Версiя для друку Обговорити в форумi

КРИМ (крик)
я ніхто тобі – мить кромішня –
Криме, кармо моя кремезна
моя крове – мово старезна
закарбована сном горішнім

я ніхто тобі – хтось хтонічний…
в хаос – в Тартар навіки вічні…
у тортури… у світ без сліду 
кара-дагський знавцю Аїду…

у коріння – в крам – в караїми –
в скіфи – в поле – в полин полонів…
– вeсни виродилися в зими
греки випорснули  з хітонів

із хітину – у склеп – в хатину
захаращену і голодну…
у харизму хистку-безродну
у каньйонну камінну воду

у розщелину чатир-дагську 
у печери хмільного Сходу
в ялівцеву могилу братську
в небом викресану породу – 

із таврійським тавром печеним –
в степові кіммерійські чари
в генуезці – у яничари –
у шляхи – в ракушняк товчений…  

в херсонеську руїну храму –
в християнську холодну схизму –
у мечеті – в мечі ісламу –
у жахний шеол юдаїзму…

у замучене міфом море – 
в морову незупинну язву –
пекло випещених повторень –
у нав’язливу казку – в назву…

МІЙ ХРАМ – МІЙ КРИМ…
мій храм – мій Крим…
коловоротний кромлех
на березі скалічених надій…
сміється Час – лихвар і лиходій
чатуючи на мій прощальний подих…
я викричав усі свої слова
на море-гори-хащі-гущі-пущі…
тут захлинувся дух мій невмирущий
завмерла тут душа моя жива…

КРИМ-РИМ
1
дім – засмолена в морі бочка
дім – тісна гамівна сорочка
дім – у горлі ядучий дим…
мій Елізіум…
Крим мій Рим…
море – винесе в ностальгію
море – зморить мару і мрію
море – вимір моєї мови
у безвимірності любові…

від Криму до Риму – всього лише рима
від моря до мороку – віддаль незрима
печаль незборима – стезя в безтілесся  
лягла з піднебіння і до піднебесся…
2
святий Петро пливе плечем Ай-Петрі
в старому чудернацькому човні
через наїжені сосновим хутром нетрі
через татарські погляди сумні
пливе-пливе… за ним прекрасні діти
апостоли чарівно молоді
і сам Хома по ялтинській воді
учитися ридати і радіти…
біліє сивиною Учан-Су
муреною скрадається дорога
спішить Петро обняти Козерога
життям пожертвувати за красу…
пливе-пливе крізь музику незриму
по херсонеських зоряних степах
Петро на неподоланих вітрах…
до Риму шлях лежить у небі Криму… 

КРИМСЬКІ КОЛИСКОВІ
1
вітром лагідним залоскотаний
хлопчику мій воскокрилий з порцеляновими плечима
з крапелькою поту на рожевій скроні
з невтамованим «ще-ще сонця!»
ти жуєш сріблястий листочок зачарованої оливи
і волаєш у небо «Боже, так ось же… ось я!»
і смієшся-смієшся з мене – мовчазного дурня-Дедала
світиш в даль чолом золотавим
і очима повними моря шепчеш вірша мого нового
і летять на молитву птиці з темним пір’ям кримської ночі
божевільні цикади тихнуть поза межами ультразвуку
хрипнуть чайки… летять дельфіни…
хмари марно збирають воду у торби перебиті вітром… 
я ловлю твою теплу руку і злітаю з тобою в прірву
добувати прадавню глину з побережжя Кучук-Ламбату…
і ти ліпиш собі дорогу… а мені безкінечне літо…
скеля плаче тисячоліття за густим теплом твого тіла
бо ніхто іще не вертався позбирати зітлілі зорі…
2
твоє одчайдушне «татку!»
врятовує від циганства
мій синку, вороненятку,
не вір в моє пуританство
це тільки страх –  не обняти
не заглянути знову
в очей голубі агати…  
співай мені колискову
розказуй про Гека Фінна
я ще прилечу – не плачу
і льодом в залізну спину:
а що як більш не побачу?
пробач мені всі розлуки
усі нескінченні далі
де доля кружляє круком
чатуючи при проваллі
прости – не рости так швидко
не ринь у своє заклання…
… стинає зап’ястя нитка
зав’язана на прощання…
3
світлий мій синку
мудрий мій ельфе
долю зрихтую – підемо в Дельфи
кину в торбину сонце-хлібину
дідову yсмішку тиху-родинну
кину туди зачароване коло
наших доріг що не зрадять ніколи

підемо вдосвіта берегом моря
стежкою зречення  і упокори
в димом устелений темний оракул…
Гера вгорі… за горою Геракл…

піфіє-піфіє, де наша Скіфія?..
панночко з лаврами, де наша Таврія?..
де є наш дім?..
синку, ходім…

МОРЕ (хвилі)
море – шляхетна патина міді...
море – шалене поле в хлібах...
море – Гомер… Горацій… Овідій...
море – Моцарт… Бетховен… Бах...

море – мара… чорна діра…
море – марення… дон Кіхот…
море – мор… марнота марнот…

море – безмір’я Божих очей...
море – мірою всіх речей...

море – оммммммм…

МОРЕ (карма)
1
море буває мирром-
ладаном для невтішних
дискосом і потиром
для відчайдушно грішних
море буває – мертвим
море буває – чорним
вичерпаним і стертим
в штилі буває
в штормі
маревом
сновидінням
хаосом і бідою
болю оціпенінням
море буває – мною…
2
мрії по море марні
примарні мрії про море
море саме обирає
хто розчиниться в ньому
хто зневіриться в ньому
хто просичить як магма
хто пролетить як чайка
хто пропливе як риба
хто як камінь потоне
хто як сонце повисне
хто як небо зав’язне…
… і тільки поет – почує…

КИПАРИСИ
Лесі Українці
1
усохлий кипарис – указівним перстом
іржавий цвях буття – усякого й усюди
живуть і тут які не є – а люди
благословляють день Аллахом чи Христом…
розламані хліби… із гір зринає ніч…
розмірено жує зачинена худоба…
стискаю у руках палаючого лоба
дивлюсь в дитячі очі – чорну піч 
де в глибині – вогні… і запалає хата
і все згорить до тла за що я потерпав
отямиться душа у полум’ї заграв…
куди і маму я провів… і тата…

2
всі кипариси крокують в море
не гне їх вітер і не говорить
до них…
стрімчасті гнучкі підпори
тримають небо в журній покорі…
тінь чорних амфор… ножі щербаті
чатують долі…
в тужних  staccato
Орфея горнуть в цупку церату –
на цвинтар тиші несуть ховати…

КРИМСЬКЕ ЛІТО
стрімке розпатлане літо
цілує світанки сонні
гойдається в паралелях
нанизаних ніччю нот… 
за вітром Парагільмену
лаванда злітає морфо
доріг ефемерний морфій
крадеться по венах гір… 
вилунює давнє слово
по сходах таврів на Сході
кричить розірвано в карстах
в ущелинах Карабі…
і пінії Карасану
розчісує гребінь сонця
співучими ручаями
чаклує Кучук-ламбат…
і солодко так… самотньо…
нікого на цілім світі…
пливеш у високе небо
високу печаль несеш…
латає подерту долю
розгублену душу горне – 
загублена в морі воля
забута в Криму краса…

ФОРОС
губи губляться у снігах
поцілунку із порцеляни
ми ще літом Форосу п’яні
ми ще жадібні і жадані
ще Господь в очах не зачах…
руки ронить чужа журба
маніпура жовтіє тeпло
допекло досконале пекло
зафарбовувана безпека
закарбованого раба…
і серця ростуть на горі
з недоречною церковuчкою
ялівцем і цупкою дичкою…
линем братиком і сестричкою
у портал Байдарських воріт…

БАХЧИСАРАЙ
Ісмаїлу Гаспринському
буде усе запізно
бійся чи обирай
наскрізно і залізно
коле Бахчисарай
колом гуде гончарним
мічена мчить мечеть
вихрести яничари
виродились ущерть
закам’янілі сльози
цвинтарі-пустирі
рвуться стежки венозні
гір печуть пухирі…
буде усе запізно
грайся чи помирай
нарізно і безслізно
Бог і Бахчисарай… 

ЧУФУТ-КАЛЕ
Авраму Фірковичу
Чуфут-Кале у вічності кочує…
ночує в чорних вищирах печер
тепло намолене розхристаних химер –
кенас… і ними Час ласує всує…
даремно голосили невиїм
камінням розкидaли застороги –  
оголеними нервами дороги
стенувся ввись останній караїм…
в музей закостенілий мавзолей
намарно марить стогонами Тори…
мінорами горять самотні гори
і меншають без величі людей…

КАРАДАГ
Максу Волошину
Аїду діл
Олімпу дах
пожадний лицар Карадаг
лихвар
корсар середньовічний
глибокоокий жид навічний
поету – лик
століттям – лік
агат… опал і сердолік
в’язь нелінійного письма
стежками плетена тасьма
дві долі –
сива й золота…
святі місця…
пусті міста…
дитячі догади дорійські
солоні стріли кіммерійські…
гора як Тора
Книга Книг…
розхристаний архістратиг
сліпий циклоп
знавець вітрів
крамольний янгол віршарів…

ДЕМІРДЖІ
Михайлові Коцюбинському
демони Демірджі
вищерблені скрижалі
вискоблені ножами
межі і рубежі 
викресані в диму
викувані боввани
Лусти і Фуни рани
вищирені у тьму
моря туманне скло
миє японська осінь
сосни зеленокосі
в синє вправляє тло…
сам деміург бродяг
в просторі і у часі
звuсока на криласі
дивиться Чатир-даг…
горній анахорет
долю кує бездушно…
вічно стара Алушта –
зоряний мінарет…

МЕГАНОМ
Меганом… Армагеддон
маяка маніакальність
недовтілена реальність
зафарбований фантом…

крутими покручами круч
стікає в море світло синє…
неугамовне голосіння…
на Голіафа голірyч…
іскрять кристалами псалми
солончакові… неутішні
волаючи осанну в вишніх
архангел плаче за людьми…
за німотою ниє світ
обнявши небо Меганомом
омріяним останнім домом
маячить моря пустоцвіт…

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #4 за 25.01.2019 > Тема "Душі криниця"