим ОЖИБКО,
учасник творчої студії «У Кобзаревій світлиці»
Народного музею Тараса Шевченка (м. Львів)

На фото: картина Ярослава Мацелюха «Тарас Шевченко» (з експозиції Народного музею Тараса Шевченка)

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #12 за 22.03.2019 > Тема "Душі криниця"