Версiя для друку Обговорити в форумi

Кримський Майдан

Дивне повідомлення про «Кримську світлицю» було розтиражоване цього тижня в Мережі — заупокійне, можна сказати. Як раніше вже зазначалося, зважаючи на ситуацію, не є раціональним вдаватися до якихось публічних коментарів стосовно тих недолугих чиновницьких рухів, що «танцюються» довкола нашого часопису — причім почалися ці «танці» ще задовго до всяких окупацій. Але людей та писанина, безумовно, стурбувала, зверталися за поясненнями і з Криму, і з материка, хтось почув по радіо, хтось у кримській місцевій пресі вичитав. А й справді — як не турбуватися, коли читаєш отаке:

УКРАЇНОМОВНА ГАЗЕТА «КРИМСЬКА СВІТЛИЦЯ» БІЛЬШЕ НЕ ВИХОДИТЬ У КРИМУ

Єдина в Криму україномовна всеукраїнська суспільно-політична і літературна газета «Кримська світлиця» припинила випуск на півострові. У номері за 25 березня вказано, що це «останній випуск газети».
У матеріалі «Фронт усередині країни» зазначається, що 14 березня 2016 року вийшов наказ гендиректора Національного газетно-журнального видавництва про переведення редакції з Сімферополя до Києва. При цьому, підкреслюється в матеріалі, «тисячі відвідувачів сайту газети є кращим доказом сталого попиту на неї».
Кримські співробітники газети вважають таке рішення несправедливим і підкреслюють, що «практично від самого початку свого заснування «Кримська світлиця» — «своя серед чужих, чужа серед своїх» — змушена була вести боротьбу на двох фронтах, кримському і київському, домагаючись від влади уваги і державницького ставлення до гуманітарних проблем українства в Криму».
В останньому номері газети також опублікований лист однієї з найдавніших співробітниць «Кримської світлиці» Тамари Соловей віце-прем’єр-міністру — міністру культури України В’ячеславу Кириленку. У своєму зверненні журналіст запитує міністра, чи є рішення про переїзд газети до Києва справедливим. У листі наголошується, що не всі журналісти видання зможуть переїхати до Києва, а столичні працівники не знайомі з кримською реальністю і, відповідно, не зможуть об’єктивно відображати те, що відбувається на півострові.
На сторінці «Кримської світлиці» у Фейсбуці відзначається, що в соцмережі у газети дві тисячі друзів.
Генеральний директор Національного газетно-журнального видавництва Андрій Щекун у коментарі «Крим.Реалії» зазначив, що штатним працівникам газети запропонували два реальних виходи із ситуації: переїзд до Києва і подальша робота на тих же посадах. І друга пропозиція — перейти на роботу за договором цивільно-правового характеру (ЦПХ). Тобто в цьому випадку переїзд не буде потрібний.
«Ситуація, яка сьогодні є, — це те, що керівництво ДП «Національне газетно-журнальне видавництво» як видавець газети не може нести відповідальність за штатних працівників, які перебувають на окупованій території. Редакція «КС» була захоплена і ліквідована ще в 2014 році. Отже, Міністерство культури України, як і інші державні відомства, видали директиви про переведення державних установ на материкову частину України», — сказав Щекун.
За його словами, відповідно до законодавства України роботодавці зобов’язані створювати безпечні умови праці на робочому місці, стежити за охороною праці та нести відповідальність у разі настання нещасних випадків або будь-яких інших із їхніми працівниками у робочий час на робочому місці відповідно до штатного розпису підприємства.
«У разі ж укладання договору ЦПХ, роботодавець не є роботодавцем з юридичної точки зору, а лише замовником, а працівник є лише виконавцем, який надає послуги (виконує роботи) на свій ризик», — підкреслив Андрій Щекун.
«Кримська світлиця» видається в Криму з 1992 року. Засновники — Міністерство культури і туризму України, Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка та трудовий колектив газети.
Після приходу до влади Віктора Януковича, у квітні 2010 року, газета припинила виходити як друковане видання.
З липня 2011 року газета знову почала друкуватися в звичайному форматі.
Національне газетно-журнальне видавництво з травня 2015 року припинило друкування газети, відтоді газета виходила в електронному форматі. З того ж часу ведуться переговори про переїзд редакції до Києва.
Після анексії Криму Росією в 2014 році на материкову Україну переїхала низка проукраїнських і кримськотатарських ЗМІ, які не підтримують анексію півострова або не пройшли реєстрацію за російським законодавством. Також із 2014 року на півострові припинила діяльність низка новинних сайтів.
Верховна Рада України офіційно оголосила 20 лютого 2014 року початком тимчасової окупації Криму і Севастополя Росією. 7 жовтня 2015 року Президент України Петро Порошенко підписав відповідний закон. Міжнародні організації визнали окупацію й анексію Криму незаконними і засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили низку економічних санкцій проти Москви. Росія заперечує окупацію півострова і називає це «відновленням історичної справедливості».
http://ua.krymr.com/content/article/27638033.html

Остання справа — почати зараз отут з’ясовувати стосунки з інформаційними побратимами: зрозуміло, що коли ви читаєте ці рядки, значить, неправі вони — вийшов на сайті ще один «останній» номер «КС», і, дасть Бог, вийдуть і ще, бо таке нині життя, що справді — кожен номер, як останній. Але ж можна було б, окрім коментарів київських, взяти ще й кримський — редактор з колегами он через скайп з усією Україною із Сімферополя спілкуються, про конкурс ім. Данила Кононенка розповідають, є ж і електронна пошта, і фейсбуки всякі, та й телефони при бажанні дістають. Але, видно, завдання перед режисером того дійства стояло інше. Яке — та з наступних інформвикидів та дій і побачимо!
За одне лише можна подякувати колегам — за... ЦПХ. Тобто за той коментар нашого земляка-кримчанина, який волею долі став нині у столиці нашим роботодавцем і тепер оперує такими мудрагельними термінами. А у тому ЦПХ — ви ж тільки вчитайтеся уважно — немов у краплині води, бачиться бездонний океан державної (в особі чиновників) стурбованості за кожного окупованого громадянина! І який блискучий вихід пропонує держава (ще раз уточнимо, в особі відповідальних чиновників) штатним своїм громадянам: а виходьте зі штату і переходьте на ЦПХ, «на свій ризик», бо ж поважним дядькам у Києві ризикувати за всіх (а київський ризик — це вам не кримський чи донецький) — здоров’я не стане!
Якесь нехороше таке узагальнення після тих коментарів напрошується, — що в Україні її «кулявлобна» влада взагалі весь народ намагається на оте ЦПХ посадити: люди бідують, ризикують, гинуть мало не щодня в неоголошеній війні — а відповісти за це нікому, все ЦПХами обкладено...
Та ми все ж чекаємо відповіді на вже останній, напевне (не номер, не діждетеся!), наш лист до міністра-співзасновника. Закінчується він такими словами: «як би важко не було, ми не збираємося залишати Крим і «Кримську світлицю»; списати нас можна зі штату Газетно-журнального видавництва, але не зі штату «світличан». Ніхто не відбере у нас права нести прапор «Світлиці» далі — «Світлиці» саме КРИМСЬКОЇ, а не з київських кабінетів».
Думається, якби був з нами сьогодні наш Данило Андрійович, він теж підписався б під цими словами. Зрештою, він встиг про те саме сказати ще 6 років тому — в оцій публікації в «Літературній Україні». А ми просто продовжуємо те, до чого закликав він. І не лише він: хто був хоч раз колись в нашій редакції, має пам’ятати той стенд — «Зі «Світлицею» у серці», де вже не залишалося місця для полеглих наших побратимів. Зрадити й покинути їх — це більше, ніж гріх...

СВІТЛИЧАНИ

Спіралі Історії...
ПОВЕРНІТЬ У КРИМ «КРИМСЬКУ СВІТЛИЦЮ»!

З-поміж сотень російськомовних видань Криму єдина україномовна газета — «Кримська світлиця», яка виходить ось уже 17 років. Для семисот тисяч українців півострова наше видання стало осередком національного відродження, захисником рідної мови, культури, літератури, народного мистецтва від навальної русифікації.
Тож замість того, щоб збільшувати кількість української періодики на зросійщеному півострові, видання єдиної (!) україномовної газети переносять до Києва. Це що — українська (кримська) преса в екзилі? Перенесення «Кримської світлиці» до Києва вкрай деморалізує тутешніх українців, позбавить їх рідного українського духу.
Що ж Ви робите, шановні?! Не подобається редактор, який виступає проти руйнації колективу, що вирізняється державницькою позицією, не можете знайти спільної мови із цим керівником, — знайдіть іншого редактора газети або директора газетно-журнального видавництва (ГЖВ), але до чого тут газета, колектив редакції?
Необдумані дії керівництва ГЖВ, за потурання Міністерства культури України, зашкодять відродженню української духовності в Криму.
Тепер щодо редактора. Як і кожен з нас, Віктор Качула має і плюси, і мінуси. Утім, плюсів більше. В. Качула — українець-патріот, першокласний фахівець, заслужений журналіст України, добра, порядна, чесна і глибоко принципова людина. Знайти таких у Криму — вельми проблематично.
Щодо підвищення ціни на газету. Кому приверзлося, ніби на єдиній у Криму україномовній газеті можна заробити? Та тут газет — хоч греблю гати. Усі вони, за винятком «Кримської світлиці», російськомовні. Найрадикальніша з них, так звана «главная газета Крыма» «Крымская правда», коштує в кіосках до 1 гривні (0,75 грн.), а єдина україномовна — 1 грн. 90 коп. І що ж маємо? Половина тиражу нашої газети продається, решта — іде в макулатуру. Та її, «Кримську світлицю», як казав колись Богдан Ступка, відвідавши редакцію, треба роздавати безкоштовно, розкидати з гелікоптера над Кримом, аби хоч так донести українське слово до читача. Про які прибутки йдеться, тут би хоч безкоштовно або ж за мінімальну ціну поширити її на півострові. То для чого ж було удвічі підвищувати передплатну ціну?..
Щодо ролі співзасновників. Чому це Мінкультури вирішило, що воно має виключне право на скорочення штату, на звільнення головного редактора, бухгалтера? А де ж трудовий колектив, де «Просвіта»? Один голос переважує два?! Що ж це за свавілля? Чи хто запитав згоди трудового колективу, профспілки, — хочемо ми іншого керівника чи ні? Чи, може, ГЖВ сплачувало всі борги — за поліграфію, за оренду — і тепер має моральне право на кадровий диктат? Чи хоч раз було викликано головного редактора на виробничу нараду до ГЖВ, чи хоч раз хтось із керівництва ГЖВ останніми роками побував у редакції, поцікавився виробничим процесом, нашим життям-буттям?..
Звільніть з-під «арешту» перший цьогорічний номер «Кримської світлиці»! Передплатники мають право на ту газету, яку вони люблять і на яку чекають.
І ще. Чому, звільнивши головного редактора, не поставили до відома колектив, відпустили людей на півмісяця — «святкувати» — з пригніченими душами? Хотілось би почути бодай вибачення за ганебні дії. Удаючи, що допомагаєте, хоч не заважайте нам, журналістам-відчайдухам, відроджувати в Криму паростки українськості.
Гадаємо, що в керівництва ГЖВ та Мінкультури України все ж таки стане здорового глузду і вони не переведуть видання газети до Києва, не відриватимуть духовного дитяти від материнського лона. Протестуємо проти таких дій, проти свавілля й ганебного ставлення до семисоттисячного кримського українства, яке хочуть позбавити національного видання. Газета повинна видаватися в Криму, а не в київському екзилі!
Вимагаємо скасувати наказ про звільнення головного редактора і не заважати нам працювати на розбудову Української державності. Цього жадають і читачі, і працівники «Кримської світлиці».

Данило КОНОНЕНКО,
один із співзасновників (1992) газети «Кримська світлиця», ветеран видання, редактор відділу літератури і мистецтва та шеф-редактор дитячого додатка «Джерельце», заслужений журналіст України
м. Сімферополь
Газета «Літературна Україна», № 5, 11.02.2010 р.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #14 за 01.04.2016 > Тема "Резонанс"