Версiя для друку Обговорити в форумi

Кваплюся поділитися читацькою радістю: шевченкіана збагатилася рідкісним, вдруге народженим, виданням, книжкою, єдиною у своєму роді.
Усе в ній незвичайне, починаючи з історії задуму, втілення і подальшої долі.
Видана 1922 року у Львові під назвою "Шевченкова криниця", вона спершу мала ще й таку підназву: "Думки про Бога, людей і Україну". Упорядкував її знаний тоді літературознавець, громадський і політичний діяч Володимир Дорошенко.
За його задумом, Шевченко мав постати перед читачем у світоглядній цілісності тематично згрупованих уривків з текстів, інакше кажучи, у всій строкатості висловлювань та афоризмів.
Наголошуючи на необхідності саме такого видання, Дорошенко посилався при цьому на досвід європейських літератур.
Так з'явився Шевченків золотослів. З тих пір він не перевидавався жодного разу. Та й не могли перевидати його за радянщини як з огляду на долю упорядника, що опинився на еміграції, так і з інших причин.
І ось через 80 років зусиллями працівників видавництва "Криниця" за сприяння Міністерства культури і мистецтв України ця книжка воскресла у новому, доопрацьованому вигляді (Київ, видавництво "Криниця", 2003 р.).
За словами видавця й автора передмови Л. І. Андрієвського, від первісного задуму - здійснити факсимільне видання збірника Дорошенка - довелося відмовитися з огляду на необхідність прямого редакторського втручання.
Внесені певні зміни в укладання збірника, уточнені тексти, враховані правила сучасного правопису тощо.
Свого часу М. Костомаров вказав на недоцільність перекладів поезії Шевченка російською мовою. Достатньо лишень обмежитися, твердив він, додатком-поясненням окремих малозрозумілих для великороса слів.
Практика російських перекладачів, які послідовно калічили вірші Кобзаря, підтвердила слушність цієї думки.
Те ж саме, але вже зі знаком навпаки, стосується й уривків з російськомовних творів поета.
Криничани подали їх в оригіналі, виходячи з тих міркувань, що читач має "уповні відчути емоційну наснагу і неповторність Шевченкового (українізованого...) варіанту російської мови ХІХ століття".
Прикметна стаття Т. Майданович до цього видання.
Уже сама назва її "Непрочитаний Шевченко" викликає певну осторогу: та він же, Шевченко, здавалось би, читаний-перечитаний, тлумачений-перетлумачений.
Ба ні, з'ясовується, у певному сенсі таки непрочитаний, принаймні, непояснений.
Вповні це починаєш усвідомлювати, коли спілкуєшся із сконденсованим Шевченком напрямець, без посередників.
Стаття Т. Майданович - виклик заідеологізованому шевченкознавсту. І хоч виклик цей здебільшого опосередкований, від того він не менш переконливий.
Авторка розглядає Шевченка у світлі християнського віровчення і добуває з текстів прецікаві спостереження. Як-ось:
"Його покликання всеукраїнського Кобзаря - речника правди та утішителя сердець - близьке до покликання біблійного пророка, але не в усьому тотожне з ним, бо це специфічно українське служіння Богу і народу - сердечно-повчальне, мистецьке, художнє, а не тільки пророчо-обвинувачувальне".
Навіть поховання Шевченка на Чернечій горі - то, за дослідницею, віщий знак, а не випадковість.
Зворушує її переконаність в тому, що "дар говорити з найвищою емоційною напругою, з нестримністю, яка мимоволі захоплює, говорити часто гарячково, нервово - то іронічно, то пафосно, до голубливо-лірично - до крайніх обурливо-нестерпних або замилувано-ніжних тонів" був дарований нашому поетові вищою творящою силою.
Торкаючись факту болючого й делікатного - відомого самоспалення на Тарасовій горі, авторка, всупереч його героїзації, стверджує, що той, хто зважився на такий відчайдушний вчинок, не пройшов шляхами духу Шевченка, який не зламався, витримав, як і належить мужу, усі випробування.
Давно не доводилося читати статті, де б у дусі християнських приписів і настанов творчість поета розглядалася з такою мірою душевної співпричетності.
Як ніколи на часі думка про розрив між нами й Шевченком, про сприйняття його інерційною свідомістю як суми цитат і фактів.
А отже, розуміння творчості поета у її глибинних пластах, на рівні моральних постулатів й "образно-емоційного осягання Бога" за такої глухоти стає неможливим.
Своєрідним камертоном до цих сентенцій сприймаються й уривки з віршів Т. Майданович.
Нарешті він сам - згущений Тарас.
Це концентрат такої щільності, що, за умови належного його освоєння, дає підстави сподіватися на нові відкриття у галузі шевченкознавства.
Річ у тім, що з творів поета відібрано найвиразніше, найсуттєвіше. Об'єднані тематично, ці уривки, взаємодіючи, мовби просвітлюють образ Шевченка, поглиблюють розуміння його як творця і людини.
Поет постає ніби душевно оголений ("ми серцем голі догола") у всій своїй щирості і непростоті, захопленнях і зізнаннях, прихильностях і неприйняттях, у несподіваних психологічних ракурсах, у просвітленнях і затемненнях духу, як наслідків вивертів трагічної долі.
Позаяк збірник упорядковувався за принципом укладання афоризмів і має покажчик імен і назв, де арабськими цифрами позначено уривки, а римськими - розділи, то дуже легко відшукати необхідну цитату.
Зауважуєш, приміром, лексеми "самота", "самотина", "самотність" і без найменших зусиль знаходиш відповідні висловлювання, що в сумі своїй приголомшують драмою сирітства поета.
Минули літа молодії,
Холодним вітром од надії
Уже повіяло. Зима!
Сиди один в холодній хаті,
Нема з ким тихо розмовляти,
Ані порадитись. Нема,
Анікогісінько нема!
("Минули літа молодії", 18.Х 1860, С.-Петербург).

Або знамените, написане там же і того ж року:
Якби з ким сісти хліба з'їсти,
Промовить слово, то воно б,
Хоч і як-небудь на сім світі,
А все б таки якось жилось...
Та ба! Нема з ким...

Натрапляєш у покажчику - Толстой і запитуєш себе: а що міг Шевченко прочитати в Л. Толстого тієї пори, коли той ще тільки нарощував свою силу?
Як відповідь - запис у "Щоденнику" від 30.09 1857 р.:
"Придя на квартиру, я на сон грядущий прочитал "Рассказ маркера" графа Толстого. Поддельная простота этого рассказа слишком очевидна".
Хто не пройшов мимо цього оповідання російського письменника, той, гадаю, погодиться з оцінкою Шевченка.
Безліч повчального і цікавого, прихильного і вимогливого, добросердого і нещадного знаходиш під означеннями "письменство", "українська інтелігенція".
Тут бачимо Шевченка не тільки в ролі навчителя, а й судії, чиї інвективи на часі й досі.
Взагалі тема творчості, слова, розуміння і тлумачення поетом явищ культурологічних багато промовляють про нього самого.

Моя порадонько святая!
Моя ти доле молодая!
Не покидай мене. Вночі,
І вдень, і ввечері, і рано
Витай зо мною і учи,
Учи неложними устами
Сказати правду...
Так він звертався до музи.

І саме так - неложними вустами - навчала вона його говорити.
Що й казати, золотослів Шевченка, виданий "Криницею" 30-тисячним накладом, - справді незамінний науковий і практичний посібник з шевченкознавства для різних категорій читачів - від школярів до службовців і громадських діячів.
Але цінність його не тільки в цьому. Він дає відчуття максимального наближення до опорної постаті українського духу, якій промислом Божим і несповідимими шляхами долі судилося стати осереддям українства, історії його поневірянь і звершень, обертонів його психіки, перемог і поразок.
А це вселяє надію, що непрочитаний Шевченко таки буде прочитаний.
І ця скромна за обсягом книжка зведе до мінімуму можливість інсинуацій та фальсифікацій, позаяк сконденсований Шевченко увесь як на долоні і не лишає простору для брудних бузинових і подібного штибу маневрів.
Одне зауваження видавцям цієї - повторюю - цінної і, з огляду на 190-річчя поета, іменної книги: не годилося б анонсувати її як збірник афоризмів.
Афоризмів тут меншість. Основний масив збірника складають уривки з творів, листів та "Щоденника" Шевченка. Є й вірші, які подаються повністю: "Садок вишневий коло хати" та інші.

м. Київ.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #9 за 27.02.2004 > Тема ""Білі плями" історії"