Версiя для друку Обговорити в форумi

Пам'яті Г. О. Костюка

3 жовтня відійшов у вічність - за три тижні до свого СТОЛІТТЯ - Григорій Олександрович Костюк, видатна культурна сила української діаспори, високо шанована Людина (таки з великої літери) в Україні. Літературознавець, критик, вчений, публіцист, громадсько-політичний діяч, організатор і керівник об'єднання письменників "Слово".
Відійшла з кону життя людина, яку пощастило мені знати ще в далекій юності і потім все нелегке життя відчувати її духовний вплив. Наше знайомство відбулося 1944 року в Німеччині, в саксонському місті Плауені, де Григорій Олександрович редагував газету "Земля". Я був остарбайтером, він утікачем з рідної землі від нової хвилі сталінського терору. Він не ризикнув удруге потрапити до воркутинського "концентраку" й обрав собі, як і тисячі інших співгромадян, стражденну дорогу еміґранта. Друкуючи в газеті мої юнацькі вірші, Григорій Олександрович тим самим благословив мене на майбутню творчу працю. Звичайно, я був не один. З того часу я ніколи не забував світлий образ мого доброго вчителя і наставника, він був зі мною в душі й тоді, коли я повернувся на Батьківщину, зустрічі і розмови з ним надихали нас, молодих, в усій подальшій літературній творчості, хоча за умов радянської дійсності це було нелегкою справою. Пам'ятав і він юнака з табору невільників і радів, коли десь натрапляв на знайоме прізвище в українській пресі - про це він розповів у книзі своїх спогадів "Зустрічі і прощання".
На еміґрації, спершу в Німеччині, а потім у США, Г. О. Костюк своєю невтомною працею здобув славу видатного літературознавця і критика, провідника української національної ідеї, вірного сина свого народу, від якого відлучила жорстока комуністична влада, прирікши на еміґрантську долю. Там він проявив себе як ерудований дослідник творчості письменників "розстріляного відродження". Він врятував архів В. Винниченка і видав на його основі книгу "Володимир Винниченко та його доба". Про гірку долю свого народу під владою більшовизму він повідав світові в книзі "Сталінізм в Україні", виданій англійською та українською мовами. На основі "спостережень сучасника" автор проаналізував тактику і стратегію більшовизму в національному питанні.
Г. Костюкові пощастило дожити до здійснення заповітної мрії: розвалу "імперії зла" і проголошення незалежної Української держави. Старість, на жаль, не дозволила йому відвідати Батьківщину і рідне Поділля - цю місію виконав за нього син Теодор, американський вчений. Але всі роки аж до останніх днів Григорій Олександрович пильно стежив за всіма великими і малими подіями дома і вірив, вірив сам і вселяв віру іншим, в те, що Україна стане цілком незалежною державою європейського типу і буде поважана цивілізованим світом.
Г. О. Костюк був завжди і залишався до останнього подиху патріотом своєї Батьківщини, для якої жив і працював за її межами. Україна має це пам'ятати і віддати належну шану цій Людині.
... Сумна звістка з-за океану гостро вразила мене. Від зустрічі у вирі війни минуло близько 60 років. Надійшов час прощання... Незримо присутній я біля могили Григорія Олександровича в Бавнд-Бруку. Кидаю і я жменьку землі на його домовину: нехай чужа земля буде йому легкою!..
Давня незабутня зустріч залишила в душі глибоке карбування. І тому жаль стискає серце, а розум все ще неспроможний усвідомити, що це вже ВСЕ, і не прилетить більше до Полтави, в якій він бував, коли вивчав творчість Панаса Мирного, його завжди очікуваний лист, в останні роки надиктований, але підписаний характерним для сліпої людини "курячим" почерком. Вічна пам'ять Вам, дорогий наш Григорію Олександровичу, славний наш Українцю!

5 жовтня 2002 р.
Полтава.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #43 за 25.10.2002 > Тема "Українці мої..."