Версiя для друку Обговорити в форумi

Не забудьте пом’янути...

До редакції продовжують надходити співчуття у зв’язку зі смертю «світличанина» Данила Андрійовича Кононенка...

ПАМ’ЯТІ ПАТРІОТА, ПОБРАТИМА, ПОЕТА ДАНИЛА КОНОНЕНКА

Чом серце сумує, ятриться?
Чом болю немає кінця?
Втратила «Кримська світлиця»
Тебе — патріота, співця.
За те, що любив Україну,
Поетів і друзів без меж, —
В поезії, друже єдиний,
У пам’яті нашій живеш!

Володимир КАПУСТІН,
спецкор газети Міністерства оборони України «Народна армія»

* * *

Він не помер!
Він просто взяв відпустку:
південний берег, море, благодать…
Без Кононенка
Сімферополь – пустка,
«Світлиці» світла довго не видать…
Його стрічали днями в Сімеїзі,
він в Херсонесі розгортав намет,
поет належить безкінечній пісні,
бо що йому століть шалений лет!
Джанкой і Кафа…
Партеніт і Саки… —
татарські назви на путі стріча,
якби ж не лиха горезвісні знаки –
російських військ зелена саранча.
Він слав мені веселі есемески –
(крізь пазурі загарбницьких
цензур)
надії фрески і свободи фрески
легенько розтинали рабства мур.
Він притомивсь,
 пішов у пілігрими,
такі не помирають! Знов і знов
він повернеться! –
вічна пісня Криму –
про небувалу до життя любов.
Тамара КОСТЕЦЬКА
* * *
Сердечно співчуваю колективу «Кримської світлиці» і родині у зв’язку з непоправною втратою — смертю Данила Андрійовича КОНОНЕНКА.
Марія СЛОВ’ЯНОВА
м. Київ

З ІМЕНЕМ МАТЕРІ БОЖОЇ І УКРАЇНИ...
Данилу Кононенку

Сонце вставало.
Вітри шепотіли в гіллі,
Снігом умитий,
розлився світанок розмаєм.
Ви колосочком
у рідній Черкаській ріллі
Скоро зростете.
А поки гуляли над краєм
Віхоли, бурі.
І слухала регіт війни
Зграйка вазонів
на синім старім підвіконні.
Ви народились —
журавлик нової весни,
Щоб зігрівати Вкраїну
в шершавій долоні.
Ви проросли, рідним словом
гінким проросли
З нив і пісень, що тепер
посивіли на скронях,
З дикого меду землі,
з безнадійності злив.
Плаче вдова і іржуть
печенігові коні
З Ваших рядків.
Поспішають невпинно літа,
А в Ребедайлівці, певно,
чекає родина...
Ваше ім’я хай навіки
святиться в житах
З іменем Матері Божої
і України.

Катерина ОСАДЦА,
уродженка с. Чкалове Нижньогірського району АР Крим

(Цей вірш був написаний ще у 2011 році, до 70-літнього ювілею Данила Андрійовича Кононенка. З іменем Матері Божої і України — хай навіки святиться його ім’я...)

ПАМ’ЯТІ ДАНИЛА КОНОНЕНКА
Першого цьогорічного січня ми вітали його з 73-річчям, а через два тижні провели в останню путь за межу Вічності. Підступна хвороба вирвала з нашої письменницької сім’ї талановитого поета, перекладача, публіциста, громадського діяча, вірного сина України, чудову людину, чесну, чисту душею, відкриту серцем.
Корені Данила Андрійовича Кононенка – зі славного Шевченкового краю – села Ребедайлівки, що на Черкащині. У восьмому класі його перші вірші були опубліковані в місцевій районній газеті, в якій він почав працювати після школи на посаді літпрацівника. Згодом з’явилася друком чимала добірка його віршів на сторінках обласної газети «Молодь Черкащини» з напутнім словом Василя Симоненка, тодішнього співробітника цієї газети. Не раз вони зустрічались на засіданнях обласної літстудії, якою керував Василь. Про ці зустрічі наш побратим залишив теплі спогади.
Після трирічної армійської служби у Сімферополі Д. Кононенко закінчив філологічний факультет Кримського педінституту, і з того часу древня земля Тавриди більш як на півстоліття стала для нього другою малою батьківщиною. Тут виходять його поетичні книги – «Джерело», «На весняному березі», «Квітучих соняхів оркестри», «З любові і добра», «Ми виростали в повоєнні роки». Поет багато перекладав з кримськотатарської, російської, білоруської мов (його вагомий перекладацький доробок умістився б у кількох томах!). Одночасно він займався редагуванням книг своїх побратимів, писав рецензії, літературно-критичні статті, упорядковував антології, зокрема, об’ємну збірку «Люблю тебе, мій Криме!» з творами українських поетів про наш південний край, починаючи від Євгена Гребінки і закінчуючи наймолодшими сучасниками.
Активну літературну працю поет поєднував з журналістською і громадською діяльністю. Він — один з організаторів Товариства української мови ім. Т. Шевченка в Криму, ставши першим його головою, обирався членом правління Всекримської «Просвіти ім. Т. Шевченка». Опікувався в перші роки Конкурсу з української мови ім. П. Яцика його проведенням на півострові. Багато років очолював Кримську республіканську організацію НСПУ, доклавши чимало зусиль до її діяльності.
Як тільки в 1992 році зайшла мова про видання в Криму першої україномовної газети «Кримська світлиця», він з головою поринув в організаційні клопоти, запропонувавши в її співзасновники письменницьку організацію Криму, якою тоді керував. Опікуючись у ній відділом літератури і мистецтва, він багато сил віддав популяризації красного письменства. І хоч кілька останніх років не числився в штаті редакції, читачі, напевне, цього й не помітили, бо чи не в кожному номері з’являлось його прізвище, і в тому, що сотні кращих творів наших письменників з усієї країни опубліковано на шпальтах «КС», — найперша його заслуга. А як гаряче він підтримав випуск з 1998 року додатка до «КС» — дитячої газети «Джерельце», єдиної україномовної на теренах Криму! Ставши її шеф-редактором, Данило Кононенко, аби активізувати дитячу творчість, проводив на сторінках «Джерельця» конкурси – «Ми — діти твої, Україно!», «Мені тринадцятий минало», «Ми — кримські квіти з українського віночка» та інші, упорядкувавши за ними десять колективних збірок дитячих творів.
Художню творчість і громадську діяльність Д. Кононенка, цього невтомного трудівника на ниві культури, пошановано преміями ім. Степана Руданського, Кримського фонду культури, ім. Олекси Гірника, званням «Заслужений журналіст України» та «Заслужений діяч мистецтв Криму».
Та найвищою нагородою для Вас, любий побратиме, нехай буде наша людська вдячність за Ваші натхненне слово і добрі діла. Розрадою для всіх нас назавжди залишиться вічна пам’ять про Вас, самобутнього письменника, яскраву й світлу людину, чисту душею і помислами.
Михайло Вишняк, Віктор Виноградов, Василь Деркач, Петро Вольвач, Валерій Басиров, Євген Білоусов, Ольга Бондаренко, Віктор Гуменюк, Світлана Кочерга, Василь Латанський, Галина Литовченко, Валентин Негода, Леонід Никоненко, В. Нестеренко, Віра Пальоха, Єва Пономаренко, Володимир Проценко, Федір Степанов, Катерина Степчин, Віктор Стус, Ярослава Шумляківська

Данило Кононенко (другий ліворуч) з колегами — кримськими письменниками. 2012 р.

З братніх літератур
Уладзімір СКАРИНКІН
* * *
Як бір, я хочу буть таким
Гостинним, щоб кортіло
У кошики сипнути всім
Грибів і ягід спілих.
На бір подібним хочу стать,
Щоб в горі-лихолітті
Міг по плечу я поплескать
Людину дружно віттям.
На бір подібним хочу буть,
Щоб лютою порою
Вітрів шалену біготню
Міг зупинить собою.
* * *
Давній грішник і Божий раб –
Я — Скоринкін, а не Скорина.
І все ж я жадаю, щоб
Дух Скорини вселився до сина.

Петрусь БРОВКА
* * *
Поки живем, доти й шукаєм.
Ми раді знахідкам своїм.
Та відкриттям не видно краю,
Як і кінця не видно їм.

Ах, як усе воно це складно –
Усесвіт… й пісня солов’їв…
Як слід ще нами не розгадані
Шляхи бджоли і мурашів.
* * *
Ти не дивись, що я мовкливий:
Моя душа – вона не спить.
Бувають мовчазливі ниви
Аж доки грім не загримить.
Здається, спокій хто розгонить?
А загримить перун-горлан –
Аж сколихнуться дальні гони,
Неначеб справжній океан!
Мовчун я, та не полохливий,
І я скажу (я не гордій!)
Пустим, брехливим і чванливим,
Що буря є в душі моїй!

Євгенія ЯНІЩИЦЬ
СВЯТО ПИРОГА

Пиріг спекла та пригадала бульбу.
Мого сирітства сиві полини.
Ти плачеш, мамо?
 Тугу перебудьмо,
Вже котрий рік іде після війни.

Ти вся гориш,
 аж боляче дивиться, —
Так за вікном червоно квітне мак.
Мені так лячно.
 Мчу я до криниці, —
Відро ж не набирається ніяк!

Несу, нарешті,
 менш, ніж піввідерця –
Вода чомусь хлюпоче через край!
Мойого смутку срібно-сиве серце,
Ти почекай. Я хутко. Почекай!

Святковий травень –
 сонячний доволі,
І свято пирогів.
 День споминів-розмов.
Та бачу, як росте іще на полі
І хліб гіркий наш. І гірка любов.
* * *
І тиша ця, гостріш ножа,
І глибочінь, як небо.
Як сто ночей мене не знав! —
Прийду до тебе.
Прилину так, немов з гори
Обвал на трави.
Мені нашіптуй, говори
Слова ласкаві.
У голосах, як в колосках,
Нам є потреба.
Тобі відкрита я не вся
Рікою й небом.
* * *
Журавель — ти, я – синиця.
Ну й хіба ж оце сім’я?
Разом нам не поселиться,
Поселюсь у тебе я.
Скільки пильної уваги –
Погляд твій усе зіркіш…
П’єм меди, а мучить спрага:
Що не крапля, то гіркіш.
Що ж воно за дивне щастя,
Долі доли без чудес…
Ні, до тебе не припасти –
Припадаю до небес!

Уладзімір ПАВЛОВ
ТУМАН
(тріолет)

Коли туман в заплаві ще блудив,
Росою вкрились висохлі прокоси.
Прив’ялим сіном пахли твої коси,
Коли туман в заплаві ще блудив.
За небокраєм десь гриміли грози,
А я у мріях надивлявся див.
Коли туман в заплаві ще блудив,
Росою вкрились висохлі прокоси.

ШКОДУВАННЯ
(тріолет)

Як цвів бузок, й сьогоріч
 я не бачив.
Не бачив, як й черемха одцвіла.
Поставив би букет серед стола –
Як цвів бузок, й сьогоріч
 я не бачив.
Не впізнаю – от сором! – півсела.
Облич не знаю зовсім цих юначих.
Як цвів бузок, й сьогоріч
 я не бачив,
Не бачив, як й черемха одцвіла.

НЕВДЯЧНІСТЬ
(тріолет)

Де гута Купали, де вьоска Залісся –
Сябри Калиновського
 мужнії сплять.
Про волю, що вибили
 з рук їхніх, снять,
Де гута Купали, де вьоска Залісся.
Кущів’я сокирою треба розтять, —
Тоді до могили їх можна долізти.
Де гута Купали, де вьоска Залісся —
Сябри Калиновського
 мужнії сплять.

Максим ТАНК
НАЙДОВШЕ РОЗСТАВАННЯ

Усе життя складається
То з скороминущих,
Радісних зустрічей,
То несподіваних і тяжких
Розставань
з близькими твоїми,
з хлібом,
із сонцем,
Нехай навіть
і на короткий
Чи тривалий час.
А як же нам,
Приреченим Чорнобилем,
Розлучатися
На десятки тисяч років
З годувальницею своєю –
Змертвілою землею!
* * *
Є одна пісня пісень –
Про Батьківщину.
Ніхто не знає,
Хто її почав,
І ніхто не знає,
Хто й коли її скінчить.
* * *
Кажуть: зло
Породжує зло.
А найчастіше –
Його породжує
Надія
На відпущення
Гріхів.
* * *
— Чому, — запитує мати, —
Ти, Катю, не принесла
Свіжих квітів з поля?
— Як же я принесу,
Коли їх навколо пильнують
Метелики, і джмелі, і бджоли…
* * *
Я часто
з острахом думаю,
Що ми з тобою
Могли не зустрітися.
А зустрівшись, –
Не впізнати одне одного.
А не впізнавши, –
Розминутися,
А розминувшись, – досі
Блукати самотніми
У всесвіті.
* * *
Здається, як і у всіх,
Були і в мене
Після зими – весна,
Після дощу – негода,
Після ночі – світанок.
Навіть не помітив,
Як усе змінилося:
Після зими – знов зима,
Після дощу – знову дощ,
Після ночі — смеркання.

НЕ ЗАБУВАЙТЕ

Не забувайте
При розставанні
Сказати:
— До зустрічі!
— До побачення!
— До завтра!..
Бо, може,
Більш ніколи не побачимо
Ні позавчорашніх хмарин,
Ні вчорашніх дерев,
Ні сьогоднішніх птахів,
Що відлетіли у вирій.

Переклад з білоруської
Данила КОНОНЕНКА

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #6 за 06.02.2015 > Тема "Українці мої..."