Версiя для друку Обговорити в форумi

(Продовження. Початок у «Кримській світлиці» №23-28)

КІНЕЦЬ АКТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ФЕОДОСІЙСЬКОЇ «ПРОСВІТИ»
2000 рік. Десяті роковини нашої Незалежності. Працювати в "Просвіті" та й інших проукраїнських партіях чи організаціях у нас, в Криму, та й в усій Україні стає все важче. Руйнується могутній Рух В'ячеслава Максимовича Чорновола, той Рух, на який ми покладали такі надії і сподівання. Сподівання, що він підніме народ, як польська "Солідарність", чи прибалтійські патріотичні сили. Замість потужної громадської організації утворюється партія Костенка, руйнуючи і обезкровлюючи Рух.
Не оминула ця біда й нас. Нас, українців, які всією душею сприйняли нашу Незалежність, в Криму не так багато, як хотілось би нам, і всі проукраїнські сили збирались разом з нами, "під дахом" "Просвіти", тому, як в краплині води, у нас відображалось те, що відбувалось по всій Україні.
«Розрушником» Руху у нас, в Феодосії, виступив Олег Фомушкін. Формально це сталось відразу після зборів "Просвіти", на зібранні Руху. Почали ділити Рух на дві частини, обираючи головою новостворюваної частини пана Фомушкіна.
Тодішній голова нашого Руху Устименко Олег готовий був добровільно уступити своє місце, щоб уникнути розколу. Я, голова "Просвіти", готова була стати на коліна, благала не руйнувати "Рух", але все дарма.
О. Фомушкін, виконавши доручену йому справу в Феодосії, невдовзі перебрався в столицю Криму – Сімферополь. Він працював там на Україну, але те, що зробили з "Рухом", привело до ослаблення державницьких українських позицій.
І що б не говорив чи робив ініціатор розвалу Руху і створення Української Народної Партії Костенко, я не можу простити, пробачити йому зради. Не пробачила його і вдова В. Чорновола Атена Пашко, нині покійна, з якою я зустрічалась і розмовляла на цю тему за два місяці до її смерті.
Після знищення Руху у нас, в Феодосії, настала черга "Просвіти". Претензій до мене, як до голови, було багато. І найголовніша - фінансова. Жили ми тоді бідно, а проте я часто бувала в Києві, повернувшись, розповідала на зборах, які ми проводили щомісяця, про все, що я там бачила і чула. В Київ я їздила на всякі заходи різних організацій: то на з’їзд Української Республіканської Партії (я була делегатом 4 чи 5 з'їздів), то на Великий збір ОУН (14-ий, 15-ий, 17-ий), то на координаційну раду або з'їзд Союзу Українок (цю організацію я організувала після знайомства на Конгресі українців в Сімферополі з Атеною Пашко), то на Конгрес української інтелігенції, та й на інші заходи, які тоді відбувались досить часто.
Проїзд до Києва коштував не так дорого, але й таких грошей я тоді не мала. Тому, коли кудись мене запрошували, я тільки запитувала, чи оплатять проїзд. Проїзд оплачували, так що я позичала гроші на проїзд, і їхала, а повернувшись віддавала позичене, і лишалась знову з пустим гаманцем.
Та нашим "патріотам" не вірилось, що можна витримувати ці досить важкі і незручні поїздки з пересадками у Владиславовці, потім 5-годинне очікування київського потягу в Джанкої, що можна витримувати все це з любові до України, а не за якісь гроші.
Їм здавалось, що мої кишені набивають там доларами, а без цього - чого туди їздити? А ще ж доводилось везти з Києва книги, шкільні підручники, газети, а без грошей, не маючи можливості найняти машину чи вантажника, та ще й з пересадками, це дуже нелегко.
Дуже важко було вести будь-яку роботу в "Просвіті" без жодного фінансування. Треба було б хоч членські внески збирати, та всі жили на межі виживання, чи й нижче цієї межі, не отримуючи мізерних пенсій чи зарплат місяцями, а часом замість грошей пропонували якесь борошно чи цукор, так що про внески ми й не говорили. Шукали спонсорів.
0дин з членів "Просвіти", який мав якийсь бізнес, якось дав мені 6 млн купонів (пізніше, в гривнях, це складало 60 грн), і я все до копійки віддала ведучому нашої радіопрограми "Струмок", не лишивши собі навіть на проїзд. Та хіба може нормальна людина повірити, що я не лишила більшу частину отриманих грошей собі?
Неприємно, бридко писати про це, ніби виправдовуватись за кожну копійку, витрачену на українську школу, чи на заміну печатки і штампу організації, бо вимагались ці речі з кодом статистичного управління, а за довідкою цією мені довелось їхати в Сімферополь, цілий день бродити по місту по коліна в снігу з водою, в промоклому взутті.
Було дуже прикро, що коли припинив свою діяльність "Азово-Чорноморський банк", в якому ми мали рахунок і куди нам перерахував 500 грн один із засновників феодосійської "Просвіти" В. І. Андрущенко, і які ми тратили дуже скупо, 237 грн, які там залишились, пропали, про що ми отримали довідку з банку. Та наші "шукачі скарбів" в моїх кишенях не повірили, і продовжували доказувати, що я все-таки якось отримала ці гроші... Так важко було отримати якісь кошти на утримання організації, та ще важче було переконати наших просвітян, що вони витрачені на якісь потреби школи чи організації, і ніякі документи не могли переконати "правдолюбців", що ми - не злодії.
У травні 1998 року після "останнього дзвоника" в українських класах, які вже навчались в приміщенні дитячого садочка, після візиту нашої делегації від "Просвіти" і школи разом з теле-радіожурналістом О. Польченком і його оператором до міського голови Феодосії О. Шайдерова, ми отримали обіцянку Шайдерова відкрити українську школу. І ще одну обіцянку: "Хочете школу, будь-ласка, я даю згоду, але допомагати школі не буду".
І він виконав цю обіцянку: за весь 1998-1999 навчальний рік школа не отримала від міського управління освітою жодної копійки, лише дві коробки крейди (і зарплати вчителям).
Ми, тобто, Зоя Михайлівна Багатова і я, зразу почали діяти, адже
приміщення потребувало ремонту, і не просто косметичного, а ремонту покрівлі, а це - значні кошти.
З далекого Нью-Йорка відгукнувся свідомий українець Євген Клос, який давно жив в Америці, працював нейрохірургом, і передав через свого брата Юліана Клоса - викладача одного з вузів Львова, долари на ремонт покрівлі. Але за цими грішми довелось їхати до Львова. Пан Клос дозволив нам оплатити проїзд за його рахунок.
Відкриваючи українські класи, Зоя Михайлівна діставала підручники, де тільки могла. Ми удвох привезли їх з Києва, коли побували у видавництві ім. Олени Теліги, давали там інтерв'ю Українському радіо (і потім почули передачу журналістки Наталі Бондарчук вже вдома, через кілька днів, про цю подію). Скориставшись поїздкою до Львова, ми побували у Львівському обласному управлінні освітою, і там теж отримали трохи підручників.
Ми багато за ці роки дістали і художньої літератури, та коли почали офіційно "розводитись", школа" №7 - "свекруха" - багато нашої літератури лишила собі.
Як пізніше вдалось встановити, українські підручники до Криму надходили, і їх було достатньо, та Міністерство освіти Криму відправило всі підручники в один з північних районів Криму, де могли бути українські класи, і там вони лежали десь на складі, поки ми надривались, везучи їх звідусіль.
Українській школі потрібні були меблі: столи, стільці, шафи, парти. "Рідна" російська школа №7 ділитись не хотіла. Старі списані парти "Оболонь" збирала по підвалах у Києві. Частиною своїх підвальних «багатств» поділилась школа №6 з Орджонікідзе. Батьки дітей української школи ремонтували весь цей брухт, використовуючи все, що можна, все, що лишилось на подвір'ї колишнього дитячого садочка.
Найбільшою проблемою були класні дошки. Їх не було, робили з шматків фанери, дощок, оббивали лінолеумом. Та цей матеріал хоч і вже появлявся, та не однотонний, а з кольоровими узорами, а "дістати " десь однотонний –проблема.
Я, вчителька математики, фізики, креслення, добре пам'ятаю, як важко пояснювати матеріал, виводити якісь формули, коли крейда не пише, "ковзає". Зараз дошки вже якісніші, та в нас і поганих бракувало.
І знову найнеприємніша річ - гроші. Для утримання школи вони необхідні, тим більше, коли школа відкривається на пустому місці, а потрібні електролампочки, замки, ручки для дверей, навіть якісь відра чи посуд для води. Потрібно було шукати меценатів.
Валерій Дмитрович Тарасов розповів про наші проблеми з відкриттям української школи в Криму тодішньому генеральному директору Нафтопроводу "Дружба" Любомиру Буняку. Ми познайомились по телефону, і він запропонував нам зустріч у Львові. Довелось їхати. Л. Буняк, попри всю свою зайнятість, прийняв нас (Багатову З.М. і Осадчу А.М.). Ми привезли йому газети "Українське слово" і "Кримську світлицю", в яких розповідалось про "останній дзвінок" і про випускний вечір першого в Криму українського 11 класу, обидві розповіді під назвою "Вони були першими".
Ми просили допомоги, лишили номер банківського рахунку "Просвіти", бо українська школа була відкрита лише 31 серпня 1998 року і не мала можливості мати свій рахунок в банку. Можна було б перечислити гроші на рахунок Феодосійського відділу освіти, та в такому разі українська школа їх би не отримала, бо всі кошти, які поступали на рахунок відділу освіти міськвиконкому, йшли на виплату зарплати вчителям.
Та і ми не відразу отримали допомогу від нафтопроводу "Дружба". Банк два місяці тримав ці гроші (ми, до речі, не знали, що якісь гроші прийшли на наш рахунок), аж поки я не змусила працівницю банку показати на комп'ютері наш рахунок, і вона "здивовано" побачила, що гроші там вже давно є...
В той час фонд "Відродження" (Сороса) надавав фінансову допомогу українським класам російських шкіл в Криму. Ми мали тоді сім українських класів в школі №7, могли отримати цю допомогу. Але ми знали, що якщо ці гроші попадуть в школу №7, то ті використають їх на свої потреби, наприклад, куплять для учнів російських класів нові комп'ютери, а нас "ощасливлять" своїми старенькими.
Щоб цього не сталося, ми (Багатова і Осадча) побували в Міносвіти Криму в Сімферополі, і добилися, щоб Міністерство звернулось до фонду "Відродження" з проханням перечислити гроші для українських класів школи №7 на рахунок "Просвіти", причому я гарантувала, що всі кошти підуть в ці українські класи.
"Помилка" банку, затримка ними наших грошей обійшлася нам втратами, бо вартість приладів для кабінету фізики за цей час зросла, тому придбали їх менше, ніж розраховували спочатку.
Щоб уникнути неприємностей, які ми могли доставити банку, вони частково компенсували нам втрати, перечисливши певну суму грошей на якийсь пристрій для комп'ютерного класу, який нам вдалось придбати і ввести в дію.
Мабуть, мені не варто було б писати про ці фінансові проблеми і з тими невеликими коштами, які вдалося отримати на свій рахунок нашій "Просвіті" ( та я, власне, про всі надходження написала). Про кошти для української школи нема потреби й писати, бо кожен розуміє, що рік утримувати школу без фінансування - це щось неможливе, а тут ще й "правдолюби" шукають якісь порушення, бо мета в них була одна: розвалити "Просвіту", бо працювати вони і не хотіли, і не могли. Вони (я назву їхні імена трохи пізніше) буквально цькували мене і З. Багатову, сподіваючись, що ми не витримаємо тиску і підемо з організації, але ми не здалися.
Українська школа №20 імені Олени Теліги живе, працює, вчить і виховує гідних громадян України.
Керівники феодосійської освіти довго "не помічали" успіхів школи, старались не допускати наших дітей на якісь олімпіади, навіть з української мови, "не бачили", що кожного року в школі 3-5 випускників- медалістів, які поступають у престижні вузи України. Та нам своє робить!
А "Просвіти" в Феодосії фактично нема, бо навіть право юридичної особи вона втратила, нема тепер ні печатки, ні штампу, з березня 2001 року не проведено жодного літературно-музичного заходу чи свята...

Про останні збори "Просвіти", які я провела в 2001 році, про агонію "Просвіти" приводжу тут протокол останніх зборів нашої організації, які я провела 10.01.2001 року.

АГОНІЯ ФЕОДОСІЙСЬКОЇ «ПРОСВІТИ»
Протокол
зборів Феодосійської міської організації Всеукраїнського товариства "Просвіта" ім. Т. Шевченка, які відбулися 10.01.2001 р. в міському Будинку культури.
Присутні: Багатова З.М., Осадча А.М., Тарасов В.Д., Єрошенко О.В., Данилова К.В., Бачинський О.В., Бачинська Л.В., Сета В.М., Лейбюк П.Д., Устименко О.В., Мелащенко В.Г., Білий М.Л, Ігнатченко В.М., Садальська К., Садальський Е.В., Снісар Ж.Т., Снісар А.П.
Порядок денний: У зв'язку з тим, що збори скликані Ігнатченко В.М., Бачинськими О.М. і Л.В., Лейбюком П.Д., Мелащенко В.Г. з метою розколу і знищення "Просвіти" в Феодосії, порядку денного не було. Щоб не перетворити збори в балаган, Осадча запропонувала такий порядок денний:
1. Про роботу Феодосійської "Просвіти в 1999-2000 рр.
2. Про делегування членів "Просвіти" на конференцію в Сімферополь.
3. Різне.
Виступили: В.Д. Тарасов запитав в ініціаторів зборів, який порядок денний вони підготували? Які претензії в них до голови "Просвіти"?
Устименко О.В. обізвав організаторів зборів "путчистами", бо головні організатори, бачучи, що їх - меншість і путч не вдався, вийшли з залу.
Осадча А.М. розповіла про роботу організації в 1999-2000 рр.: співпрацю з відділом культури, міським відділом освіти, завдяки чому вдалося провести в 2000 році чудові Різдвяні свята в Будинку офіцерів 13 січня, з великою виставкою етно-і народної творчості в холі, а в березні - Шевченкове свято, на якому більш як 50 дітей, створивши на сцені "журавлиний ключ", читали по черзі вірші Т. Шевченка і свої вірші і оповідання, присвячені генієві українського народу. Приємно вражало, що зал був повний школярів 9-х класів всіх шкіл великої Феодосії.
Разом з З.М. Багатовою ми привезли з Києва підручники для української школи. З цього приводу в ОУН була прес-конференція, на якій ми розповіли про наші проблеми - проблеми українського шкільництва в Криму. Наші виступи передавало Українське радіо.
Налагоджені стосунки з відділом міжнаціональних відношень і з феодосійським відділом кримськотатарського меджлісу. Національні товариства запрошують нас на свої свята. Виступаємо з лекціями про українську символіку, з розповідями з історії нашої незалежності та інше.
22 січня щороку виступаю по радіо Феодосії про День Соборності України, а 29 січня - про битву під Крутами. Допомагаю всім організаціям, які звертаються за допомогою в проведенні заходів на захист української мови, утвердження державності України в Криму.
З виступів на зборах (майже стенограма).
Устименко О.В. Навіщо нас зібрали? Коли треба щось робити, вас нема.
Чи, може, з'явилась людина, яка хоче на місце голови "Просвіти", може зібрати людей? То хай скаже про це.
В. Ігнатченко. Я зібрала людей, щоб подивитись на вас. Тому що А. Осадча поїхала на конференцію. Хто її туди послав?
А. Осадча. Якщо на конференцію "Просвіти запрошують одну людину, то завжди їде голова, бо саме вона за статутом має повноваження представляти організацію.
Я зверталась по телефону до П.Д. Лейбюка з проханням допомогти, як юристові, розібратися з хрестами, які кругом наставляє Московський патріархат. Лейбюк грубо, російською мовою відповів мені, що він цим питанням займатись не буде, а як мені треба, то хай сама займаюсь.
Лейбюк П.Д. (дослівно): Питання в тому, що прийшла жінка до мене. Дзвонила Осадча насчот хрестів, нікому це не мішає. Є нові фінансові діла і є великі порушення. Звіт про гроші треба.
Устименко О.Д. Коли путчистів меншість, вони відходять. Вони зайняті чимось своїм, а якщо людина працює і хоче працювати, путчисти знищують все.
Єрошенко О.В. Є люди, для яких скандал - спосіб існування. Робіть висновки.
Білий М.Л. Якби хтось поспостерігав за нами, то зрозумів би, що тут зібралися некультурні люди. Дехто образився, що їхніх прізвищ нема серед засновників "Просвіти".
Але ж це - дані з документів "Просвіти". Коли я почав публікуватися в газетах, одні питали: "Що ти там пишеш?", а інші говорили, що мене публікують, бо в мене там є знайомі. Пишіть і ви - лейбюки, мелащенки, бачинські, виходьте на люди, на Україну, на світ! Але ж вам хочеться, та не можете…
Снісар А.П. Тут зібрались люди, які думають про долю України. Аналізуючи роботу Осадчої, ми бачимо, що замінити її ніхто не зможе. Які недоліки Осадчої? Мало залучає нас в роботу. Казали їй про це, ми будем допомагати. Алла Миколаївна працює одна, нема заступника.
Білий М.Л. Зараз найголовніше, щоб ми зібрались і розійшлися, як патріоти України.
Стосовно голови. Я бачу, як дехто кудись рветься, але не працювати. Алла Миколаївна - це величезний досвід, це - фундаментальні статті в пресі, виступи по радіо Феодосії, Криму, навіть всеукраїнському. Хто хоче, хай все це зробить. Але в нас, українців, є така риса, як клювати один одного. Хто бунтує? Ті, що не вміють і слова сказати українською мовою. Один мій знайомий сказав: "Не піду в організацію, поки там є крикуни. У нас, в КУНі, крикунів немає, тому робота проводиться, створено молодіжний КУН.
Снісарь Ж.Т. Треба, щоб з фінансами була прозорість. Ось Богдана Процак говорить, що їй багато допомагає діаспора. Вона передає ці гроші дитячим будинкам.
Ігнатченко В.М. Незадоволена, що її усунули з посади касира "Просвіти". І взагалі зроблено дуже мало. А от пішли ми до Стеблюк Т.О. (завідувала відділом культури міськвиконкому) стосовно директора ДК Гержова, і Стеблюк побачила, що "Просвіта" є. (Моя примітка: побачити, може, й побачила, та Гержов так і залишився директором ДК).
Осадча А.М. (Відповіла на всі питання і звинувачення)
1) Богдана Процак отримує гроші від діаспори як голова Союзу Українок Севастополя. А зважаючи на роль Севастополя для українського флоту і загрозу передачі його Росії, їй і дійсно йдуть гроші від діаспори.
2) "Просвіта" жодної копійки від діаспори для себе не отримала.
Але ми двічі використали рахунок "Просвіти", щоб отримати гроші для української школи: один раз - від фонду "Відродження", другий - від генерального директора нафтопроводу "Дружба".
Ці гроші - не наші, не "Просвіти", і повністю передані школі, про що є відповідні документи.
За ці гроші директор школи звітувала перед фондом "Відродження" і міським відділом освіти.
Ми не уповноважені ревізувати, куди і як витрачались ці кошти. І, тим більше, директор школи не зобов'язана звітувати нам за якісь кошти, які вона отримує від діаспори чи будь-кого для української школи.
3) Щодо залучення членів "Просвіти" до роботи. Залучала і залучаю В.Д. Тарасова, М.І. Осацького, І.В. Сургуча, О.В. Альохіна, Г.Г. Корольову і інших, тобто тих, хто може і хоче щось робити.
Водити ж за ручку членів "Просвіти", забезпечуючи їм аудиторію для виступу, це - смішно. Ми обирали групу лекторів (9 чоловік), і щось я не чула, щоб ті, що кричать, хоч би з однією лекцією виступили.
Дуже жаль, якщо саме в рік 10-річчя нашої Незалежності до керівництва "Просвітою" прийдуть люди, які не вміють і не хочуть працювати.

Післямова після зборів.
Хрести Московської церкви
В протоколі згадується про хрести, які встановлював скрізь у той час Московський патріархат.
Я зверталась до Лейбюка, як юриста, щоб він розібрався в цій справі. Лейбюк мене грубо обірвав і сказав, що хрести нікому не заважають (він сказав "не мішають"). Так що моя спроба залучити його до роботи не вдалась. Довелось розбиратися самій, хоч, живучи не в Феодосії, а в селищі, я потратила на це значно більше часу.
Поспілкувавшись з кримським татарином Муратом Воєнним, я дізналась, що хрести ставлять і на в'їзді в місто, підкреслюючи цим, що місто - християнське, хоч тут живуть і мусульмани, і люди інших вірувань.
В селищі Морському хрест установили на старому кримськотатарському цвинтарі, осквернивши його. Такі дії Московського патріархату могли привести до міжнаціональних і міжконфесійних конфліктів.
Міськвиконком цією проблемою не хотів займатись, а головний архітектор міста сказав мені, що установка хрестів ведеться на законній підставі, що патріархат дав заявку, її затвердили, і т.д. А коли я запитала, чи дозволили б вони фашистський знак встановити, відповіли, що так, якщо всі документи будуть правильно оформлені.
Довелось мені писати заяву-протест "Просвіти" та інших проукраїнських організацій і партій Феодосії, і ця заява була зачитана на з'їзді КУНу, який тоді проходив в Києві, де делегати з 28 країн світу проголосували за неї, засудивши дії Московського патріархату. І на якийсь час насаджування хрестів вздовж доріг Криму припинилось.

Звіт
голови Феодосійської організації
Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т.Г. Шевченка
Алли Миколаївни Осадчої
на звітно-виборних зборах 17.03.2001 року.
Феодосійська організація Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т.Г. Шевченка була заснована 11 січня 1993 року. Біля її витоків — товариство української мови ім. Т.Г. Шевченка, створене за ініціативою Василя Івановича Симонова. Першим головою товариства був Володимир Омелянович Чапрак, потім — Зоя Михайлівна Богатова, а з 26.02.1995 року — я, Осадча А.М.
Ще раз нагадаю, які завдання і мету ставила і ставить перед своїми членами «Просвіта» згідно Статуту Всеукраїнської «Просвіти» ім. Т. Шевченка і нашого Положення про організацію.
«Просвіта» - громадська просвітницька організація. Мета діяльності товариства - всебічно сприяти розбудові та зміцненню незалежної демократичної Української держави, її духовному і економічному зростанню.
Завдання Товариства:
1) Сприяти утвердженню української мови як державної в усіх ділянках суспільного життя.
2) Поширювати знання серед населення з метою формування національної свідомості громадян України.
3) Всю свою діяльність спрямовувати на збереження й розвиток мови, культури і традицій національних меншин України, на збагачення їх досягненнями загальнолюдської цивілізації.
4) Своєю діяльністю утверджувати в суспільстві принципи гуманізму, взаєморозуміння, співробітництва, класової, релігійної та міжнаціональної злагоди і т.д.
5) Сприяти піднесенню авторитету і значення української мови та культури в інших країнах і т.д., і т.п.
Форми діяльності товариства різні, але значна кількість їх потребує значних фінансових вкладень
Гадаю, не варто мені переписувати тут плани і завдання, які мала надалі вирішувати наша «Просвіта», тому що на цих зборах головою товариства обрали Мелащенка В.Г., після чого робота «Просвіти» деякий час полягала в тому, що часом збирались на якісь збори, але жодного заходу вже не проводилось, і про «Просвіту» вже ніхто нічого не чув…
(Продовження буде)

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #29 за 20.07.2018 > Тема "Душі криниця"