Версiя для друку Обговорити в форумi

Шановне конкурсне товариство! Сьогодні ми публікуємо останні відповіді команд на "журналістське" завдання (на кращу розповідь про свого вчителя) - для цього довелося навіть пожертвувати підсумковою таблицею із списком учасників. Зате тепер у нас перед командами - ніяких боргів, окрім результатів, які почнемо публікувати і коментувати з наступного номера.
Нагадуємо командам, які зневірилися у можливості виграти головні призи, що, сходячи з конкурсної дистанції, вони позбавляють тим самим своїх капітанів шансу позмагатися за індивідуальний комп`ютер. Грайте до кінця, не підводьте ваших лідерів!
І не забудьте, що на два свіжі конкурсні запитання, які були опубліковані минулої п'ятниці, треба встигнути відповісти до 24 жовтня (включно). Успіхів вам і віри в перемогу!

КОЖНА ДИТИНА - НЕПОВТОРНА!

Василь Сухомлинський писав: "Величезна виховна сила школи народжується там, де в людини, перед якою тільки відкривається життя, є улюблений учитель".
Наш улюблений учитель - Юля Володимирівна Сейдаметова, викладачка української мови та літератури в професійно-технічному училищі № 11 м. Керчі. Ця молода та енергійна жінка незвичайна. Уроки в неї цікаві, добре продумані. А які вона влаштовує заходи! Для неї кожна дитина - особистість. Вона уміє знаходити стежку до душі кожного учня. Юля Володимирівна доброзичлива, вона завжди підтримає, щось порадить. У серпні їй виповнилося 29 років і ми від щирого серця зичимо їй щастя та здоров'я, творчої наснаги!
Напередодні свята - Першого дзвоника, ми зустрілися з вчителькою та поставили їй кілька запитань.
- Юліє Володимирівно, скажіть, будь ласка, чому Ви обрали саме професію вчителя?
- Напевно, це мрія дитинства, хоча в дитинстві хотіла стати і вчителем, і лікарем, і, навіть, дресирувальницею у цирку (мабуть, тому, що люблю тварин). Але все-таки зупинилася на вчителюванні. Ще малою збирала сусідських хлопчиків і дівчаток, садила їх за саморобні парти, роздавала справжні підручники та зошити і "вчила" їх.
У школі мене навчала української мови Ніна Василівна Чернявська. Це насправді талановитий вчитель. Вона давала нам цікаві уроки, які я й досі пам'ятаю. Ці уроки відклалися в моїй душі, я з теплотою їх пригадую. Оце, мабуть, і було поштовхом до вибору моєї майбутньої професії.
А ще з великою теплотою згадую свою бабусю, яка народилася та жила тривалий час на Полтавщині. З тих місць бабуся принесла неповторний дух українського слова. Мені так подобалися народні усмішки, які вона розказувала рідною мовою; хіба вони будуть так звучати російською?
У виборі професії вчителя я не мала сумнівів. Без усіляких вагань вступила в педагогічний вуз на факультет української мови та літератури.
- Як, на Вашу думку, зацікавити дитину, спонукати до навчання?
- Найперше, треба любити свій предмет та сприймати дитину як особистість. А якщо щось не виходить, не звинувачувати в цьому учнів. Адже педагог - це людина доросла, вона за все відповідає. Якщо існують проблеми, виходить, він не врахував рівень групи або знань окремого учня. Вчителю завжди хочеться йти вперед, але іноді слід зробити зусилля над собою та зупинитися, оглянутися назад, щось доробити. Інакше іскорки в очах дитини не запалити.
Зі свого досвіду знаю, що одноманітні традиційні уроки втомлюють учнів, не викликають інтересу до виучуваного матеріалу. Щоб пробудити інтерес учнів до предмета, я постійно шукаю нові форми і методи навчання. До таких методів належать нестандартні уроки. Люблю їх проводити, і діти із задоволенням мені допомагають.
- У нас в училищі є літературний клуб "Авангард". Розкажіть, будь ласка, про нього. Що Ви робите на засіданнях клубу?
- Здавна відомо, що кожна дитина неповторна. На уроках я придивляюся до учнів і виявляю юних письменників, акторів, журналістів, філологів, художників і музикантів. Для таких незвичайних дітей я створила цей клуб. У кожного учня там своя робота. Журналісти та художники випускають газету "Весела перерва", їм допомагають письменники. Актори і музиканти беруть участь у літературних вечорах, літературно-музичних композиціях тощо. А ще ми беремо участь у конкурсі "Алладін" в газеті "Кримська світлиця".
- Є у Вас найактивніші члени клубу?
- Можу з упевненістю сказати, що всі діти активні. Але ж і серед кращих є найкращі. Це Лєра Плагова, Олена Іванова, Ганна Шмакова, Настя Шихова, Олена Попова, Олександр Петричук, Дмитро Дем'янов, Сейран Асанов, всіх не перелічити. А про музикантів - окрема тема. Брати Артем та Антон Гошовські так чудово грають на гітарах, що забуваєш про все на світі...
- Юліє Володимирівно, а чому у Вас уроки ніколи не повторюються і завжди цікаві?
- Тому що я постійно у творчому пошуку. Зі своєю подругою Оленою Андріївною Філоненко, яка теж викладає українську мову та літературу в школі, шукаємо нові методи навчання, розробляємо нестандартні уроки, беремо участь у різних заходах тощо. А також у мене є помічники - це журнали "Дивослово", "Українська мова і література в школі" і, звичайно, улюблена газета "Кримська світлиця". І все це передплачує наше училище. За це велике спасибі керівництву, особливо Миколі Івановичу Горностаю, котрий завжди іде нам назустріч і запропонував в училищі відкрити свою "Світлицю", яка незабаром почне свою роботу. А також хочеться подякувати нашому завучу Ірині Вікторівні Гошовській за постійну підтримку, корисні поради та бажання завжди допомогти.
Олександр АДАМЕНКО,
учень групи № 431 Керченського ПТУ № 11 (команда "Авангард").

ВЧИТЕЛЬСЬКА ДОЛЯ

Все починається змалечку: любов до батьків, до природи, до Батьківщини, до роботи і навіть до життя, але любов до навчання починається з перших кроків в школу, з першого дзвоника, з перших розповідей рідного вчителя про наш дивний і мальовничий світ, про диких тварин, що живуть десь далеко від нас у темних і страшних лісах, про людей, які працюють на заводах і фабриках, про мальовничі селянські поселення... І все це нас дуже захоплює, а вчитель - це наш провідник у життя, який слідкує за тим, щоб ми не заблукали або раптом на впали. Саме таким вчителем, без усяких сумнівів, є Катерина Євгенівна Дмитрієва.
Щедра талантами лісова Рівненщина. Саме тут, у селі Біловіщ Сарненського району, в заможній родині селянина Євгена та Василини 15 вересня 1950 року народилася Катерина.

Мати... Тебе, маленьку,
рідну, сивувату,
Дано навіки в серці пронести.

Неписьменна жінка, сердечна, добра. Вона понад усе любила правду і дітей своїх навчила бути чесними і правдивими. Від неї маленька Катерина навчилася любити природу і рідну пісню.
З любов'ю та повагою вона згадує і свого батька - сільського чоловіка, який дітей привчав до праці. Дитячими розвагами були збирання грибів та співання українських народних пісень.
"Кожен день, - як тепер згадує Катерина Євгенівна, - усі ввечері збиралися у когось вдома і починали співати. Співали усі - від малого до великого. І це було найулюбленішим заняттям селян, бо пісня дає багато сил, бо, співаючи з друзями в одному колі, забуваєш про усі турботи і переживання, відпочиваєш, з піснею і життя стає легше".
У 1962 році сім'я переїжджає у Крим у село Новокримське, де й зараз мешкає Катерина Євгенівна зі своєю сім'єю. Врешті-решт давня дитяча мрія Катерини збувається, коли вона починає навчатися у Ялтинському педучилищі, а потім у Бердянському педінституті. Вона стає вчителем початкових класів.
З 1970 року починає працювати у Новокримській школі. "Перший раз, коли я увійшла в клас (то був 4-й клас), я побачила дітей, які, дивлячись на мене, чогось чекають. Мені хотілося донести до кожного з них багатство, красу, мелодійність і співучість української мови". І тоді в Криму серед російськомовного населення звучала українська мова з уст цієї молодої вродливої дівчини.

Україно моя,
мені в світі нічого не треба,
Тільки б голос твій чути
і ніжність твою берегти.
(Андрій Малишко).

З того часу Катерина Євгенівна пропрацювала у Новокримській школі вже 33 роки, вивела в доросле життя одинадцять випускних початкових класів. Зараз вона вчителька 2-го "б" класу з українською мовою навчання.
Катерина Євгенівна - вчитель вищої категорії, "Старший вчитель", "Відмінник народної освіти".
Діти дуже люблять свого викладача за вчительську майстерність. Катерина Євгенівна вміє розповісти тему з інтересом, вміє звернути на себе увагу учнів, після чого вони не можуть відірвати від неї свій погляд. Вона може донести тему до кожного слухача, нікого не залишає без уваги. І тому завжди, коли входиш до неї в клас, бачиш, як діти зачаровано слідкують за кожним її рухом, ловлять кожен звук, начебто хочуть знайти в цьому щось нове, що сховане отам, за цим рухом, за цим поглядом...
Катерина Євгенівна організує позакласні заходи й свята, де діти проявляють свої таланти, а вчитель - свою майстерність. Дітки не тільки співають українські народні пісні, а й танцюють, ще й показують спектаклі, грають у різні ігри. Катерина Євгенівна організувала український дитячий хор під назвою "Бешкетники". Може, цьому сприяло музичне життя вчительки, бо ж вона й сама була завжди учасником художньої самодіяльності. І нерідко ми самі бачили на сцені нашого сільського клубу Катерину Євгенівну у вчительському хорі.
Ця на перший погляд тендітна кароока українська жінка зробила дуже багато для школи і для самих учнів, яких вона любить, наче своїх рідних дітей. Жоден учень не пожалкував, що потрапив вчитися саме до неї, а навпаки, більшість батьків з радістю віддають своїх дітей до неї, бо знають, що вчителька дасть їм міцні знання.
Нині безсумнівно можна сказати, що Катерина Євгенівна стала "бабусею по роботі". Зараз вона навчає маленьких дітей, а 20 - 25 років тому навчала їхніх батьків. Поряд з нею працюють її перші учні - Г. П. Сабаніна, А. П. Лопаткова, І. П. Артеменко, Л. Р. Умерова.
За кожного свого учня вчителька хвилюється і піклується, дарує їм своє тепло, любов, які так і ллються від щирого серця. Все це вона передає не тільки учням, але й своїй доньці Олені, яка пішла по стопах своєї матері - закінчила Ялтинське педучилище та Одеський університет і зараз працює поруч зі своєю матір'ю, зокрема в паралельному 2-му "а" класі.
Зараз Катерина Євгенівна мріє, щоб її учні ніколи не хворіли. А ще - щоб навчалися на комп'ютерах.
На мою думку, такою і повинна бути вчителька, яка ставиться до роботи не як до обов'язку, а сприймає її як задоволення. Йдучи вранці до школи, Катерина Євгенівна знає, що її чекають учні, яким вона буде дарувати свої знання, тепло й увагу. Кожного ранку їй назустріч наввипередки біжать, штовхаючи один одного, дітлахи. Вона, звісно, розуміє, що її люблять, чекають. Це і є велике недосяжне вчительське щастя.
Венера ГАДЖИЄВА,
член команди "Мрія" Новокримської ЗОШ Джанкойського району.

УЧИТЕЛЮ, ПЕРЕД ІМ'ЯМ ТВОЇМ...

Багато шкіл у місті Сімферополі. Та гімназія № 1 - найстаріший навчальний заклад. У свій час тут учились відомі вчені, академіки, художники, композитори... А вчили їх люди, чиє покликання сіяти вічне, добре, розумне!
Я навчаюсь у гімназії № 1 уже восьмий рік і хочу висловити велику подяку своїм учителям. Саме вони допомагають нам повірити у свої сили, розвити мислення, розкрити здібності.
Особливу шану віддаю своїй учительці української мови та літератури Ірині Анатоліївні Глущенко (на фото). Її праця подібна праці хлібороба - із зерен добра, щирості, справедливості вирощує вона наші душі. Кожен урок Ірини Анатоліївни допомагає мені розвити увагу, пам'ять, творче мислення. Завдяки їй мені подобається українська мова і література. А головне, своїми справами і своїм словом вона викладає найтяжчу на світі науку - як бути людиною.
Спробую намалювати портрет учителя (див. схему).
Я вдячна Богу за те, що він дав мені можливість навчатись
і спілкуватись з Іриною Анатоліївною. З гордістю кажу: "Ви - моя вчителька. Хай щастить Вам!"
Настя СМЄЛІКОВА,
член команди "Таврида", гімназія № 1 м. Сімферополя.

ВЧИТЕЛЬКА З ЩИРИМ І ДОБРИМ СЕРЦЕМ

Неля Анатоліївна Бондаренко - вчителька української мови і літератури, відома діячка Верхньотокмакської школи. Неля Анатоліївна читає оригінальні твори давніх та сучасних авторів, але найбільше вона цінує народне мистецтво. Наша вчителька - щира й проста людина, справжня християнка. Немало часу вона проводить у бесідах з людьми, а тим, хто потребує допомоги, завжди дає добру й щиру пораду. Людям, які зазнали лиха чи горя, Неля Анатоліївна віддає останнє, що має, ніколи не шкодуючи про надану допомогу. І друзів вона вибирає не за майновими або соціальними ознаками, а за душею та серцем, щирим і добрим.
Неля Анатоліївна зазвичай піднімається до схід сонця і мандрує по вулиці, вітаючи все живе, що пробуджується від сну.
Я знаю, що учительство - святе діло. Здавна вчителя люди поважали та шанували. Але тепер рідко хто шанує його. Придивімось до наших вчителів. Вони вміють все: шити, вишивати, співати й танцювати, смачно готувати.
У нашої вчительки української мови є три доньки-красуні, яких вона дуже любить. Вони її надія і опора. Неля Анатоліївна допомагає їм з уроками, привчає до дисципліни й чистоти. Вона дуже хороша артистка. Вона вміє триматися на сцені. А ще Неля Анатоліївна веде цікавий гурток. Я теж відвідую його. Ми всі разом вишиваємо, випікаємо за рецептами вчительки, вчимось гарно оздоблювати кулінарні вироби. В нашій школі вона не тільки викладає українську, а ще медицину й народознавство.
У Нелі Анатоліївни добрі й лагідні очі, гарна усмішка, чудовий смак. А найбільше мені до душі її працьовиті руки, які не знають втоми.
Я дуже добре ставлюся до Нелі Анатоліївни. Дуже вдячна їй за те, що вона в нас є. І говорю спасибі за те, що вона нас вчить рідної мови, вчить шанувати звичаї і обряди українського народу.
Ольга ГАЛИЧ,
учениця 8-го класу Верхньотокмацької ЗОШ І - ІІІ ступенів (команда "Тризуб").

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #42 за 17.10.2003 > Тема "Мовно-комп'ютерний конкурс"