Версiя для друку Обговорити в форумi

Для того, щоб ви, шановні читачі, краще уявляли собі, як непросто повертається із забуття ім`я славетного українського вченого-садівника Левка Симиренка, пропонуємо вашій увазі текст відповідного звернення голови Всекримського товариства вчених, академіка УЕАН, симиренкознавця П. В. Вольвача до нашої верховної влади.

Голові ВР України п. Литвину В. М.
Копія: Прем`єр-міністру України п. Януковичу В. Ф.

Вельмишановний Володимире Михайловичу!
За ініціативою наукової громадськості та світового українства Верховна Рада України 7 лютого 2002 р. прийняла постанову №3067-ІІІ "Про вшанування пам`яті великих українських учених-садівників Л. П. Симиренка та В. Л. Симиренка".
Відповідно до цієї постанови Кабінет Міністрів України 1 червня 2002 р. видав аналогічне розпорядження № 281-р. Згідно з ним, під головуванням віце-прем`єра створено оргкомітет із вшанування вчених-садівників та розроблено низку ювілейних заходів на період 2002 - 2005 рр. З моменту ухвалення зазначеної постанови Верховної Ради України пройшло майже 2 роки. Проте за цей час практично нічого не зроблено для її виконання. Встигло змінитися лише кілька аграрних віце-прем`єрів, оргкомітет жодного разу не збирався, жоден пункт розпорядження Кабінету Міністрів не виконано.
Винятком є хіба що виконання першого пункту про перевидання наукової праці Л. П. Симиренка "Крымское промышленное плодоводство". За фінансової підтримки Ради міністрів Криму у 2002 році здійснено репринтне видання цієї праці. У 2004 році буде видано другий том книги.
Державний комітет інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України за власною ініціативою упродовж 2002 - 2003 років здійснив видання двох томів монографії "Л. П. Симиренко - фундатор українського промислового садівництва (Садівничий України)". У 2004 році планується видання третього тому праці.
До виконання всіх інших заходів відповідальні виконавці так і не долучалися. Особливо непокоїть бездіяльність Черкаської облдержадміністрації, яка мала б найбільше опікуватися вшануванням своїх видатних земляків. Нагадаю, що на теренах Черкащини знаходиться родинна садиба Симиренків - Платонів хутір, там понад 30 років тому створено Мліївський музей родини Симиренків та існує Мліївський науково-дослідний інститут садівництва, який носить ім`я Л. Симиренка.
Городищенська районна Рада ще у червні 2001 року ухвалила рішення №15-2 "Про програму увічнення та збереження спадщини родини Симиренків". На жаль, фінансових можливостей Мліївської сільської і Городищенської районної Рад виявилося вкрай недостатньо для її реалізації. Як не прикро, Черкаська облдержадміністрація лишилася осторонь від рішень Городищенської районної Ради та Кабінету Міністрів України.
Нині один з перших і провідних духовних центрів України, садівнича столиця нашої держави і колишньої Російської імперії - Платонів хутір - у жахливому занепаді. Цей стан інакше, як руїна та деградація, не назвеш.
Мліївський музей родини Симиренків, створений героїчними зусиллями ентузіастів, шанувальників симиренківської спадщини, родичів та друзів Симиренків, уже кілька років не опалюється, система опалення розморожена і знищена. Тривалий час приміщення було знеструмлене, а телефон не працює й нині. Через відсутність опалення цінні документи, унікальні рукописи наукових праць, старі книги та музейні експонати псуються. Стіни, меблі та експонати покрились пліснявою і перебувають на межі цілковитої руйнації та неминущої загибелі. Будинок музею кілька десятиліть не ремонтувався, його дах протікає, а зовнішнє покриття стін обвалюється, фундамент руйнується.
Питання про відновлення та реконструкцію родинної Свято-Троїцької симиренківської церкви, перетвореної у добу комуністичного тоталітаризму на недолугий будинок культури, родинного цвинтаря (тут був влаштований танцювальний майданчик) до цього часу не вирішилось. В одному приміщенні сьогодні функціонують дискотека, крамниця та убога церковна кімнатка.
До визначного ювілею - 150-річчя від дня народження всесвітньо відомого вченого Л. П. Симиренка, якого за життя науковий світ нарік королем російського садівництва, лишається рік!!! Буде величезною ганьбою для нинішньої влади в Україні і для всіх нас, якщо за цей час ми не врятуємо симиренківську садибу, не збережемо багатющу наукову й духовну спадщину України та Мліївський музей славетного роду Симиренків. Невже за роки незалежності України ми всі, а особливо влада, так низько упали і морально деградували, що дозволимо безбатченкам донищити багатющий Симиренківський спадок, який не вдалося знищити ні царським жан-дармам, ні більшовицьким інквізиторам?
Адже Симиренки - це не лише світового рівня учені-садівники. Симиренки - наші перші національні підприємці, основоположники вітчизняної цукрової промисловості, машинобудування і суднобудування, будівничі економіки України. На своїх плечах вони упродовж двох століть утримували гнану й упосліджену російським царизмом українську культуру. Вони виплекали національну еліту, підготували ґрунт для національно-визвольної революції 1917 року і виховали першого президента України - Михайла Грушевського та автора національного гімну - Павла Чубинського.
Тож спільними зусиллями врятуймо від наруги і знищення наше величезне національне надбання, яким є спадщина учених-садівників Л. П. та В. Л. Симиренків.
20 листопада 2003 р.

До 150-річчя ЛЕВКА Симиренка
ТАКЕ БОЛІСНЕ ПОВЕРНЕННЯ...

У конференц-залі товариства "Україна - Світ" у Сімферополі відбулася презентація книги академіка УЕАН Петра Вольвача "Л. П. Симиренко - фундатор українського промислового садівництва", що вийшла у видавництві "Таврія".
Це друга книга відомого симиренкознавця. Вона стала своєрідним підсумком 40-літньої творчої та наукової діяльності автора. І присвячена 150-річчю з дня народження Левка Симиренка, яке планується широко відзначити в Україні і в Криму в 2005 році. Як відомо, Верховна Рада і Кабінет Міністрів України прийняли відповідні постанови, спрямовані не тільки на увічнення пам'яті всесвітньо відомого садівника, але й задля вивчення, упровадження його наукового набутку у практику.
Як сказав Петро Вольвач, "Левко Платонович зробив винятково великий внесок у становлення та вивчення промислового садівництва Криму. Тому його й називають співцем кримського садівництва. Він міг би зайняти гідне місце в галереї почесних кримчан поряд, скажімо, з Володимиром Вернадським". Як зазначено в представленій книзі, заслуг у Симиренка достатньо. Завдяки йому в Криму відкрита перша в тодішній Російській імперії Салгирська, нині - Кримська дослідна станція садівництва. А кримське плодівництво перетворилося в найважливішу експортну галузь. Чи вдасться її зробити знову такою?
Його книга "Кримське промислове плодівництво" стала навчальним посібником для багатьох садівників у нашій країні і за рубежем. Він зібрав найбільшу колекцію плодових культур. Дуже цінував досвід кримських садівників. За його даними, кримські яблука сорту Кандиль синап успішно конкурували з європейськи-ми сортами, у тім числі з Гольден-делішес. У Москві такі яблука коштували недешево: взимку по 1 - 1,5 рубля за десяток. Тепер, звичайно, їх там не побачиш. На жаль, цей унікальний сорт яблук тільки зараз почав відроджуватися на півострові завдяки місцевим садівникам-ентузіастам. І взагалі, як зауважив Петро Вольвач, варто більше уваги приділяти місцевим високоврожайним сортам плодових культур.
Як відзначали учасники презентації, перевидання цієї дивної книги стало можливим завдяки наполегливості Петра Вольвача та підтримці парламенту й уряду автономії. Як відомо, після революції й аж до 1956 року наукові праці Левка Симиренка були під забороною. Утім, як сказав учений, і дотепер їхнє повернення в Україну та Крим відбувається болісно. І дарма. Ними міг би пишатися будь-який народ.
До речі, у другій частині монографії про Симиренка автор аналізує не тільки величезний його внесок у розвиток садівництва, але й уперше показує правозахисну діяльність Левка Платоновича, його погляди на кримськотатарську проблему.
Віктор СТУС.
На фото: Петро Вольвач підписує учасникам презентації свою другу книгу про Левка Симиренка та пригощає симиренківськими яблуками, вирощеними в кримських садах.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #2 за 09.01.2004 > Тема "Українці мої..."