Якось, зустрівшись у Львові з редактором польського україномовного часопису "Над Бугом і Нарвою" Юрієм Гаврилюком, ми заторкнули тему мовного відродження українців Криму та Підляшшя. І дійшли висновку: у нас є багато спільних "больових точок". Причому, досвід одних нерідко може виявитися корисним для інших. Особливо, якщо до проблеми підійти творчо. Скажімо, тема самоідентифікації. В Криму багато змішаних українсько-російських шлюбів. Мова спілкування - переважно російська. Яку національність виберуть собі діти? Українці Підляшшя також інколи вагаються між українською, польською і білоруською ідентичністю. В повоєнній Польщі українців цього регіону намагалися якщо не спольщити, то хоча б "білорусизувати". Трапляється, що в сільських бібліотеках Підляшшя є література польською, російською, білоруською мовами, але... жодної книги українською. Проте, молодше покоління вже сумнівається щодо своєї "білоруськості". Одна жінка висловилася так: "Ми православні. Нас лічат білорусами. Але того року приїжджалі з Ровного співати. Так хороше по-нашому співалі... Наша мова більш до української подобна..." Ось так розширення контактів між державами може впливати на національну свідомість громадян, на вибір ідентичності. У "Кримській світлиці" був передрук статті головного редактора білоруської "Нашай Нівы" Андрея Динька "Незамовне вбивство. Як зникають малі мови". Андрій (Андрей) Динько є білорусом, мабуть, тією ж мірою, що і Юрій (Єжи) Гаврилюк є поляком. Він походить з близької до Підляшшя Берестейщини, добре володіє українською мовою. Шануючи білоруську культуру, вболіваючи за неї, пам'ятає про свої українські корені, і українська тема йому не байдужа. У своїй газеті він наводить статистику, пов'язану з мовами у Білорусі. Виявляється, лише 7% українців у цій державі спілкуються вдома українською. Цікаво б порівняти з Кримом. На жаль, під рукою немає точної статистики, знаю лише, що навіть у тих сім'ях, діти з яких добровільно йдуть навчатися в українські класи, вдома спілкуються українською не більше 30%. Як бачимо, теж небагато, хоча Крим - це вже українська територія, державна мова тут має перспективу. Цікаво було б мати інформацію по регіонах Криму. Що впливає на мовну орієнтацію дітей? Українські корені? Компактність заселення території? Зв'язки з материковою Україною? А може, сила російськомовного тиску? Чомусь серед кримських гуртків плекання української мови найбільший і найдіяльніший функціонує саме в Севастополі. А чим керуються росіяни і кримські татари, коли починають учити українську мову? Що впливає на їхнє рішення: загальний рівень культури? Прагнення зробити кар'єру? Наявність друзів серед українців? До речі, "Наша Ніва" наводить цікаву статистику: українську вибрали своєю побутовою мовою один білоруський чуваш, двоє башкирів, троє литовців, п'ятеро грузинів, шестеро німців і дванадцятеро євреїв. І це в Білорусі! І тут у мене виникає два питання: 1) яка причина їхньої "проукраїнськості"; 2) чи не виграли б просвітяни, якби розшукали цих людей, зав'язали з ними контакти, потоваришували? І якщо у випадку з Білоруссю це зробити важче, то в Криму просвітяни могли б плідно попрацювати у цьому напрямку. Зрештою, якщо уважно, "від палітурки до палітурки", перечитувати "Кримську світлицю", то можна знайти море цікавих подробиць. Скажімо, у замітці читачки Валентини В'юрц "Разом з вами радію й сумую..." ("КС" від 5.12 2003 р.) немає цифр, а проте, є багато інформації щодо мовної ситуації в Керчі: "Українська мова надає мені пільги на базарах, в приватних крамницях, де дуже багато працює українців, котрим українська мова є бальзамом на душу, але самі не наважуються нею говорити..." Або ще: "В сім'ї моїй за мову постійні сварки, але я людина мужня, стою на своєму, і потроху моєю мовою говорять рідні..." Будь-який аналітик зробить висновок: "В Криму ще важко, але світло в кінці тунелю є!" А чи не могли б читачі "Кримської світлиці" описати ось так коротко, кількома штрихами, стан справ з мовою у своєму місті чи селищі? Думаю, що більший інтерес становитиме не бідкання, а саме оптимістична інформація. Бо про погане й так усі знають. Добре було б знати про всіх друзів і прихильників української мови нашої газети або ж про тих справедливих, порядних росіян, які, будучи патріотами "свого", не заважають розвиватися українській мові або й підтримують її. ...Знаю, що частина українців Підляшшя керується оптимістичною установкою: "Україна нам допоможе!" Допоможе, звичайно, але обсяг цієї допомоги тільки зросте, якщо підляські українці спробують бути чимось цікавими для своєї материнської держави. Те ж саме стосується й Криму. Авторитет "Світлиці" тільки зросте, якщо вона "поаналітичнішає" і водночас наблизиться до людей. Її залюбки читатимуть і в Києві, і у Львові, і за кордоном (Інтернет надає таку можливість!). Аналітики "з народу" зроблять газету значно цікавішою. А все, що робиться в Криму, згодом стане актуальнішим і для світового українства.
МИ ╢, ДОКИ ╢ НАША Л╤ТЕРАТУРА
Професор Юр╕й Ковал╕в: «ГОЛОВНА ╤ДЕЯ УКРА╥НСЬКО╥ Л╤ТЕРАТУРИ –
«МИ СОТНЕЮ П╤ШЛИ НА НЕБО…»
КРИМ – УКРА╥НА!
