Версiя для друку Обговорити в форумi

Отак живемо…

Хочете посміятися хоча би у День сміху? Я знаю для цього непоганий рецепт. Увімкніть телевізор, але дивіться його не так, як завжди, втікаючи з програми на програму від реклами, а навпаки, дивіться те, від чого у когось зазвичай починає сіпатися око, а чиясь увага просто автоматично перемикається на щось більш приємне. А все тому, що не готові ми дивитися на світ через призму гумору і сарказму й шукати втіху навіть там, де її немає.
Ось перша ліпша фраза, яку я щойно почула по телевізору в рекламному блоці: «Нос заложен и течет, может, что-нибудь хоп-хоп?» а потім і бадьорий «приспів»: «Хоп-хоп, риноскоп!». Хіба ж не смішно? І при цьому пані на екрані кудись грайливо тикає пальчиком. Сказала б, з чим це у мене асоціюється, та соромлюсь. Тим не менше, весело, і вже не утриматися від аналізу щойно почутого. Чому саме «хоп-хоп», а не «гоп-гоп» або «топ-топ»? чи то взагалі «клоп-клоп»? Ці словосполучення для рими ніскільки не гірші, як і за змістом, якщо мати на увазі, що «хоп» у перекладі зі східних мов означає те ж саме, що «окей». Але автори тексту, ймовірно, так зраділи своїй поетичній знахідці, що у них зовсім відібрало розум. Вони ж, зважаючи на подальший текст, самородки, в інститутах не навчалися, я маю на увазі речення: «Не мешался насморк чтоб» з його «вишуканою» інверсією та простонародним «мешался» замість «мешал», тобто заважав.
А чи не тішить вас отака рекламочка, якою вже всі вуха проїли: «Всегда чистейший туалет, мой друг – утенок, вот секрет». Багато не поширюючись, нагадаю лише усім відому приказку: «Скажи мені, хто твій друг, і я скажу тобі, хто ти». Тож, можливо, дійсно, надто легковажно було брати у друзі засіб для чистки унітазу? І що то за дружба, якщо ти…, а друг за тобою вичищає?
Але рекламу створюють явно не лінгвісти, хоч і люди з амбіціями, а художні засоби вони використовують швидше інтуїтивно, ніж свідомо. Демонструючи свій творчий почерк, вони полюбляють переносити дію з живого предмету на неживе. Ось, приміром, як це звучить: «Геморрой встал на пути в туалет» або ж «У каждого дня должен быть стул». Уявіть собі день, що сидить на «стулі», вірніше, на унітазі. Вражаюче, чи не правда? А якщо цього не спостерігається, тут вже пахне смаженим: «Возможно, это запор!», і дню доведеться вживати пігулки. Та і персоніфікований геморой, що чатує на шляху до туалету, теж видовище не із слабих.
Мушу зауважити, що інтимній сфері життя присвячується непропорційно велика частина рекламних роликів. Тут привертають увагу одкровення на кшталт «Мы редко думаем о подмышках». Даруйте, а що про них можна думати? Доглянуті п'яти, поголені жіночі ноги, неодягнені і одягнені в підгузники дитячі «п'яті точки», жіночі прокладки, - не думаю, що усі телеглядачі від цього фанатіють. Якби ще і «найтонші у світі» презервативи приміряли прямо перед телекамерою, було б і зовсім весело.
А скільки разів на день ми спостерігаємо роздутий від газів кишечник! В одній із реклам він навіть телефонував своїй господарці, аби привернути до себе увагу. Уявляєте? Та мене ще більше зворушують жінки-бактерії у білому, які тарабанять у скло і пояснюють, що їх десятки мільйонів і всі вони живуть в ацеполі. Але ж, щоб їх туди поселити, знадобився б цілий світовий океан, а не один окремо взятий живіт (за поширеною рекламною версією – животик.) До того ж, мені здається, якщо жінку назвати бактерією, вона мала б образитися, дарма, що ця бактерія – корисна.
Взагалі ж щодо медицини і хвороб, тут автори реклами постійно дають маху, ймовірно, вони ще дуже молоді і здорові, тому і з реальністю поки що не дружать. «Когда у вас насморк, от любимих ароматов остается только название!», - стверджує реклама. Мені б такі турботи! Можу сказати як досвідчений експерт з багаторічним хронічним ринітом, що на сприйняття запахів нежить жодним чином не впливає, він просто не дає людині дихати, і це значно серйозніше.
Привертають до себе увагу і епітети та метафори, що використовуються у рекламі, коли йдеться про застуду: «Что за песня болезни?», «Ти снова гогочешь от простуды?» Чесно кажучи, на «гогочешь» я б відреагувала негативно.
Не дружать автори рекламних текстів і зі звичайною логікою. За їхньою версією, люди, хворі на варикоз, тільки і мріють, як опинитися у невагомості. Втім, заявити щось подібне могла би хіба що Валентина Терешкова, що, на відміну від 99% населення, побувала у такому стані, ми ж нічого не знаємо про його властивості, і цілком логічно припустити, що при болю в ногах виникне бажання просто полежати, задравши їх догори, аби розвантажити вени.
А як не оцінити належним чином деякі філософські постулати, що видають рекламодавці у гонитві за римою! Хтось із них стверджує: «Жизнь без боли – наша цель». А тут вже і політику пришити можна, бо хіба допустимо обмежувати цим мету життя! До того ж ми знаємо і про піонерів-героїв, як і про інших вигаданих і невигаданих літературних персонажів, що «життям без болю» вони пожертвували ради ідей більш високого порядку, чим і здобули собі славу. Та і в нинішній Росії з її мілітаристською політикою є неабиякий запит на героїзм, і тут вже про «жизнь без боли» доведеться забути, а ідеали шукати в іншому місці.
Маю зауважити, що все сказане переважно стосується технічних моментів, пов'заних з рівнем освіченості та природних даних тих, хто «їздить» по наших вухах з ранку і до вечора. Та не менше дратують (не скажу вже – смішать) і ті професійні прийоми, що цими людьми застосовуються. Щодня ми чуємо про тисячі і мільйони тих, хто в захваті від розрекламованих товарів, причому, з претензією на точність, особливо, якщо йдеться про відсотки і долі відсотків, нібито хтось обійшов і опитав всю Росію, збираючи відгуки. А як розуміти фразу: «На три тона белее»? Де та шкала, згідно з якою робляться ці висновки, чому, скажімо, не на чотири тони? А тепер порахуйте, скільки в Росії шампунів «№1» та різного подібного добра – яка ж це вишикується черга з найперших і найкращих!
Втім, маю зазначити, що є і чимало рекламних кліпів, які не викликають особливих емоцій, і навіть є вдалі, але це не правило, а виняток. Власне, із моїх улюблених можу назвати лише один, з умовною назвою: «Собаки делають нас лучше». Ми бачимо, як підлітки-розбишаки зупиняють свого однолітка, який щось приховує в руках, і чекаємо конфлікту. Але, побачивши, що то маленький песик, хлопці міняються в обличчі, від агресії не лишається і сліду, вони лагідно гладять тваринку. Тут і справжня акторська гра, і психологічно вивірені нюанси, і благородна мета, спрямована на утвердження добра і гуманізму, знайшла місце й безпосередня мета реклами – згадка про корм, яким рекомендується годувати песиків.
Не можу не відгукнутися схвально і ще про один рекламний ролик, який, щоправда, вже не демонструється. Це напівпрозоре слово «Росія» на фоні пейзажу, дещо холодного неоглядного простору, характерного для цієї країни. І щоразу, це спостерігаючи, я думала: яка вона все-таки прекрасна, і як можна було дозволити, щоб її осквернили людські злоба, агресія, жадібність, ненаситність і немилосердність, що лицемірно приховуються під назвою «національні інтереси», а то й не приховуються взагалі?!
Ось і ці рекламодавці, що ґвалтують нашу свідомість, відбирають наш час і псують нерви, а потім ми оплачуємо ці знущання, викладаючи додаткові гроші за розрекламований товар, чи варті вони жити в чудовій, великій, наділеній усіма багатствами, що не мають адресної приналежності, країні і чи вправі плямувати її? Виходить, що так, а нашим серцям назавжди залишатися ареною битви поміж добром і злом і розриватися від болю. А коли ж сміятися? Це хіба що тоді, коли гордість не дозволяє заплакати, як сміюся я тепер перед екраном телевізора.

Тамара СОЛОВЕЙ
м. Сімферополь

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #13 за 31.03.2017 > Тема "Резонанс"