Версiя для друку Обговорити в форумi

Олег Кочевих (народився 06.03 1979) - український поет, літературний критик і журналіст з кримськотатарським корінням (нащадок високопосадовця Бібіч-мурзи, який на межі ХVІІІ - ХІХ століть охрестився й русифікувався).
Олег народився і живе в Києві, де у 2001 році закінчив історичний факультет Національного університету імені Т. Шевченка. З 2000 року працює у журналістиці; є автором близько 100 статей культурологічної тематики (переважно у журналі "ПіК" /"Політика і Культура"/) та понад 100 літературних рецензій та аналітичних текстів (у журналах "Книжник-Ревю", "Книжковий Клуб плюс", "ПіК", в газетах "Дзеркало тижня", "Українське слово", "Україна молода" тощо).
Вірші Олега Кочевих друкувалися у львівському альманасі "Четвер", в журналах "Березіль", "Кур'єр Кривбасу", в альманасі "Потяг 76".

ФЕОДОСІЯ, 1920

На ладан старих карт обсерваторії
Стікає віршів літургійний хор:
Це ювілей Чесменської вікторії;
(Ще ляскає під бризом триколор).
Над площею вокзалу та "Асторії"
Надривний шепіт: "глад, і трус, і мор",
Зашкалює барометр історії
(Стоїть ще Олександрівський собор).
Північна розворушена Флоренція,
Пропахло місто віршами до денця
(До чаю є ще хала і родзинки).
Забиті ятки меблями і крамом.
А Еренбург у чайній з Мандельштамом
Справляють вже римовані поминки.

СТАНСИ ДЛЯ ДЖАНІКЕ

Чому це сонце таке руде,
Солоне, як у пустелі?
Твій дух маслиновий заведе
В Багдади, Стамбули, Делі.
Чому повітря таке легке,
Споживне, як рис у глеку?
Перенестися б, о Джаніке,
До тебе, немов у Мекку.
Чому ці спогади - як змія
Між теплих скелястих звивин?
Не хоче грати зурна моя
Без кращої із князівен.
Чому ці хвилі - немов муслін,
Цей берег - із оксамиту?
Якби я був усевладний джин,
Віддав би тобі півсвіту!

В АЛЬБОМ

Поліна!
Краплиною
свіжою
ти
Розмішуєш глину
посух і втрат.
Духмяний твій дух -
без духоти.
Його аромат -
пряність полину,
Фітонцидна і шпетна:
плідний союз
Карет і корон
та грон і грації.
Полин - як озон.
І я, знаєш, боюсь
Полинової
інтоксикації.

КАСТРОПОЛЬ

Тіні спадають
 з етюдника Генія;
Мі-ля-бемолем
 дзвенять Його струни;
Сонце за скелею Іфігенія
Б'є - кипарисове,
 свіже та юне.
Небо духмяністю
 глиці вмережане.
Море шемранням
 шосейним так вабить.
Кози, каміння,
 світ і за межами -
Все засмагає...
 У Києві, мабуть,
Сніг, краєвиди
 кольору старості.
Тут же - повітря
 плюс двадцять чотири,
Ринуть метелики,
 пружаться парості,
І в голові лише пісня
 Земфіри.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #23 за 04.06.2004 > Тема "Душі криниця"