Версiя для друку Обговорити в форумi

З нагоди 170-річчя від дня народження Степана Руданського

(Продовження. Поч. у № 2 - 8).

На оцих творах С. Руданського помітний вплив народних українських пісень з їх образною системою, стилістикою, строфічною будовою, яка в переважній більшості нагадує коломийкову ритміку.
Лірика С. Руданського петербурзького періоду розвивалася в руслі загальнодемократичних ідей, безпосередньо спрямованих на захист трудового народу, якого ще пригнічували пани-кріпосники. В окремих поезіях письменник створює колоритні образи обездолених людей, які під тиском соціально несприятливих обставин
втратили віру в життєву перспективу і скочуються в болото безвиході, втрачаючи кращі моральні риси, властиві для духовно здорової людини. Але й люди таки розуміють своє становище, розуміють, що і хто зробив їхнє життя нещасливим, безрадісним, трагічним. Так, наприклад, герой поезії "П'яниця" (1860) - звичайний кріпак, який з болем і гнівом розповідає про своє неймовірне і підневільне важке життя, бідність, зневіру у праці, що примножувала багатство інших, власть імущих. І, не знаходячи виходу із такого неймовірно важкого становища, він вдається до пияцтва, яке є своєрідним протестом проти експлуатації і знущання над людиною, що може створювати матеріальні цінності і примножувати духовне багатство народу, країни. Соціальні ж умови не дають їй можливості розкритися. Поезія побудована у формі монологу, з допомогою якого сам герой розповідає про себе і з цієї розповіді уже читач робить висновок, який є конкретним, й іншого бути не може:
Не кидай мене, моя чарочко!
Не жени мене ти, шинкарочко!
Не жени мене, дай упитися.
В тебе, бридкую, улюбитися!
Моя хатонька - срібна чашечка,
Моя жіночка - мила пташечка;
Та тяжкії мої болі більнії,
Бо не маю я волі вільної.
Запряжу воли, потом миюся,
Розпряжу воли - набік хилюся;
Повалюсь на бік, не здрімаюся,
Знов на панщину підіймаюся!..

Окремими висловами, зокрема такими, як "на панщину підіймаюся", "відроблю чуже", "не маю я волі вільної" поет прямо вказує, що ця людина живе за часів кріпацтва, яке століттями панувало в Російській імперії і нівечило народ. Пияцтво за часів кріпосницької системи було явищем не поодиноким. Воно, взагалі, характерне для будь-якої тоталітарної системи, в тому числі й для колишньої "совєцької". Недаремно ж тому в народній творчості побутувало й побутує чимало так званих п'яницьких пісень. Фольклористи їх записували й записують, а письменники ці мотиви розроблюють у своїх творах. Відомі, наприклад, вірші про п'яниць
М. Некрасова "Пьяница", М. Огарьова "В кабаке" та інші. Великий російський письменник М. Некрасов співчував безщасній долі бідняка-п'яниці і розумів його бажання "стряхнуть ярмо тяжелого, гнетущего труда". Поезія ж М. Огарьова відверто виявляла обурення народних мас існуючими порядками і законами, які нівечили людину, сковували її енергію і намагалися, таким чином, перетворити її в покірного і слухняного раба. Саме в таких умовах, умовах безвихідності і безпросвітництва трудар вимушений був вдаватися до чарки, "Выпьем, что ли, Ваня, с холода да с горя", - звертається до свого товариша по долі нещасній ліричний герой поезії М. Огарьова.
Ліричні вірші С. Руданського, створені в Петербурзі, відразу ж ставали відомими в народі. Вони розповсюджувалися в усній передачі, долали навіть державні кордони й були надруковані за межами Російської імперії і позбавлені, таким чином, царської цензури. Так, наприклад, поезія "Над колискою", написана у 1857 році, була надрукована у 1886 році у Львівському журналі "Зоря" уже з усних переказів. У центрі твору - образ жінки-страдниці, матері-кріпачки, яка, заколисуючи свою дитину, розмірковує над його майбутньою долею і бачить її не лише невтішною, а прямо-таки нещасною:

...А я бідная над колискою
Цілу ніч не здрімаю,
Про життя твоє нещасливе
Тобі пісні співаю.

Використовуючи розповідну форму від першої особи, яку започаткувала ще Марко Вовчок, поет зумів передати не лише роздуми і скарги матері-кріпачки на тяжку долю й працю, а й викликати співчуття у читача, який проникається горем нещасної людини й намагається будь-що їй допомогти.
Мати прекрасно знає і долю солдата Російської імперії, де, навіть, "мовою рідною" заборонять користуватися, а довголітня служба в жорстокій російській армії зробить з нього людину без душі, без почуття і власної гідності, яка все ж буде згадувати свій рідний край, свою мову і свою неньку:

І забриють лоб -
і до церкви враз,
Там присягу прикажуть;
У мундир вберуть,
оружжя дадуть,
Світ навіки зав'яжуть.
Поженуть тебе
в чужу сторону,
І зачнуть муштрувати,
І приказ дадуть - мову рідную
На чужую зламати...
І наломишся, і забудеш ти
Свою мову рідненьку,
Спом'янеш не раз не по-рідному
Свою рідную неньку...
А прийде війна -
зложиш голову...
Де і хто поховає?
Не згадає мир, не спитається,
Хіба Бог спам'ятає!...

"В окремих ліричних поезіях С. Руданського, - як слушно відзначає І. Пільгук, - прориваються мотиви активного протесту проти самодержавно-кріпосницьких порядків. Він таврує покірність, схиляння перед царськими чиновниками, опоетизовує волелюбні настрої". До таких творів поета дослідник відносить вірш "Наука" (1860), в якому Ю. Цеков небезпідставно вбачає розвиток непримиренного конфлікту між двома моралями - "мораллю раба і мораллю борця". Монолого-діалогічна побудова вірша надала змогу поетові ґрунтовно, на основі народних традицій і вірувань з'ясувати психологію і мораль батька і матері, які дають поради своєму синові, що вступає в самостійне життя. Але поради батьків різко протилежні.

(Далі буде).

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #9 за 27.02.2004 > Тема "Українці мої..."