Спільна акція біля консульства РФ в Сімферополі представників УРП "Собор", "Батьківщини" і деяких громадських організацій блоку "Наша Україна", що протестували проти російської провокації в Керченській протоці, в черговий раз продемонструвала застарілу хворобу українських націонал-демократичних сил Криму - небажання чи невміння йти в маси. Є всі підстави розглядати події навколо Тузли як спецоперацію Кремля, під час якої, зокрема, росіянам у пропагандистській війні варто демонструвати прихильність мешканців автономії до ідеї російської належності "спірного" острова або, принаймні, їх байдужість до подій навколо нього. Тому не виглядають дивними заяви соціологів фонду "Москва - Крим" про те, що нібито 61% кримчан підтримує у цьому конфлікті Росію. Як відомо, хто платить, той замовляє не тільки музику, а й соцопитування. Попри сумніви у достовірності дослідження "москво-кримчан", навіть у ньому йдеться про підтримку позиції України десь п'ятою частиною кримчан. В Сімферополі мешкає більш ніж 350 тис. чоловік. Тобто не менше 60 тис. сімферопольців є потенційними учасниками акції протесту біля російського консульства. Умовно припустимо, що 95% з них на час проведення акції працюють, хворіють, виїхали за межі міста або з інших причин не можуть бути фізично присутніми біля російської установи в центрі кримської столиці. Лишається 3 тис. громадян, які готові виконати свій громадянський обов'язок із захисту територіальної цілісності держави, протистояти шовіністам, що псують українсько-російські відносини. Якщо ми навіть зменшимо ще на порядок кількість бажаючих брати участь у пікетуванні, то й тоді поява біля дверей консульства 300 людей не була б дивною. Проте в дійсності плакати з гаслами на захист територіальної цілісності України тримали... два-три десятки людей. Як розцінювати цей факт? Як прикру випадковість чи як закономірний результат підходів націонал-демократів Криму до проведення масових акцій? На жаль, другий варіант відповіді повніше відбиває реальність. В політичній системі автономії українські націонал-демократи слабко виконують свою роль чинника, який несе заряд конструктивного державотворення і патріотизму, протистоїть відвертому ігноруванню Основного Закону України, брутальному паплюженню шовіністами української культури і гідності українців загалом. Одна з головних причин тут - синдром усамітненості від кримського населення, відсутності систематичної роботи з масами. Складається враження, що кримські структури націонал-демократичних партій і організацій надто буквально розуміють гасло "свій до свого по своє", а тому втрачають багато нагод підняти свій рейтинг серед кримчан і стати впливовою політичною силою. Всі спроби провести масові акції цього року підтверджують вірність такого спостереження. У березні на традиційний мітинг на честь дня народження геніального поета і пророка Т. Шевченка у парк його імені в Сімферополі прийшло не більше 100 чоловік. В липні на спільний мітинг в кримській столиці учасників культурно-просвітницької експедиції "Соборна Україна-2003", ініційованої УРП "Собор", та політично-мистецької акції "Чумацьким шляхом - з вірою, добром, піснею!", що проводила Українська народна партія, прийшло стільки ж людей. Здається, найбільш вдалою за кількістю учасників була акція УНП (регіональна організація цієї партії серед українських націонал-демократичних структур Криму є найбільш активною в публічному житті), під час якої висувалися вимоги відставки кримського прем'єра Сергія Куницина "за антиукраїнські дії". Тоді в ній взяли участь 200 - 300 чоловік. Проте, її єднає з іншими заходами спільна риса - в ній брали участь майже виключно члени партії-ініціатора або її стійкі прихильники. І це не дивно. У ЗМІ були майже відсутні анонси про проведення таких заходів. Жодного разу вулиці Сімферополя не були оклеєні листівками із запрошенням всіх бажаючих взяти в них участь! Вдумаймося: жодного! Виходить, нові симпатики взагалі не мали змоги долучитися до націонал-демократів. Між тим, за умови відсутності серйозних медіа-каналів для розповсюдження своїх ідей ці партії і організації мусили б використовувати кожен масовий захід на 100%. Якщо, звісно, вони бажають увійти до владних структур Криму, а не лишатися й надалі спостерігачами урядування інших, часом відверто ворожих їм сил. А потенціал для збільшення масовості заходів, про які йшла мова, був. Впевнений, що за належного інформування відзначити роковини Т. Шевченка прийшло б більше не тільки українців, а й росіян, кримських татар та людей інших національностей. Так само липневі акції УНП і УРП "Собор" могли б привабити набагато більше кримчан як мистецьким змістом, так і можливістю поспілкуватися з народними депутатами, серед яких був, зокрема, голова Комітету українського парламенту з держбудівництва і місцевого самоврядування. Звичайно, тільки більш широким оголошенням про заходи націонал-демократам в Криму не обійтися. Їм слід більш системно займатися соціальними проблемами, тоді і їхнє піклування про розвиток державної мови, боротьба за загальнонаціональні інтереси будуть сприйматися набагато прихильніше пересічними кримчанами. Певні позитивні наробки тут має Кримська організація УРП "Собор". Варто попіклуватися і про наявність впливових ЗМІ. І все ж наостанок хотілося б ще раз нагадати про таку елементарну річ, як запрошення на масові акції широкого кола людей, адже це не вимагає таких грошей, як, наприклад, утримання преси. Фактично для націонал-демократів Криму це ключ від дверей до стадіону, де відбуваються змагання за владу. Чи лишатися політстатистами зручніше?
МИ ╢, ДОКИ ╢ НАША Л╤ТЕРАТУРА
Професор Юр╕й Ковал╕в: «ГОЛОВНА ╤ДЕЯ УКРА╥НСЬКО╥ Л╤ТЕРАТУРИ –
«МИ СОТНЕЮ П╤ШЛИ НА НЕБО…»
КРИМ – УКРА╥НА!
