Версiя для друку Обговорити в форумi

...Кремлівські сценаристи недільного шоу в Донецьку поставили завдання: максимально принизити українців. І форму приниження, як їм здалося, знайшли ідеальну: провести «карателів» центром міста. На знак ганьби.
Ганьба вдалася. Карателі пройшли. Примкнувши багнети, з вівчарками, зв’язавши у полонених руки за спиною.
Постановники намагалися скопіювати Москву 1944 року з маршем полонених німців. А вийшла картинка з радянських фільмів: есесівці женуть в неволю НАШИХ бійців. Причому саме з фільмів. Судячи з документальних знімків того часу, німці полоненим у колонах рук не зв’язували і обмундирування не відбирали. Червона армія на Красній площі в 1944-му, до речі, теж. Зв’язані руки, вівчарки, багнети — всі ці атрибути у фільмах мали показати: німці — садисти і бояться наших солдатів. Навіть беззбройних, навіть полонених.
Отже, і в Донецьку замість демонстрації моральної переваги всі побачили демонстрацію страху, замість параду переможців — балаган дрібних капосників. Та і чи полонених вели Донецьком? У полон потрапляють там, де воюють армії. А хіба можна назвати армією зграю покидьків, що розпороли живіт Володимиру Бондаренку, викрадають парламентерів, що знімають на відео розстріли? Так чинять бандити, а у бандитів — не полонені, у них — заручники.
Бачити, як терористи знущаються з наших воїнів, — принизливо. Ще принизливіше спостерігати реакцію плебсу, що ображає і закидає їх гнилизною і камінням. Були б вони такими сміливими, якби у полонених руки виявилися розв’язані?
Приниження породжує ненависть. Не до тих, закулісних, організаторів шоу, а до цього донецького обивателя, що намагається зігнати свою злість до всього світу на тих, на кому це найбезпечніше. А ненависть жителів України одне до одного — це те, чого домагається Москва. Протягом усіх століть її стратегія була однакова: змусити українців вбивати одне одного.
Припинімо в соцмережах сипати прокльони на голови донеччан. Адже своєю ненавистю ми підтверджуємо, що ворог зміг нас принизити. А якщо ми по-справжньому любимо Батьківщину і готові заради неї на все, то нас принизити неможливо.
Пригадайте захисника Майдану козака Гаврилюка, роздягнутого на морозі беркутнею догола. Що може бути принизливішим! Але ж він став у наших очах героєм... Пригадайте допит Надії Савченко, пропагандистські монтажі її інтерв’ю. З усіх принижень вона змогла вийти з гідністю.
Скажімо тим хлопцям, яких вели карателі Донецьком: ваш полон — не ганьба. З полоненням ваша війна не закінчилася, вона і далі вимагає від вас мужності і витримки. Може, навіть більшої, ніж під час лобової атаки на ворога. Тому що у ваших руках немає автомата, а за спиною — фронтових товаришів. І єдина ваша зброя — це воля.
І те, що терористи піддали вас знущанням натовпу, означає одне: ви не відступилися, не зрадили (ті, хто зрадив, давно п’ють чай і ділять гроші з бандитами). І ми раді за вас! А ще раді, що побачили вас живими, отже, є сенс боротися за ваше звільнення!
У кожної людини є своя Голгофа і свій хресний шлях. Ви, наші воїни, пройшли майже біблейський, під улюлюкання натовпу. Вірю, це випробування зміцнить ваш дух і віру.
А нам, багатьом з тих, хто сьогодні в тилу, його ще належить пройти. Ми ще не раз відчуємо біль від приниження і образ, що завдаються нашій країні кремлівським узур-патором. У нас зупинятиметься серце від вістей про смерті і поразки. Нас принижуватиме гідра сепаратизму і зради, що закопошилася і піднімає голову, — колорадські марші у, здавалося б, вже «нашому» Харкові, неприкриті спроби набору найманців для «ДНР» в Маріуполі. А ще зрада Європи, що не бажає підставити своє плече в нашій війні.
Хтозна, що ще готує нам доля. Але, напевно, не пройшовши випробування приниженням, не можна встати на шлях воскресіння. Так свідчить історія, так говорить нам наша віра.
Будьмо мужніми!

Євген ЯКУНОВ

ТИМ ЧАСОМ...
ПОЛОНЕНОГО РОСІЯНИНА ПЕРЕДАЛИ МАТЕРІ

Росіянина, упійманого на Донбасі бійцями батальйону «Дніпро», у Дніпропетровську передали особисто матері. Військові кажуть, що полонений українців не вбивав.
Жінка розшукувала свого сина, який таємно від неї поїхав воювати на Донбас. Про це йдеться в сюжеті ТСН.ua.
Фахівець із промислового альпінізму, веслування та гончарства з Іркутська Микола Попов зізнається, що став жертвою російської пропаганди. Він сам записався у загін бойовиків, щоб захищати мешканців Донбасу від фашистів, у яких щиро вірив. Приїхав до Воронежа. Звідти його з іншими росіянами переправили до Донецька, в обхід контрольно-пропускних пунктів на кордоні. Родині він нічого не сказав.
Про те, що син в Україні, мати Попова дізналася, коли він зателефонував і попросив грошей, щоб повернутися додому. «Я отримав величезний урок доброти та людяності», — каже Микола Попов.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #35 за 29.08.2014 > Тема "З потоку життя"