Версiя для друку Обговорити в форумi

Наші традиції

Важлива віха землеробського календаря українців — церковне свято Благовіщення (7 квітня; за старим стилем — 25 березня). До цього дня лелеки вже прилетіли з вирію і почали вити гнізда. А над полями з'явилися жайворонки. За теплої погоди із кубел вилазять плазуни. Остаточно вони прокидаються від зимової сплячки, за народними повір'ями, у день Руфа (21 квітня). Якщо ви побачили у день Благовіщення вужа чи гадюку, то морозів уже не буде, а інакше: “На Благовіщення може замерзнути вода в діжчині”.
І тільки після цього свята можна було розпочинати польові роботи, адже “Бог землю поблагословив на плодоріддя”. Вірили: від Введення (4 грудня) до Благовіщення землі не можна чіпати, бо гріх великий скоїш; земля відпочиває, набирається сили. Попри перестороги (марновірство) на піщаних грунтах господарі розпочинають роботи раніше.
У саме свято відразу після церковної відправи дівчата йшли по джерельну воду і шукали первоцвіт. Хто знайшов — радів, адже цього року неодмінно прийдуть свати. Зберігали квіти аж до Великодня. Якщо первоцвіт не зів'яв — життя буде довгим і щасливим у шлюбі.
Здавна в Україні, особливо у містах, побутував звичай випускати у цей день на волю пташок. Мешканці міст спеціально для такої оказії купували клітки з пернатими, нехай, навіть, голубів. А хто врятував узимку від голоду й холоду горобчика, синичку чи іншу пташину (ті замешкали у доброї людини), також міг випускати їх на волю і вже не турбуватися за них — тепер пернаті від холоду та голоду не загинуть.
Господарі у цей день виганяли на подвір'я корів, кіз, телят, козенят, ягнят, щоб звикали до весни.
Кажуть:
- Якщо за доброї погоди на Благовіщення відразу посіяти горох — вродить рясний.
- Коли досвіт на Благовіщення без вітру й тепла — на гарний врожай хліба.
- Яке Благовіщення — такий Великдень.
На Південній Україні стверджують: “Благовіщення без ластівок — холодна весна”.

ПІСЛЯ БЛАГОВІСНИКА — ВЕСНЯНІ ГРОЗИ

Відразу після величного свята Благовіщення Пресвятої Богородиці церква відзначає Собор Архистратига Гавриїла (8 квітня). У народні побутують інші назви — Благовісника (саме він сповістив Діві Марії благу вість, що та народить Сина Божого), Гавриїла, Гаврила (остання, погодьтесь, доволі панібратська). Його, як і Святого Архистратига Михаїла та Святого Пророка Іллю, вважали громовержцем — покровителем блискавок та грому, зокрема весняних. Отож, “щоб Гаврило хати не спалив”, всіляко намагалися задобрити Святого, насамперед молитвою, строгим постом. Зрештою, у ці дні ще триває Великий піст.
А щоб самому убезпечитись від стихії (“гніву Божого”, “кари Божої”), вдавалися до різноманітних дійств: запалювали страсні свічки, які освячували у Чистий четвер, або стрітенські свічки-громниці, обкурювали хату свяченим зіллям, кропили помешкання йорданською водою.
За багатовіковими фенологічними спостереженнями наших предків, з приходом Благовісника щодня можна було очікувати блискавки та грому. Головне, щоб гриміло не на голі дерева, бо рік буде голодним, без врожаю.
Вважалося, що перші весняні грози пробуджують землю від тривалого зимового сну. Це вже й прийшла пора ранньої сівби яровини, зокрема — вівса, ячменю. Тому у деяких етнографічних регіонах України на церковне свято Собору Архистратига Гавриїла селяни несли до храму по жменьці добірного насіння зернових культур, освячували, а потім, “щоб добре родило”, перемішували його з посівним зерном. Також просили пароха благословити на сівбу.

СВЯЧЕНА ВЕРБА, ЯК І СТРІТЕНСЬКА СВІЧКА...

У часи Великого посту, туги, мов промені яскравого світла, виділяються два особливо величних і радісних свята, коли піст, власне, послаблюється. Це — Благовіщення та Вербна неділя, яку ще називають Квітна, Цвітна, Шуткова. Саме вона нагадує мирянам про наближення світлого Христового Воскресіння. Великдень прийде за тиждень.
Згідно з християнським вченням у цей час Христос-Спаситель в'їжджав до Єрусалиму на ослику, а люди встеляли перед Ним дорогу пальмовим гіллям. В Україні його замінили вербовігалузки, які розпускаються ранньою весною. Відтак — у неділю в усіх церквах відбувається урочистий обряд їх освячення. А напередодні, у суботу, рано-вранці діти і дівчата йшли у гай заготовляти вербу. До речі, дівчина тільки тоді йшла за вербовим гіллям, коли у хаті все прибрано. Отож доводилося братися до праці ледь не опівночі...
Освячену вербову галузку наділяли чудодійною, магічною силою. Її використовували у народній медицині, готуючи узвари або настоянку від головного болю. Втім, навіть не освячена верба добре лікує!
Після церковної відправи діти міряли галузки: у кого довша — той буде щасливішим, веселішим на Великдень. Годилося відщипнути пухнастого котика-бруньку і проковтнути, “щоб горло не боліло”. Рахували, скільки котиків на галузках (брали три найдовших), бо таким буде вивід курчат, качат, гусят... (хто на що загадав). “Шмагали” один одного вербовою лозою, примовляючи:
- Не я б'ю — лоза б'є,
Недалечко крашене яєчко.
За тиждень — Великдень.
Будь великим, як верба,
Будь здоровим, як вода,
А багатим, як земля!..
Дорослі одну з освячених галузок неодмінно садили біля криниці, “щоб вода не пропадала”. Інші клали на покуті біля ікон, поряд з йорданською водою та стрітенською свічкою. Ці обереги були у кожній хаті. Коли небо розколювали страшні блискавки, то запалювали стрітенську свічку, а за поріг хати клали освячену вербу. Вірили, що тоді вогняна стріла не влучить у помешкання. Аби телятка, корови здоровими були, добре паслися, аби годувальниці давали багато молока, “не підпадали під вроки відьом” , вперше виганяли їх на пасовисько свяченою вербою.
У народі кажуть:
- Прийде Вербниця — назад зима не вернеться.
- До Квітної неділі добре розпустилася верба, літо буде теплим.

Тарас ЛЕХМАН

На фото: Крим, Вербна неділя, 2016 рік. Архієпископ Сімферопольський і Кримський Климент освячує вербу біля храму св. Володимира і Ольги УПЦ КП в Сімферополі
Фото В. Качули

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #14 за 07.04.2017 > Тема "Душі криниця"