Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4600)
З потоку життя (7298)
Душі криниця (4291)
Українці мої... (1719)
Резонанс (2369)
Урок української (1007)
"Білі плями" історії (1873)
Крим - наш дім (1481)
"Будьмо!" (273)
Ми єсть народ? (257)
Бути чи не бути? (479)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (284)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
НАГОРОДА ДЛЯ ТИХ, ХТО Ц╤НУ╢ Р╤ДНЕ СЛОВО
«Обличчя Незалежност╕» – в╕дзнака для тих, хто виборював ╕ продовжу╓ виборювати...


ОДЕСИТ – ЗАСТУПНИК ГОЛОВИ ЦЕНТРАЛЬНО╥ РАДИ УНР
У жовтн╕ в╕дзнача╓ться 140 рок╕в в╕домому пол╕тичному д╕ячев╕ час╕в визвольних змагань та...


Ярослав Грицак: ВИХ╤Д ╤З «РУССКОГО МИРА» БУДЕ ДЛЯ НАС ПЕРЕМОГОЮ
«Це не к╕нець, це нав╕ть не початок к╕нця, але, можливо, це к╕нець початку»…


СПОМИН ПРО ╤ЛОВАЙСЬКУ ТРАГЕД╤Ю ╤ РУСЛАНА ГАНУЩАКА
У Ки╓в╕ в╕дбувся показ ╕ обговорення документального ф╕льму Руслана Ганущака «Два дн╕ в...


У ЛЬВОВ╤ ПОПРОЩАЛИСЯ З АНДР╤╢М ПАРУБ╤╢М
Тисяч╕ людей прийшли провести Андр╕я Паруб╕я в останню путь…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #26 за 26.06.2015 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#26 за 26.06.2015
МУЗИЧНА ВИШИВАНКА

Митець ╕ час

Роздуми, нав╕ян╕ в╕ршованим романом Олександра Польченка про видатного укра╖нського композитора, Героя Укра╖ни, лауреата Шевченк╕всько╖ прем╕╖ Володимира ╤васюка

Як в╕домо, 24 кв╕тня 1979 року в об╕дню пору Володимиру ╤васюку зателефонували додому. В╕н одягнувся, посп╕шив до консерватор╕╖. ╤ б╕льше не повернувся. Його т╕ло знайшли 18 травня у в╕йськов╕й зон╕ Брюховицького л╕су п╕дв╕шеним: стояв на кол╕нах, язик вирвали з рота, м╕ж ребер встромлен╕ г╕лки дерева... Поховали його 22 травня у Львов╕ на Личак╕вському кладовищ╕. Правоохоронц╕ й дос╕ не знайшли винуватц╕в трагед╕╖. Та й чи шукали?
Володимиру виповнилося лише тридцять л╕т. ╤ нав╕ть за такий короткий терм╕н в╕н написав безл╕ч п╕сень, як╕ й дос╕ популярн╕ серед укра╖нц╕в. Пригадаймо – «Червона рута», «Водограй», «П╕сня буде пом╕ж нас», «Я п╕ду в далек╕ гори», «Два перстен╕», «Я – тво╓ крило», «Балада про мальви», «Балада про дв╕ скрипки», створив музику до спектаклю за романом Олеся Гончара «Прапороносц╕», а також до вистави «Мезозойська ера» ╕ багато ╕нших твор╕в – таку соб╕ укра╖нську музичну вишиванку, як╕й диву╓ться увесь св╕т.
Володимир ╤васюк, як кажуть, дав крила укра╖нськ╕й естрадн╕й п╕сн╕. Його твори популярн╕ не лише в наш╕й держав╕, а й на далеких-далеких горизонтах. Неперес╕чний ╕ неповторний талант. На жаль, йому так ╕ не дозволили розкритися повною м╕рою. Чому? ╤ хто у цьому винен?
В╕дпов╕сти на ц╕ запитання спробував запор╕зький поет, учитель за фахом Олександр Польченко у сво╓му роман╕ у в╕ршах «На пам’ять про кв╕ти», присвяченому життю ╕ творчост╕ Володимира ╤васюка. До реч╕, це — чи не ╓диний масштабний тв╕р про нашого неповторного п╕сняра. Олександр – автор низки поетичних зб╕рок, зокрема, «Глодоси», «Збож╕лля», «Килима», «Знаки оклику», «Айсберг», «Остання хвиля прибою». Уже сам╕ назви ориг╕нальн╕. Незвичн╕сть у кожному його в╕рш╕ – сво╓р╕дн╕ ╕ поетичн╕ образи, ╕ ф╕лософське осмислення д╕йсност╕. Схоже, з такими критер╕ями в╕н п╕д╕йшов ╕ до написання в╕ршованого роману. ╤ це природно: як неповторний його герой, так╕ ж мають бути ╕ засоби його зображення. Тв╕р склада╓ться з 12 розд╕л╕в, у яких автор прагне показати головного героя у вс╕й повнот╕. Причому Олександр розпов╕да╓ не сам, а устами Володимира ╤васюка. Хоч, зрозум╕ло, вклада╓ в них сво╓ розум╕ння причин, що призвели до загибел╕ молодого маестро. З одного боку, такий прийом дозволя╓ краще зрозум╕ти душу композитора, з ╕ншого, – дещо ускладню╓ сприйняття твору.
Читаючи роман, ч╕тко бачиш, в як╕ перипет╕╖ потрапляв Володимир, як формувався його ун╕кальний музичний талант. Автор ненав’язливо п╕дводить до думки: до трагед╕╖ призвели байдуж╕сть, перш за все, владних компарт╕йних структур, а також заздр╕сть ╕менитих, але менш популярних композитор╕в, музикант╕в. У цьому ряду ╕ дискредитац╕я, замовчування протягом тривалого часу не лише його твор╕в, а й ╕мен╕.
Щоб не бути голосл╕вним, зверн╕мось до роману. Б╕ографи розпов╕дають про, здавалось би, банальний випадок. П╕д час прогулянки один ╕з Володимирових ровесник╕в-старшокласник╕в, бавлячись, ненароком кинув картуза – ╕ той упав на погруддя Лен╕на. Хлопц╕ хот╕ли нишком зняти картуза. Одначе бюст був не закр╕плений ╕ звалився. На той час то була «страшенна крамола»: мовляв, заз╕хнули на «в╕чно живого». На хлопц╕в завели справу, «впаяли» по 15 д╕б. На тому ╕нцидент м╕г би вичерпатись. Так н╕. Володимира збиралися виключити з комсомолу, вигнати з╕ школи та позбавити атестату. ╤ це, незважаючи на те, що в╕н навчався на в╕дм╕нно, був претендентом на золоту медаль. Батькам якось вдалося владнати справу. Та, виявля╓ться, тимчасово. Хоч Володимир блискуче склав екзамени до Черн╕вецького медичного ╕нституту, але тут знову спливла та ж «справа з вождем». ╤ його виключають з вишу. Довелося йти слюсарем на завод «Легмаш».
Парт╕я «в╕рних лен╕нц╕в» не могла пробачити юнаков╕, який т╕льки починав доросле життя, таку «провину». Автор роману Олександр Польченко з гн╕вом ╕ сарказмом опису╓ цей еп╕зод у розд╕л╕ «Погруддя». Не шкоду╓ темних фарб, говорячи, як «приб╕гли чек╕стськ╕ г╕╓ни», як з переляку «не приходило довго до тями компарт╕йне районне цабе, н╕би ╖х оглушила «Аврора».
Автор недвозначно показав, що вс╕ляк╕ зайди байдуж╕ до дол╕ нав╕ть зд╕бних укра╖нц╕в ╕ «возводить» сл╕дчого у ранг нацистського оф╕цера. Тим самим н╕би наголошу╓, що м╕ж есес╕вцями й енкаведистами нема╓ н╕яког╕с╕нько╖ р╕зниц╕. Так було, починаючи з час╕в жовтневого перевороту ╕ аж до незалежност╕ Укра╖ни.
У роман╕ Володимир ╤васюк часто зверта╓ться до свого льв╕вського друга Юзефа Яструба, сол╕ста ансамблю «Галичина». То були сво╓р╕дн╕ спов╕д╕ про набол╕ле, над╕╖ ╕ мр╕╖ про те, якими в╕н бачить сво╖ п╕сн╕:

«Ти зна╓ш, Юзик, я таки пом╕тив,
Що п╕сня популярною ста╓,
Коли вона розказу╓ про кв╕ти, –
Тод╕ у н╕й щось та╓мниче ╓.
Або у п╕сню треба запросити
Смереку, вишню, дуб чи ту ж вербу.
╤ще топол╕ ╕ пахуч╕ липи,
╤ в╕терець в ранковому саду».
Це ми чу╓мо ╕ бачимо в його п╕снях, як╕ дедал╕ стають усе популярн╕шими. Вони лунають на концертах, у палацах культури ╕ клубах, школах, вишах, на вес╕ллях ╕ просто на дозв╕лл╕. Зрозум╕ло, вони неабияк насторожували ╕ лякали компарт╕йн╕ органи. Ще б пак, Володимир ╤васюк ставав кумиром народу. Партбоси ламали голови, як применшити значення його твор╕в у нац╕ональному в╕дродженн╕ Укра╖ни. ╤ п╕шли на хитр╕сть – запропонували йому перебратися на проживання до «б╕локам’яно╖», об╕цяли квартиру з видом на Москву-р╕ку, висок╕ зароб╕тки. Не погодився. Бо це ж треба було в╕дмовитися в╕д р╕дно╖ мови, культури, ╕стор╕╖, друз╕в ╕ знайомих, в╕д В╕тчизни.
«Але чи зможу п╕сню написати
На пресловут╕м руском язик╓?
Адже моя Кастал╕я — Карпати,
Де моя кв╕тка, Юзю, ще цв╕те.
Я спод╕ваюсь ще ╖╖ побачить
Сьогодн╕, завтра, може, через р╕к.
╥╖ пелюстки чист╕ ╕ гаряч╕ —
Мого життя над╕йний обер╕г.
Нам терм╕ново треба щось робити.
Всеукра╖нський зд╕йснити аврал.
Ще к╕лька л╕т — ╕ будемо ми бит╕.
╤ це нащадки не пробачать нам.
Я в Ки╓в╕, Юзуню, як це страшно,
Н╕коли слова р╕дного не чув.
Рос╕йська п╕сня – добров╕льний зашморг
Для нашого ╕ см╕ху, ╕ плачу.
Для нашого важкого сьогодення.
Нас скоро, друже, винищать до пня.
Прокинешся ╕ запита╓ш — де я?
Навколо – лиш хохли ╕ кацапня».

П╕сля цього комун╕стичн╕ ╕деологи, що мр╕яли про злиття народ╕в ╕ культур п╕д ег╕дою рос╕йськост╕, взяли на озбро╓ння ╕нший метод «переконання» непок╕рного – «л╕тературну с╕р╕сть», що на вс╕ заставки горланила: «За парт╕ю! За Л╓н╕на! Ура!». А с╕рячки ум╕ють не т╕льки заздрити талантам, а й пакостити. Бо у них одна «програма», як наголошу╓ автор, — «лише продертись хочуть до корита. Як╕ там в╕рш╕ – т╕льки хапонуть!». ╤ вони мстили. Коли справа торкнулася висунення кандидатури Володимира на присудження Шевченк╕всько╖ прем╕╖ за музику до спектаклю «Прапороносц╕», його ╕м’я було викреслено. Хто це зробив? Адже в Шевченк╕вському ком╕тет╕ одн╕ «видающ╕╓ся» л╕тератори. (А х╕ба зараз не так?) Чи вони приймали р╕шення п╕д диктовку комун╕стичних чиновник╕в?
Автор вустами ╤васюка розпов╕да╓:

«Старий, як страшно! Та куди ж ми ╖дем?
Чи, може, ╕ при╖хали уже?
Широкий св╕т, ну, а под╕тись н╕де.
╤ Укра╖на нас не вбереже».

╤ таки не вберегла нашого укра╖нського ген╕я. Його вивезли в л╕с ╕ закатували – все та ж байдуж╕сть, заздр╕сть ╕ с╕рятина. Значно п╕зн╕ше посмертно йому присво╖ли звання Героя Укра╖ни, лауреата Шевченк╕всько╖ прем╕╖. Та який з того толк? А п╕сля цього ще трич╕ руйнували пам’ятник йому.
Та чи зм╕нилося щось у незалежн╕й Укра╖н╕? Чи ╓ змога в обдаровано╖ молод╕ реал╕зувати сво╖ таланти? Запитання знову-таки риторичн╕. У верхах не хочуть зрозум╕ти: без власно╖ укра╖нсько╖ музики, л╕тератури, культури, учених-досл╕дник╕в у р╕зних галузях держава зам╕сть розвитку приречена на пов╕льне виродження. Приклад тому – зрос╕йщений Донбас, де вже почали забороняти все укра╖нське.
Отже, над цими проблемами варто пом╕зкувати ╕ влад╕, ╕ опозиц╕╖, ╕ парт╕ям, ╕ б╕знесменам, ╕ кожному громадянину. ╤ роман у в╕ршах про Володимира ╤васюка – нагода для цього.

В╕ктор СТУС,
письменник, член НСПУ, заслужений журнал╕ст Укра╖ни
╕ Автономно╖ Республ╕ки Крим

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #26 за 26.06.2015 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=15477

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков