Версiя для друку Обговорити в форумi

Дорога до Храму

Україна пройшла Великий піст і святкує Великдень. Чи може для окремої країни існувати свій Гетсиманський сад? Своя Хресна дорога? Свій Великдень? І якщо відповідь ствердна, то що Україна проходить зараз?
Чим особливий був цей піст і чим особливий нинішній Великдень? Чи знаходите ви в Євангелії паралелі з тим, що відбувається в Україні та з Україною? Ми запитали про це у наших відомих священнослужителів і пропонуємо їхні відповіді.

«ЩОДО УКРАЇНИ Я Б ОБРАВ ОБРАЗИ ЮДИНОЇ ЗРАДИ ТА САМОТНОСТІ ХРИСТА В ГЕТСИМАНСЬКОМУ САДУ...»

Петро Зуєв, клірик Київської єпархії УПЦ, співробітник Фонду пам’яті митрополита Володимира:
— Ми живемо у непрості часи. Ми звикли жити у ситуації «стабільності», коли війну можна побачити лише на телеекрані. А сьогодні війна прийшла у наш власний дім, у нашу країну. Тому цей Великдень для нас особливий. Ми довго жили так, ніби наш світ — це нічийна зона. Але війна нагадала нам слова апостола Іоана: світ лежить у злі. Будь-яка війна — це, насамперед, війна проти Бога. Будь-яка війна — це нехтування Божими заповідями, це — вбивства, розбій, грабіжництво, насильство... Та особливий цинізм цієї війни у тому, що вона ведеться між двома православними народами. Ми полюбляємо говорити про вищість східної містичної традиції, про особливу роль «соборності» в нашому житті. Та про яку «соборність» може йтися, якщо християни стріляють одне в одного, якщо християни крадуть і гвалтують?
Багато хто каже, що Україна проходить нині свій Хресний шлях і переживає власну Голгофу. На мою думку, порівняння такого роду є дещо ризикованим. Та якщо все-таки використовувати євангельські образи Страсного тижня, я б обрав образи Юдиної зради та самотності Христа в Гетсиманському саду.
Як стверджують ідеологи Кремля, Росія — це особлива східнохристиянська цивілізація, а її нинішня влада захищає християнські цінності. На жаль, якщо Росія і була колись вірною Христові, то «колективний Путін» — це сучасний Юда. Зберігаючи вірність зовнішній формі християнства, «колективний Путін» зрікається самого змісту християнства.
Інакше як зрадою важко назвати і сучасну політику Росії стосовно України. Підписавши у 1994 році Будапештський меморандум, РФ разом зі США та Великою Британією гарантувала територіальну цілісність і політичну незалежність України. Більше того, Україну і Росію здавна пов’язували спільні церковні та культурні традиції.
І що ж ми бачимо сьогодні? Сучасна українська політика Кремля — це справжня зрада християнського народу України. Кремль намагається довести західному світу, що Росію не можна позбавити статусу світового геополітичного гравця. Проте «колективний Путін» не намагається досягти своєї мети за допомогою ефективної економіки, дипломатії чи навіть гонки озброєнь. Для вирішення своїх геополітичних завдань Кремль використовує сьогодні такі цілком аморальні засоби, як порушення суверенітету, анексія, ведення гібридної війни, терористично-диверсійні акції тощо.
Україні надають фінансову, дипломатичну та політичну допомогу. Але у військовому відношенні ми залишилися наодинці з путінською військовою машиною. Захід каже нам, що ми повинні самостійно захищатися від агресора. І це цілком логічно, оскільки Україна не є членом НАТО. Проте я впевнений, що пасивно-прагматична позиція Європи стосовно українського питання змусить багатьох громадян України переглянути свої недавні погляди. Ми повинні вистояти, вистраждати свою незалежність самостійно. А вистоявши, зміцнивши свою державність, — звільнитися від комплексів культурної і політичної неповноцінності і почати вибудовувати свої стосунки з Європою на тверезих, прагматичних засадах.
«Місія України не вичерпується роллю буферної зони поміж Сходом і Заходом, — стверджував в одній зі своїх програмних статей митрополит Володимир. — Україна — це самодостатній соціокультурний простір, перед яким постає завдання набуття власної внутрішньої цілісності через синтез спадщини Сходу і Заходу». Зберігаючи вірність цьому духовному заповіту Блаженнійшого, ми маємо сьогодні, у ситуації глибокої кризи української державності, спиратися на власні сили і прагнути створення сильної конкурентоспроможної культури та державності.

«ГОСПОДЬ БАЧИТЬ ЛЮБОВ ДОБРОВОЛЬЦІВ, ВОЛОНТЕРІВ ТА ПАСТВИ І ВЕДЕ НАС ДО ПЕРЕМОГИ...»
Євстратій (Зоря), глава інформаційного управління Київської патріархії, архієпископ УПЦ КП:
— Щоразу, коли ми читаємо євангельські слова, ми знаходимо та чуємо саме те, що особливо торкається нашого серця саме зараз. Мені здається, що саме перед цим Великоднем таким моментом є очевидна несправедливість страждань Спасителя, який жодного зла не вчинив, який сам був безгрішний, проповідував правду, але від людей, яких він прийшов спасти, зазнав наруги та смерті. І, повертаючись у день сьогоднішній, ми запитуємо себе: чому зло має таку силу? Чому так важко відстоювати правду і боротися за істину? І, бачачи тимчасове торжество зла, ми можемо впадати і в сумніви, і у відчай, і думати, що зло перемогло, порятунку від зла нема. Але Воскресіння показує, що зло ніколи не може перемогти остаточно. Якщо воно тимчасово торжествує, то це на короткий час. Бо остаточна перемога на боці правди, добра та Бога.
Проживаючи нинішні події: агресію, війну на сході, окупацію Криму, ми до всього повинні підходити з євангельськими мірками, розуміючи, що частина випробувань дана нам за наші гріхи. Тому що Христос був безгрішний, але страждав, бо взяв на себе гріх людства. Але ми, кожен з нас, є грішним, і в сукупності — як спільнота людей — ми маємо гріхи. Наша непримиренність, озлоблення, небажання поступитися одне одному — частково плата за наші гріхи, тож Бог попускає випробування. Але частково страждання наші несправедливі, бо ми як народ нікому не бажали зла. Ми як народ завжди виявляли миролюбність та відкритість до порозуміння, дружніх відносин з усіма і, насамперед, з сусідніми країнами.
Те, що ми відмовилися від ядерної зброї, потужного захисту, — один із доказів нашої миролюбності. Але проти нашого народу вчинено агресію. Це — несправедлива війна і несправедливі страждання, вони, з одного боку, є тяжким випробуванням. З іншого боку, ми знаємо, що, якщо пройдемо ці випробування, не занепадаючи духом, не впадаючи у відчай, а з надією на Бога, і з любов’ю в серці, — вийдемо як народ переможцем. З любов’ю до Батьківщини, до ближніх, одне до одного. Ця велика любов живе у добровольцях, які йдуть захищати країну. Ця любов діє у всенародній підтримці волонтерів, благодійників. Велика любов — у допомозі переселенцям. Цю любов бачить Господь. Рано чи пізно Господь дасть перемогу. І після всіх цих страждань Україна воскресне до нового життя, а мир та злагода запанують у нашому домі.

«УКРАЇНА ПРОХОДИТЬ СВОЮ ГОЛГОФУ...»
Костянтин Холодов, один із найвідоміших в Україні священиків-капеланів (УПЦ КП):
— Цей піст є для українського народу певною покутою. Ми втрачаємо стільки людей, державних ресурсів, моральних сил, щоб відновити Христову правду. 23 роки ми правду називали неправдою, а неправду — правдою. Зараз — особливий момент у нашому житті. Люди стоять перед вибором: або робимо по совісті, або як звикли. Торішній і цьогорічний Великий піст запам’яталися тим, що ми почали називати речі своїми іменами. Нема альтернативних, інших думок, все стає ясним, чорне — чорним, біле — білим.
Які євангельські сюжети спадають мені на думку? Коли Христос прийшов у Віфанію та підійшов до неплідного дерева, він не казав, що це — добре дерево, мовляв, зелене та красиве, хоч і не дає плодів.
Він сказав, що воно не потрібне мені, бо дерева, яке не дає плодів, не має бути. 23 роки ми не давали плодів. Все грабувалося, на все закривали очі. Ми це покутуємо. І сьогодні перед нами вибір: або ми дамо плоди дітям та онукам — тоді ми будемо родючою маслиною, а якщо ні, то зав’янемо.
І поступ до цього є, ми стали ближчими до Господа. Ще два роки тому люди жили своїм окремішнім життям, не цікавилися проблемами інших. А зараз масово допомагають одне одному. Коли таке було в історії України? Відродилася толока, коли громада піклується одне про одного. Коли всі, хто чим може, допомагає армії. Діаспора, українці всіх країн ототожнюють себе з нами. Є люди, які допомагають вдовам загиблих в АТО. Ми на правильному шляху, ми вже починаємо давати плоди. І це пов’язане із нашим каяттям.
Сьогодні скептики й атеїсти, особливо з фронту, з лінії розмежування, приходять до церкви. Армія стала христолюбива. Вона сповідається та причащається, вона кладе життя за інших. До речі, незабаром буде створено школу капеланів.
Господь нагородив кожну людину правом на гідне життя. Ми починали Майдан, обстоюючи його. Господь дав шанс українцям вибрати: чи бути вільним, чи йти в ярмо. І цей вибір відстоюватимуть з такими випробуваннями.
Зараз ми проходимо Голгофу, випробування, муки — тілесні, духовні. Ще якийсь час так буде. Але незабаром ми прийдемо до перемоги. Відходить безбожницьке вчення «русміру», яке твердить, що є інші царства, окрім Небесного. Наші вороги хотіли створити таке собі царство — «русмір», яке б допомагало, за їхніми уявленнями, входити в Небесне царство. Але це суперечить Євангелію та канонам.
Пам’ятаєте, як на Великдень вітали одне одного січові стрільці? «Христос Воскрес — воскресне Україна!».

«ЦЬОГОРІЧНИЙ ВЕЛИКДЕНЬ ПОВИНЕН СТАТИ ДОРОГОВКАЗОМ НА МАЙБУТНЄ...»
Віктор Бедь, архімандрит, ректор Карпатського університету імені А. Волошина, голова Всеукраїнського братства «За єдину Українську Церкву», клірик Елладської церкви:
— Великдень 2015 року наповнений величним і містичним змістом для кожного українця й України загалом. Ми довели собі й усьому світу, що ми є великий і Богом даний народ, який не буде терпіти над собою наругу зневаги, який через горнило Революції гідності йде шляхом подальшого очищення у вірі і любові до правди. Ми сьогодні через благословення Боже згуртувались національно і духовно, як ніколи. А нетлінні цінності у стремлінні до волі, захисту своєї земної Вітчизни — України, життя і честі самих себе, своїх рідних і близьких ми поставили вище меркантильних та минущих матеріальних інтересів, відкинувши облуду відродженого зла людиноненависницької й ординсько-імперської політики московсько-путінських окупантів — носіїв так званого «лжерусского мира».
Ми згадали славетне минуле наших прабатьків і забуту історію нашого державотворення Скіфії-Русі-України, і нехай ще не до кінця, але ж зрозуміли — тільки в єдності всього українського народу ми є непереможною силою і самодостатньою нацією, як це вже було у нашій минулості. Доти, доки українці тримались своєї єдності — національної, державної і духовної, — ми були неперевершеними. Коли ж дозволили себе розділити територіально і за різними церковними юрисдикціями, нас перетворили на кріпаків і безправних рабів, посіявши поміж нас розбрат і розділення, позбавивши нас права на свою історію, мову, культуру, державність та Церкву. І такий ганебний шлях ми пройшли у своїй історії. Тож Великдень 2015 року повинен стати не тільки черговим святкуванням і символом перемоги життя над смертю та добра над злом, а й дороговказом до подальшого і непохитного утвердження нашої Української державності, національної та духовної єдності, єдиної Української Церкви. Бо без утвердження саме цих доленосних цінностей майбутнього не матимемо.

Олена МІГАЧОВА
(«Укрінформ»)

Картина Караваджо «Поцілунок Іуди» або «Взяття Христа під варту» була викрадена з Одеського музею західного та східного мистецтва у серпні 2008 року. Лише через два роки було затримано членів транснаціональної злочинної групи, викрадену картину, вартість якої на чорному ринку, за оцінками деяких експертів, становить до ста мільйонів доларів, вилучено у злочинців і повернуто в Україну.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #16 за 17.04.2015 > Тема "Душі криниця"