Доля нашої героїні схожа на долі багатьох дівчат, яким довелося переступити через себе і вийти на панель. До сьогодні вона й подумати не могла, що доведеться торгувати собою. Як і багато інших, вона мріяла мати будинок, чоловіка, дітей, бути хазяйкою, берегинею родинного вогнища. Але життя розпорядилося по-іншому... Вони з братом росли без батька. Він кинув їх ще в дитинстві. Де він зараз - невідомо. Мати, як могла, сама їх виховувала, але хіба доглянеш за дітьми як слід, коли з ранку до вечора доводиться заробляти копійки, щоб їх одягти, взути, нагодувати? Наташа завжди допомагала матері, була біля неї. А от вихованням Андрія "зайнялася" вулиця. Вже в чотирнадцять років за крадіжку він потрапив до колонії. Через два роки давні дружки посадили його "на голку". З хати почали зникати речі. Хворе серце матері другого удару вже не витримало... Коли мати померла, Наташа вже два роки як була заміжня. Здавалось, що доля до неї була більш прихильна, ніж до її брата. З Миколою вона познайомилась на дискотеці, через три місяці вони одружились. Незабаром Наташа завагітніла. Саме в той момент щось і сталося в їхніх стосунках. Микола все частіше приходив додому пізно, був напідпитку. Інколи взагалі не ночував. Суперечки стали в молодій сім'ї звичайними. І без цього складне становище ще більше ускладнювали його батьки, з якими разом вони жили. Свекруха постійно лізла зі своїми моралями, а свекор робив вигляд, що не помічає невістку, нічого не бачить і не чує. Але коли йому випадало випивати з сином, він починав лаяти Наташу, не звертаючи уваги на її присутність. Микола, в свою чергу, почав бити жінку. І хоча він потім каявся, присягався, що все це востаннє, через деякий час все це повторювалося. Наташа ще мала надію, що все зміниться з народженням дитини, але, коли в них з'явився син, все залишилося по-старому. Після смерті матері Наташа вирішила розійтися з чоловіком. Він не заперечував. Вони вже давно зрозуміли, що їхній шлюб є помилкою... Грошової допомоги, яку держава виділяла на малюка, не вистачало, і Наташа влаштувалася на роботу прибиральницею. У маленьку "времянку" вона впустила жити двох дівчат - учениць ПТУ. Коли Наташа йшла на роботу, вони часто приглядали за її хлопчиком. Залишати дитину на брата вона боялася. Той часто був "під кайфом". Якось дитина важко захворіла. Грошей на ліки не було, бо до цього в кого тільки не позичала-перепозичала. На цей раз виручили дівчата-квартирантки, з якими встигла здружитися. Через кілька днів до них на подвір'я прийшли двоє хлопців, дуже побили Андрія і дали тиждень на те, щоб він повернув борг. І знову Наташа пішла до нових подруг. Але цього разу грошей вони не дали. Проте запропонували самій заробити. Наташа знала, як дівчата заробляють і одразу зрозуміла, що вони пропонують їй. Але іншого виходу з цього глухого життєвого кута в неї вже не було... - Давно ти вже займаєшся цим? - питаю Наташу. - Майже рік. - Важко було зробити перший крок? - Важко. Мені було дуже соромно та огидно. Огидно і досі. Особливо, коли на вулиці зустрічаєш своїх клієнтів з родинами. Всі вони відводять погляд від мене, роблячи вигляд, що не впізнали. - Як зараз складається твоє життя? - Хлопчика віддала в цілодобовий дитячий садок. Брат зараз перебуває під слідством. Скоріше за все він знову потрапить до тюрми. А в матеріальному плані стало легше. - А як ти працюєш, коли дитина вдома? - Намагаюся бути разом з хлопчиком вдома. В іншому разі - залишаю його у тітки. - Чи думала ти кинути це заняття? - Думала. Але куди я подінусь без фаху, освіти, з дитиною на руках? - Твій колишній чоловік знає, чим ти займаєшся? - Ні. Після того як ми розійшлися, я його бачила двічі - це було ще до того, як я стала на цей шлях. Просила гроші для дитини. Одного разу він дав десять гривень, а коли ще зустріла, сказав, що грошей в нього нема. - Венеричні захворювання не лякають тебе? - Кожного місяця ходжу до венеролога. Поки що бог милував. - Про що, взагалі, ти мрієш? Яким бачиш своє майбутнє? - Поки що живу теперішнім. В майбутнє намагаюся не зазирати. Незважаючи на те, що шлюб мій виявився невдалим, все одно мрію поруч мати надійного чоловіка, який любив би мене та мого хлопчика. Мрію, але вже не вірю в це.
«МИ СОТНЕЮ П╤ШЛИ НА НЕБО…»
КРИМ – УКРА╥НА!
ФОТОВИСТАВКА УКРА╥НЦЯ ╤ АМЕРИКАНЦЯ
