Версiя для друку Обговорити в форумi

Точка зору

Одним з українських експертних центрів, які розробляють шляхи вирішення кримської кризи, є проект Free Crimea, створений більше півроку тому. Його автор — політтехнолог Тарас Березовець, уродженець Керчі. В інтерв’ю для «Крим.Реалії» він розповів про роботу свого проекту, а також про те, які кроки, на його погляд, має зробити Українська держава для повернення Криму під свій контроль.

— Тарасе, поява вашого проекту Free Crimea супроводжувалася скандалом. Ви замовили проведення соціологічного опитування компанії «GFK», і результати дослідження показали, що 82% населення півострова підтримують «приєднання Криму до Росії». Ці цифри розтиражували російські ЗМІ, а українські політики й експерти сказали, що опитування проводилося з порушенням методології і не є репрезентативним. Ви не пошкодували про те, що замовили це дослідження й оприлюднили його результати?
— У мене в житті принцип — я ніколи ні про що не шкодую. Це, по-перше. А по-друге, на щастя чи на жаль, ті люди, які анонсували, що вони проведуть своє, як вони говорили, чесне опитування у Криму, так цього і не зробили. Багато українських соціологів, які висловлювали незгоду з цифрами «GFK», виявилися фактично мильною бульбашкою. По суті, це було останнє опитування, яке проводилося в момент, коли ще існував стаціонарний телефонний зв’язок між Україною і Кримом. Рівно через два тижні після того, як «GFK» провів свої 800 інтерв’ю з кримчанами, як відомо, самооборона Аксьонова захопила центр управління «Укртелекому» й обрізала телефонні кабелі, що пов’язували Крим і Україну. І до сьогодні ця система не відновлена.
Я визнаю, що спочатку під час цього соціологічного дослідження були допущені спотворення. Вони були неминучі. Тому що опитування проводилося в електронному форматі, а не методом face-to-face. Спочатку ми просили кілька українських компаній провести опитування цим методом, але вони відмовилися. Ми розглядали варіант проведення з «Левада-Центром» — єдиним російським центром, який дає достовірні відомості. Але моє принципове рішення було працювати з українською компанією, а не з російською. Оскільки російським інтерв’юерам ми не можемо до кінця довіряти.
Тому єдиний варіант, на який погодився «GFK», — це було телефонне опитування. Власне кажучи, воно і дало ці результати. Те, що стосується вибірки, там, дійсно, є серйозний перекіс у бік міського населення. Це знову ж таки пов’язане з особливостями опитування. Тому що в сільських регіонах той самий стаціонарний телефонний зв’язок поширений менше. Але про ключові цифри, які озвучені, ніхто не хоче говорити. Там більше сорока позицій, що стосуються проблем, які хвилюють кримчан, — корупція, їхня довіра до місцевої влади, зокрема й до російської, — питання того, які телеканали вони дивляться, чи хочуть вони, щоб для них запускалися телеканали.
Ця інформація потрапила в правильні руки, і саме для цього опитування і проводилося. Більше того, я скажу, що ми відкрили не всі питання. Тому що, якби ми відкрили всі питання, скандал був би набагато більшим. Тому що там були ті питання, щодо яких я ухвалив рішення залишити їх для нас і для донорів, — канадського уряду, який виступав замовником цього дослідження разом з нами.
— На ваш погляд, дійсно, 82% населення Криму підтримує «приєднання до Росії»?
— На жаль, наші ура-патріоти не хочуть дивитися правді в очі. А правда полягає в тому, що люди сьогодні залякані, оброблені кремлівською пропагандою. Саме відсутність достовірної інформації на півострові призводить до спотворення. І як би не хотілося сьогодні стверджувати, що на півострові люди не згодні і не хочуть жити під Росією, гірка правда полягає в тому, що з урахуванням тиску, залякування та пропаганди ситуація з громадською думкою змінилася.
До анексії остання інформація, яку наводила Бекешкіна (директор фонду «Демократичні ініціативи» — авт.), показувала, що 41% кримчан хотіли вступу до Росії. Це — відомості, якщо я не помиляюся, січня 2014 року. Цих цифр уже немає, вони вже не відповідають дійсності. Просто ті люди, які говорять про абсолютно нереальні цифри, не були в Криму, і вони не розуміють, що сьогодні сталося з людьми.
Є дуже чіткий індикатор. Усе моє дитинство до 17 років минуло в Криму. І сьогодні мій друг, з яким ми сиділи за партою, старшу дочку якого я хрестив, розірвав зі мною всі родинні стосунки. Він називає мене фашистом, карателем тощо.
Такі випадки, на жаль, не поодинокі. Зі мною посварилася половина моїх однокласників. Градус ненависті, який підтримується сьогодні Росією, руйнує, здавалося б, найбільш непорушне. Він руйнує людські взаємини.
Треба дивитися правді в очі і розуміти, що з людьми, які перебувають там, відбулися страшні метаморфози. Це — не провина цих людей, це — їхня біда. Вони стали об’єктами цинічної і вкрай жорстокої російської пропаганди. Люди без перебільшення живуть, як у романі Оруела «1984». І розглядати їх потрібно як об’єкти впливу найпотужнішого «міністерства правди», яке 24 години на добу промиває їм мізки. При цьому робиться це не тільки через телебачення, не тільки через пресу. Йде найпотужніша так звана слухова кампанія. Багато моїх друзів говорять, що під час і після референдуму з’являлися незрозумілі свідки, які їздили у громадському транспорті, ходили у магазинах і розповідали, що я щойно приїхав, наприклад, з Джанкоя, і там зловили цілий автобус «правосеків» з гранатометами й автоматами.
Я, як людина, яка закінчила британський військовий виш і має диплом у сфері інформаційних диверсій, вбачаю в цьому чіткі індикатори ведення цілеспрямованої інформаційної війни. Її об’єктом стало все населення Криму, незалежно від їхньої національності, освіти тощо.
Абсолютна більшість населення Криму під впливом пропаганди і страху сьогодні, дійсно, вважає, що Росія забезпечила їм мир. Їм розповіли, що Росія їх захистила від сценарію, який вийшов на Донбасі, що зараз був би Донбас у Криму. Саме тому дуже багато людей, точно більше половини сьогодні, на жаль, підтримують те, що з ними сталося.
— Українська влада та низка експертів стверджують, що Київ має підтримувати кримських татар і українців. Причому часто незрозуміло, кого вони розуміють під «українцями»: етнічну групу чи громадян України. При цьому ніхто не говорить про етнічних росіян або про російськомовну більшість, яка, за вашими словами, перебуває під впливом російської пропаганди. На ваш погляд, чи є такий підхід правильним? Чи варто українській владі в Криму спиратися тільки на лояльні групи, чи ж варто боротися за симпатії у тому числі тих, хто зараз підтримує Росію?
— Те, що потрібно орієнтуватися тільки на певну національну групу, в корені помилково.
Українці є другою меншиною за чисельністю в Криму. Але що найстрашніше сталося з кримчанами? Подивіться результати останнього перепису населення Криму 2001 року і порівняйте з результатами жовтневого так званого перепису в «Кримському федеральному окрузі». Що там сталося? Згідно з українським переписом, у Криму жили 24% українців, в абсолютних цифрах — 545 тисяч осіб. Що відбулося в жовтні? Їх стало менше на 10%. Офіційна частка українців впала до 15% у структурі населення Криму! В абсолютних цифрах порядку 340 тисяч назвали себе українцями. Куди поділося 200 тисяч українців? Вони що, виїхали в Україну? Ні! Вони живуть там, але ці люди сьогодні бояться називати себе українцями.
Те саме, до речі, сталося в рамках всеросійського перепису, коли на момент розвалу Радянського Союзу в Росії жило близько 4 мільйонів українців, а зараз їх чомусь стало 1,9 мільйона. Куди поділися 2 мільйони? Вони що, в Україну повернулися? Ні, звичайно. Вони живуть там. Тільки люди себе переписали росіянами. Тому що люди бояться себе ідентифікувати під страхом пропаганди. У Радянському Союзі не було такого тиску на національні меншини, який був навіть за найбільш «демократичного» президента Єльцина.
Звичайно, є кримські татари. Це — моноетнічна група, яка є досить закритою від впливу пропаганди. Але там сьогодні відбувається серйозна ерозія людей. Бо росіяни не сидять, склавши руки, вони дуже активно сьогодні підкуповують окремих представників кримських татар, зокрема, й представників їхніх офіційних організацій. І частина людей уже пішла на співпрацю під тиском економічних чинників, залякування. На жаль, цей процес наростатиме.
Тому потрібно робити ставку і на кримських татар, і на українців, і на росіян. Хто сказав, що етнічні українці і росіяни — всі «ватники» поголовно? Це — точка зору, яку нам би хотіла нав’язати Росія. Але це — неправда!
Величезна кількість слов’янського населення, насамперед, молоде населення віком до 25 років, студенти — це люди, яких ми зобов’язані підтримати.
По-перше, ми маємо запустити для них нове ЗМІ, як вони хочуть. Наше соціологічне дослідження показало, 70% кримчан сказали, що вони хочуть запуску окремих українських телеканалів і радіо про Крим. Потрібна таргетована, спеціальна медіа-програма для цих людей. Не на словах, як розповідають наші чиновники з Міністерства інформації. На жаль, не слухають там ні «Промінь», ні УР-1. Їм це просто не цікаво, тому що Крим там йде маленьким сегментом. Тому необхідні конкретні медіа-ресурси для цих людей: радіоканали, телеканали, які транслюватимуться через супутник і онлайн. Зрештою, радіостанція з передавачем у Херсоні вирішить цю проблему саме в метровому діапазоні, тому що покриття буде стовідсотковим на відміну від FM. І ми про це говорили, зокрема, із західними донорами.
— З вашої точки зору, українській владі, взагалі, зараз є діло до кримчан? Чи їхня підтримка є суто номінальною?
— Я в рамках наших експертних програм зустрічаюся практично з усіма вищими чиновниками. Тільки з Президентом України я все ніяк не можу зустрітися. Вже два місяці ми з ним ведемо переговори. Тим не менше, я зустрівся вже з усіма причетними людьми, включаючи Арсенія Яценюка. І зустріч із прем’єром мені дала кілька важливих чітких сигналів. Ми обговорювали теми і минулого, і нинішнього Криму. І я бачу, що для прем’єра тема Криму залишається дуже важливою. Зрозуміло, що вона не є серед першочергових речей, тому що перше — це війна, фінансова ситуація. Тим не менш, прем’єр у курсі всіх проблем, які сьогодні пов’язані з нашими людьми на півострові. І уряд, справді, хоче цю ситуацію змінити.
Але потрібно розуміти, що Україна ніколи не вирішить проблему Криму самостійно. Це питання може бути вирішене тільки під серйозним економічним і політичним тиском всіх наших партнерів. Насамперед, Сполучених Штатів Америки, Туреччини, Японії, Канади, Австралії та інших країн, які нас підтримують. Що потрібно? Я бачу чіткий інтерес з боку урядів Канади, США, окремих країн Євросоюзу в підтримці неурядових ініціатив в Україні. Вони не хочуть працювати з офіційними структурами. Вони хочуть працювати з громадськими активістами, з недержавними організаціями, аналітичними центрами для того, щоб точково вирішувати якісь проблеми.
Ми зараз працюємо з Atlantic Council. Це — найбільша американська аналітична структура з річним бюджетом близько 30 мільйонів доларів. Там працює багато друзів України. І сьогодні фактично Atlantic Council запускає програму для кримськотатарських активістів та експертів для того, щоб їхні серйозні аналітики мали змогу їхати в США і готувати серйозні аналітичні матеріали.
Я презентував центр Free Crimea в Державному департаменті США, я презентував його в комітетах конгресу США. Два тижні тому я був з презентацією в Європейському парламенті, в Єврокомісії, в НАТО, де також Free Crimea був презентований. На прохання наших європейських друзів — депутатів Європарламенту від Литви, Швеції, Бельгії, ми зараз готуємо два короткі звіти за тиждень про те, що відбувається в Криму.
Ми розсилаємо цю інформацію на усю адресну базу: до Держдепартаменту, Конгресу США, Європарламенту, Європейської комісії, в західне експертне співтовариство.
На жаль, тема Криму сьогодні мало представлена в дискурсі, дуже мало людей вона цікавить на Заході. Донбас має серйозний резонанс, а Крим, на жаль, забутий. Тому ми сьогодні маємо зробити все можливе і неможливе для того, щоб повернути Крим до першочергового порядку денного західного експертного співтовариства, яке дуже впливове. А воно, своєю чергою, приверне до цієї теми увагу політиків.

Іван ПУТІЛОВ

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #30 за 24.07.2015 > Тема "Резонанс"