Версiя для друку Обговорити в форумi

Проба пера

Кафедра української філології Кримського інженерно-педагогічного університету (завідувач — доцент Ніна Грозян) не тільки готує фахівців-філологів з української мови та літератури, а й залучає своїх студентів до активної наукової та літературної творчості. І як наслідок такої роботи — видання вже кілька років поспіль збірника науково-творчих праць студентів під назвою «Інсталяції». А до літературної творчості заохочуються студенти не лише філологічного, а й інших факультетів університету. Ази художньої творчості літератори-початківці отримують від очільника україномовних письменників Криму, відомого поета і літературознавця Михайла Вишняка. Увазі наших читачів пропонуємо оповідання з наступного кафедрального збірника студента Іллі Клименка, який пробує себе в жанрах і великої, і малої форми.
Сам Ілля коротко представляє себе читачам так: «Народився 10 липня 1993 року в Сімферополі, де й живу дотепер. Закінчив школу № 37, раніше вчився в СНВК «Лінгвіст». Писати почав у 2009-2010 рр. Оскільки захоплений кіно і літературою, вирішив спробувати створити що-небудь своє»...

Ілля КЛИМЕНКО
ОБЕЛІСК

Посеред випаленої пустелі, утопаючи в потоках мертвого спекотного повітря, стоїть обеліск. Викуваний з невідомого металу, прикрашений дивними написами, що здатні викликати відчуття безпричинного страху, він стоїть та приманює мандрівників.
Біля нього сидить звір, прикутий ланцюгом. Чи то він народився у пустелі, чи звик до неї… Чи сам її створив. Прикутий, він якщо й мав попереднє життя, – не залишив про нього спогадів.
Звір — не ворог людині, він всього лише сторож, але сторож ревнивий. Багатьох загриз він не зі злості, а через відчуття обов’язку перед обеліском. Його посадили на ланцюг для захисту дорогоцінного стовпа, і він ні за які земні та неземні блага не покине його. Навіть якщо зняти ланцюг, – він не піде.
Легким пустельним вітерцем у шолом нагребло жменю піску, очі почало страшенно різати. Я зняв свій «горшок», витрухнув, але на голову не повернув – й без нього спекотно. Ледве переступаючи ногами, потопаючи у цьому диявольському піску, я рушив далі, не втрачаючи із виду образ моєї цілі, що блищала десь вдалечині. Мої очі не бачать її, але я відчуваю. Я знаю, що моя ціль закрита звіром. Усі легенди щедро описують його, не знаючи міри у барвах та подробицях. Але я не для того пересік болота та склепи, щоб просто впасти посеред пустелі. Я знаю, що тоді буде. Я впаду, і мене склюють птахи або знайдуть мандрівники. Краще птахи – вони з’їдять раз та назавжди. Мандрівники ж віднесуть мене куди завгодно, можливо, навіть за межі пустелі, і я почну свій шлях спочатку. Або взагалі не почну.
Наскільки б жахливим не був той звір, – усі смертні. Наскільки б міцним не був ланцюг, – час міцніший. Якщо сьогодні вам здається, що Рим стоїть, назавтра його не врятують навіть гуси.
Я викинув шолом, поправив накидку на кольчузі та продовжив рух уперед. Туди, де на верхівці обеліска в алмазному ларці сидить моя фея.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #41 за 09.10.2015 > Тема "Душі криниця"