Версiя для друку Обговорити в форумi

Керівника літературно-драматургічної частини Кримського українського музичного театру, заслуженого працівника культури АРК Світлану Антонівну Чолку добре знають не тільки театрали, а й ті, хто не байдуже ставиться до мистецтва у різноманітних його проявах. Тим паче приємно було дізнатися, що Світлана Антонівна - не тільки майстер своєї справи, оскільки завдяки її старанням глядачі дізнаються про прем'єри нового театрального сезону та дебют акторів, а й непересічна обдарована особистість, талант якої високо оцінили відомі у Криму мистецтвознавець Рудольф Подуфалий, режисер-постановник Сергій Пальчиковський, інші діячі культури та мистецтва, серед яких є люди, котрі, на жаль,  вже пішли від нас, - письменник Олександр Домбровський та художник Павло Мальцев.
 На початку 1990-х у Крим з гастролями приїжджав один з кращих в Україні театральних колективів - Львівський державний академічний український драматичний театр ім. М. Заньковецької. За усталеною традицією працівники театру фіксували на плівку цікавинки, які зустрічалися їм за період гастролей на кримській землі. Про Світлану Антонівну Чолку було відзнято цілий фільм, як про майстриню, котра займається флористикою (згодом ця стрічка демонструвалася на львівському телебаченні). А схвальні відгуки про її роботу залишили художній керівник Львівського українського драматичного театру ім. М. Заньковецької, народний артист України Федір Стригун, народна артистка України Таїсія Литвиненко, інші артисти.
Словник іншомовних слів тлумачить флористику як розділ ботаніки, предметом якого є вивчення та систематичний опис усіх видів рослин, що ростуть у певній країні, області, районі і становлять флору даної території. Світлана Чолка, використовуючи тільки природний матеріал, створює дивовижні панно, котрі вражають своєю витонченістю та ніжністю. Однак це не просто красиві речі, дивлячись на які отримуєш естетичну насолоду. Вони змушують розмірковувати, оскільки сповнені глибокого символізму та філософії. Кожну тендітну картинку супроводжує поетичний епіграф, в якому - живі почуття, біль та радість, любов та розлука. І неможливо визначити, що первинне - слово чи краса...
- У мене вдома велика бібліотека, - розповідає Світлана Антонівна, - понад три тисячі книг. Я дуже люблю поезію і часто повертаюся до улюблених віршів. Мої роботи дають життя позабутим рядкам, більшість з яких актуальні й сьогодні. Але частіше буває так, що квітка, листочок, пір'їнка чи шматочок деревини, випадково потрапивши до рук, самі надихають на сюжет. Тоді  підібрані епіграфи надають роботі особливого звучання. Мою колекцію складають 75 панно, котрі супроводжують вірші Б. Пастернака, А. Ахматової, К. Бальмонта, О. Мандельштама, О. Вертинського, І. Буніна, Г. Світличної, Л. Українки, А. Кримського, інших російських, українських та зарубіжних авторів.
У 1993 році донька принесла із заповідного лісу наш кримський едельвейс. Нас попередили, що квітку не можна ставити у вазу, оскільки вона одразу загине, а потрібно тримати її на холоді. То ж, пам'ятаю, ми тільки й бігали до холодильника, щоб подивитися на неї. І так мені захотілося зберегти її, що потім я едельвейс засушила й зробила своє перше панно - квітка на оксамитовому папері серед віхоли із срібних ниток. Саме цей кримський едельвейс надихнув мене на подальшу роботу. Я перестала поглядати на небо, - усміхається Світлана Антонівна, - тепер дивлюся лише під ноги, відшукуючи потрібний матеріал.
Я ніколи нічого не підточую, не підрізаю, оскільки речі, з якими працюю, надзвичайно крихкі. Все залишаю таким, як його задумала природа. Це і кора кримської сосни, яку не знайдеш будь-де, тому за нею я їду у район Алупки, і ковила, котру збираю в червні на Таш-Джаргані - красивій височині поблизу Бахчисарая. Вже за числами знаю, коли потрібно збирати мак, квітки кінського каштана, фіалки, інші квіти, листя та трави. У роботі використовую і допоміжний матеріал - мушлі, метеликів, монети, оксамит, сукно і т. д. Підшерсток павича дав змогу створити візерунок, котрий нагадує східні ієрогліфи. Панно "Місячне сяйво" народилося під враженням картини Куїнджі "Місячна ніч", і я дуже ним дорожу. Сюжет створюють кора кримської сосни, перо та підшерсток папуги. Мені залишилися у спадок від бабусі та мами дві великі дерев'яні котушки справжніх срібних  ниток, котрі були куплені щедореволюції.
Якось випадково знайшла вдома малесеньку рамочку з надписом "під високою напругою". І ця рамочка надихнула мене на сюжет, співзвучний віршам Арсенія Тарковського, в якого була закохана Марина Цвєтаєва. Так народилося панно: маленьке металеве серце під високою напругою у полоні срібних ниток... На іншому - квітка, котра уособлює вербу і відтворює фінал "Лісової пісні" Лесі Українки. Я захоплююся також поезією Ганни Світличної. Ця з трагічною долею обдарована поетеса жила у Павлограді на Дніпропетровщині. На мій погляд, її вірші - досконалість слова, змісту, лірики.
Однак не всі мої роботи - ліричні. Є на історичну, наукову, релігійну тематику. Звичайно, краще, коли на виставках я сама розповідаю про них. Якщо ж такої можливості немає, то кожне панно пронумероване, і відвідувачі можуть самостійно прочитати у журналі епіграфи до тих робіт, які їх зацікавили найбільше.
- Буває так, - продовжує Світлана Антонівна, - що люди самі щось мені приносять для роботи. Ось, наприклад, подарували засушену квітку кактуса. Ви ж подивіться, яка тонка робота природи! А дивлячись на квіти каштана, мимоволі відзначаєш, що природа "виконала" їх в стилі модерн, - такі витіюваті та вичурні їхні вусики, прожилки, орнамент.
Щоб побачити і відчути настрій панно, необхідні спеціальні умови. Суха квітка боїться яскравого світла, її життя на сонці вже скінчилося. Отож роботи виглядають краще, коли вони розміщені на світлому фоні кольору вишні при декоративному освітленні.
Колекція панно Світлани Антонівни Чолки демонструвалася на багатьох виставках - у Москві (1993 рік), у Кримському Будинку архітектора (1995), в Кримському рескомі профспілок  (1995), в залі естетики Кримського медичного університету (тоді це був інститут, 1997), на 1-му Українському Міжнародному фестивалі "Березіль" у Харкові, де збиралися діячі культури українських діаспор з Америки, Франції, Польщі, Литви, Білорусі, на консорціумі жіночих неурядових організацій України, СНД,  США. неодноразово її роботи виставлялися у Кримському українському  музичному театрі.
Художник Павло Юхимович Мальцев так охарактеризував роботи Світлани Антонівни: "Ідеальне відчуття композиції, прекрасне відчуття аркуша (тобто формату, площини). Гідна подиву пластика. Прекрасна гама, колорит. У кожній роботі - душа!" 
Однак, як виявилося, флористика - не єдине захоплення майстрині. У колекції Світлани Антонівни є близько 50 пар жіночих рукавичок, котрі вона купувала в багатьох куточках України, Прибалтики, Росії, перебуваючи з театром на гастролях. Ці речі, зберігаючи унікальні орнаменти та колорит, є і прекрасними пам'ятками, і справжнім витвором самобутнього мистецтва. Серед рукавиць - не тільки створені на теренах республік колишнього Союзу, а також й вироби з Болгарії, Німеччини, Чехословаччини, де побувала Світлана Антонівна у туристичних поїздках. Є речі, якими вона найбільше дорожить - це довоєнні рукавички мами, а також її, дитячі, а ще - вишукані, надзвичайно елегантні білі рукавички з Парижа.
Чим довше спілкуєшся з людиною, тим більше відкриваєш її для себе. Тому і ця колекція не вичерпує усіх уподобань Світлани Чолки. Писанки із Західної України, Полтавщини, Київської області знайшли свою домівку у помешканні господині. Їх зараз понад тридцять і щоразу це зібрання поповнюється.
- Мій тато - українець з Вінниччини, мама - донська козачка, - продовжує розповідь Світлана Антонівна. - Батьки були лікарями. Татові за його працю навіть було присвоєно звання "Заслужений лікар Молдавської РСР". Свого часу я закінчила  факультет журналістики Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Так вже повелося, що протягом де-кількох поколінь дівчата у нашій родині, виходячи заміж, в пам'ять про батька не змінювали своє прізвище. До того ж були переконані, що зміна прізвища призводить до порушення "родового коду", до зміни індивідуальності та підпорядкування своєї долі іншій долі... Тож Чолка - українське прізвище мого батька. Намагаємося у сім'ї підтримувати національні традиції. Так, наприклад, свято Пасхи члени родини зустрічають в українських костюмах - жіночих вишиванках та чоловічих сорочках, котрі належали моїм бабусі та дідусеві. Ці старовинні речі, як і предмети побуту, що залишилися з тих далеких часів, ми зберігаємо як святиню.        

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #46 за 15.11.2002 > Тема "Українці мої..."