Версiя для друку Обговорити в форумi

Роман Віктюк, відомий театральний режисер, побував на відкритті 115-го театрального сезону Львівської опери. Митець народився у Львові і без рідного міста і України не уявляє свого життя. У 1991 році створив свій театр у Москві. Роман Віктюк спеціально прилетів із Москви, щоб привітати колектив Львівського оперного театру з від-криттям ювілейного сезону. Митець зазначив, що з цим театром пов’язане його життя. А також розповів, як сьогодні, у час українсько-російського збройного протистояння, він почувається у Росії.
– Коли мені було сім місяців і мама приходила на оперу Верді «Травіата», сиділа на третьому балконі, то коли починалась увертюра Верді, я починав битись. Так хотів прийти у цей світ. Я вже потім питав маму, а коли був мій перший крик. Вона мені відповіла, що це була перша нота в увертюрі великого Верді. Я на могилі Верді про це розповів і вірю, що він мене почув. Завжди, коли скрутне становище, я тут, у Львові, у цьому театрі, і пам’ятаю це на все життя. Мистецтво кличе, мистецтво рятує, мистецтво від Бога.
– Ось довкола гуляють львів’яни, за хвилину відкриття театрального сезону і звучатимуть музика, спів, і більшість усвідомлюють, що діється на Сході. Чи мистецтво доречне, чимало запитують про себе. Як у цих реаліях давати раду зі своїми емоціями?
– Треба продовжувати вірити тільки в єдине – це земля і наше українське призначення на землі бути святими людьми. Тому у нас так багато справжніх святих і вони подають свої знаки тоді, коли хочуть нам зробити погане або ж коли ми відчуваємо біль. Коли цей біль у нас є – вони над нами своєю енергією, сяйвом, і кричать нам: «Ви все витерпите…».
– Як Вам сьогодні, коли між Україною і Росією йде неоголошена війна, живеться у Москві?
– Повірте, що дуже важко… Але я роблю все, щоб вони знали, що я — українець…
– Чи Ви могли колись навіть припустити, що дві сусідні країни воюватимуть?
– Ніколи, ніколи. Але так повинно було статись, тому що ця енергія накопичується так повільно, так без сорому і совісті і чекає ту хвилину, коли може вибухнути. Для тих, хто розпочав цю братовбивчу війну, немає жодної перестороги, немає Бога. Там — чорт.
– Кажуть, що війна — це період очищення.
– Дай Боже, дай Боже…
– Ви у Львові вбрані у сорочку в синьо-жовтих кольорах, національних українських барвах. Чи можете собі так дозволити ходити у Москві?
– У мене на дверях квартири у Москві є дві речі жовто-блакитні і ніхто мені нічого не говорить. А мій будинок перший від Кремля і в мене жовто-блакитні стрічки. Це — правда.
– Не здирає ніхто?
– Ні. Я прилетів сюди до Львова і зателефонував сусідці, щоб пішла і подивилась на двері, чи є ці кольори. Почув у відповідь: «Ну, что вы, конечно, кто посмеет…».
– Президент Володимир Путін – це російський народ. І навпаки, російський народ – це Путін, це така ж позиція?
– Який же Путін — народ? Він — від чорта.

Галина ТЕРЕЩУК (Радіо «Свобода»)

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #37 за 12.09.2014 > Тема "Резонанс"