Версiя для друку Обговорити в форумi

Усе почалося з того, що у 1988 році в Каневі директором нашої школи Стрипко Тамарою Олексіївною був організований інтернаціональний фестиваль для знавців творчості Т. Г. Шевченка. Пам’ятаю, було багато груп з різних республік тодішнього СРСР. Але особливо ми здружились із групою учнів з Казахстану на чолі із Сапожниковою Людмилою Володимирівною. І, мабуть, це не випадково, бо саме з Казахстаном у Шевченка пов’язано чимало сторінок його життя, сумних і нелегких, але разом з тим сповнених нових зустрічей, зокрема, з начальником Аральської описової експедиції Олексієм Бутаковим, який навесні 1848 року домігся включення до складу своєї команди рядового 5-го лінійного батальйону Тараса Шевченка як художника і таким чином на якийсь час порятував його від солдатчини.
Саме Людмила Володимирівна запросила нас відвідати заповідний острів Барса-Кельмес, Орську фортецю в Оренбурзі.
Поїздок було кілька: Тамара Олексіївна зібрала групу зацікавлених учнів, запросила працівника Шевченківського музею Зінаїду Панасівну Тарахан-Березу. З того часу минуло вже 25 років, а мені було тоді 14-15. Ці поїздки були приємні для нас, бо це було літо, море, приємне спілкування з казахськими друзями. Хоча ми ні на мить не забували про мету своєї поїздки: дослідження життєвого шляху Шевченка, ознайомлення з тими місцями, де він побував.
В одну з поїздок, пам’ятаю, ми жили в наметах на березі висихаючого Аральського моря. Навколо неозорі степи, пустка. Добирались ми туди автобусом 17 годин. Ця поїздка була цікава тим, що ми знаходили ті пейзажі, які колись малював Шевченко, ходили тими стежками, вдихали повітря, дивились у те саме безмежне небо. Неймовірні враження! Ти доторкаєшся до безцінного сокровенного скарбу, який береже казахська земля. На неозорих степових рівнинах височіють кам’яні узвишшя, які ми бачимо на картинах Шевченка. Бідна рослинність, незвичайна для нас, українців. Стає зрозуміло, чому в Шевченкових віршах того періоду так багато замилування українською природою.
Звичайно, запам’ятались теплі вечори біля вогнища з казахськими друзями, приємне спілкування, спів українських та казахських пісень. Нас пригощали бішбармаком, кумисом. А ще біля каменя-гриба ми залишили лист у майбутнє і пообіцяли повернутись і прочитати його через 25 років. А цього року якраз і минає 25 років...
Ще одна поїздка була до заповідного острова Барса-Кельмес, де побував Шевченко під час експедиції. Це обмежена заповідна зона, тому там дуже мало місцевих мешканців. Ми прилетіли туди на вертольоті. Незабутні враження! Особливо від польоту над Аральським морем. Вода блакитна, чиста, прозора, на глибині кількох метрів видно морське дно. У заповіднику ми бачили зникаючі види сайгаків, джейранів, а ввечері, гуляючи в степу, бачили довговухих їжаків, тушканчиків, багато ящірок.
Людмила Володимирівна багато розповідала нам про те, як Шевченкові було важко відбувати покарання далеко від України, яку важливу роль відіграв у його житті Олексій Бутаков, включивши Шевченка у свою експедицію.
Остання наша поїздка була до Оренбурга у 1990 році. Там ми побували в Орській фортеці, де відбував покарання Шевченко. Пам’ятаю ті відчуття: холодне, моторошне, неприємне місце. Тут Шевченко пробув півтора року із страшною забороною писати і малювати, а потім, завдяки Олексію Бутакову, був включений до складу Аральської описової експедиції, під час якої Шевченко замальовував краєвиди берегів та островів Аральського моря.
Я дуже вдячна Тамарі Олексіївні, Зінаїді Панасівні, Людмилі Володимирівні за їхню відданість справі, небайдужість, душевний неспокій. Саме завдяки їм ми мали можливість доторкнутися до святині світового масштабу.

Юлія ЯКУБОВА,
завуч Канівської школи-гімназії ім. І. Я. Франка, соціальний педагог

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #8 за 19.02.2016 > Тема ""Білі плями" історії"