Версiя для друку Обговорити в форумi

Постаті

(Продовження.
Поч. у № 20)

І от у травні 1843 року Тарас Григорович Шевченко вперше після довгої перерви прибув в Україну. На цей час він був уже відомим поетом, а також улюбленим учнем славнозвісного Карла Брюллова.
В першу подорож в Україну Шевченко і Гребінка вирушили по Білоруському Тракту. З ними поїхала сестра Гребінки Людмила, яка навчалася в Олександрівському училищі виховного товариства шляхетних дівчат у Смольному. Цим шляхом зручно було добратися з Чернігова в Качанівку, заїхати у Ніжин, де Шевченко міг зустрітися з Іваном Сошенком. Та й Гребінці хотілось знову побувати в улюбленому Ніжині.
Потім Шевченко побував у гостях у Гребінки в Убіжищі, неподалік від Пирятина.
Серед інших місць Тарас Григорович 29 червня того ж року разом з Є. П. Гребінкою відвідав село Мойсівку на Полтавщині, де в маєтку Т. Г. Вільховської було велике сімейне свято. Тут Шевченко познайомився з О. С. Чужбинським, а також зустрівся з Я. П. де Бальменом, якому Вільховська доводилася бабусею.
Попри вельми активне творче життя, викладацьку роботу, Гребінка не мав змоги облаштувати власне холостяцьке життя. І от, у травні 1842 року, гостюючи вдома, Гребінка познайомився з Марією Василівною Гостенберг, дочкою штабс-капітана у відставці, що жив неподалік від батькового хутора. Вражений красою дівчини, Гребінка вже у себе вдома написав натхненні рядки про «очи черныя», і через два роки вони одружилися. У них народилася донечка Надя. Та, на жаль, щастя було не довгим, бо Гребінка дуже тяжко захворів. Перемагаючи хворобу, він взявся за видання всіх своїх художніх творів. У 1847 р. вийшли чотири томи, ще чотири – в 1848 р. Та сюди ввійшли тільки 18 з 50 оповідань, повістей, романів. Не всі свої задуми здійснив письменник. Смерть перервала всі його творчі плани. Помер Є. Гребінка 15 грудня 1848 р. у Петербурзі. Поховано його на кладовищі сусіднього з батьківським хутором села Мар’янівки на Полтавщині.
Почав Гребінка свою літературну творчість у чотирнадцятирічному віці. В листі до сестри він перелічив усі свої десять перших віршів: «Осень», «Отзыв русского воина к товарищам его молодости», «Буря», «Пленник», «Вишня», «Совет русскому гражданину», «Лилия», «Ручей», «Соловей», «Радость Мазепы, когда он узнал о смерти Кочубея».
На цей час Гребінка перебував у полоні найрізноманітніших впливів і був практично безпорадний у своїх літературних спробах. Про це свідчить його самокритична оцінка, виявлена у власній п’єсі «Не в свои сани не садись» (1827). У ній він висміяв поета-графомана Легкодума, у віршах якого все перемішалось і «виден дух Ломоносова, разительность Державина, плавность Жуковского, игривость Пушкина».
Гребінка захоплювався театром і залишив кілька театральних рецензій та статей: «Путевые и театральные впечатления. Лубны» (1840), «Провинциальные театры» (1840), «Опера в Лубнах» (1845), в яких виступав за самобутність, народність і правду сценічного мистецтва.
Щоб довести здатність української мови висловлювати найрізноманітніші почуття, Гребінка у 15-річному віці почав перекладати Пушкінську поему «Полтава». М. Костомаров у 1843 р. писав: «Перекласти «Полтаву» Пушкіна українською мовою — ідея смілива, вона приносить честь тому, хто перший визнав мову, здатною для цього. Як численні перші спроби й інших обдарованих письменників, переклад, правду сказати, не вдався; але в кожному разі цінителі української мови завжди будуть вдячні письменникові за те, що він показав її достоїнство і проклав шлях іншим».1
У 1834 р. під заголовком «Малороссийские приказки» вийшла збірка байок Гребінки. І. Франко високо оцінив творчість Гребінки-байкаря. Він писав: «Як байкопис, займає Гребінка перше місце в нашім письменництві. Його байки визначаються ярким національним і навіть спеціально лівобережним колоритом, здоровим гумором і не менше здоровою суспільною і ліберальною тенденцією». (41, 122).
Дуже зрадів виходу «Малороссийских приказок» Є. Гребінки Пантелеймон Куліш. Він писав: «Не чули ми про його працю й досі голосного слова, а приказки були найкраще діло зо всього, що позапечатував Гребінка. Коли рівняти їх і до сусідньої словесності, то навряд чи є в їй кращі приказки од Гребінкиних, а тільки що московські дзвони голосніші од наших. Гребінка, пишучи приказку, малює нам тут же наші села, поля й степи свіжими, да й не позиченими фарбами. Коли сміється він, то прислухайтесь – тут же крізь сміх почуєте якийсь сум; коли ж справді сумує, то слово його процвітає квітками щирої поезії української. Широкі його приказки, як наші степи, жартівливі вони да якось і сумоваті, як наші селяни; шуткуючи, сі приказки займають душу зглибока!»2
У його байках прослідковується народна манера мовлення («Школяр Денис»), реалістична конкретність персонажів («Будяк та Конопелечка»). Оповідач завжди на боці зневажених, гноблених, бідних («Рожа да Хміль»), застерігає, радить, допомагає.
Демократичні персонажі в байках Гребінки, як правило, постають виразниками народної моралі («Ячмінь», «Рибалка», «Соловей», «Дядько на дзвониці», «Мірошник»).
Байка «Ведмежий суд» стала хрестоматійною ще за життя Гребінки. З уїдливою іронією автор висміяв несправедливий суд, в якому панують самодурство і підкупи, кругова порука.
У байках порушуються соціальні питання, пов’язані з поведінкою панівних верств, з відступом верхів від моральних норм. Так, у байці «Вовк і Огонь» автор застерігає від породичання з панами:

Мій батько так казав: «З панами добре жить,
Водиться з ними хай тобі господь поможе,
Із ними можна
 їсти й пить,
А цілувати їх –
 крий нас боже!»

Ця байка «Вовк і Огонь» дуже сподобалась Пушкіну, і він навіть збирався перекласти її російською мовою.
Розвінчує панську «справедливість» Гребінка у байці «Рибалка».
В одних байках поет викриває ставлення кріпосників до селян («Ворона і Ягня»), в інших поетизує скромність, безкорисливу дружбу («Горобці да Вишня», «Утята да Степ»), засуджуючи при цьому егоїзм, безсердечність, фальш. Гребінка розширив жанрові межі української літератури, ввівши байку-приказку – повністю діалогизовану («Рибалка», «Рожа да Хміль»), монологічну форму («Цап», «Віл»). До кола злободенних тем байок Гребінки входять також байки, в яких порушуються морально-етичні питання («Горобці да Вишня», «Верша да Болото», «Маківка», «Лебідь і гуси», «Могилині родини», «Ворона і Ягня»).
Гребінка-лірик чарував читачів багатством і красою українського слова. Чимало його творів увійшли в золотий фонд класичної поезії («Човен», «Українська мелодія», «Ні, мамо, не можна нелюба любить», «Маруся», «Казак на чужбине», «Украинская мелодия», («Не калина ль в темном лесе…»), «Песня» («Молода еще девица я была»), «Черные очи», «Опять передо мной знакомые поля…» та ін.).
Вірші Гребінки фонетично милозвучні, композиційно вишукані, інтонаційно й жанрово різноманітні. Чільне місце в них посідає мотив палкого, глибокого, ніжного кохання, переважно нещасливого. У романтичному ключі оспівується вічно красива природа, здатна окрилити людину. Наскрізним у його поезії є почуття патріотизму, гордості за свій народ, його героїчне минуле («Рогдаев пир», «Курган», «Нежин-озеро», «Печаль», «Український бард», «Казак на чужбине», «Гетьман Свирговський» та ін.).
Один з найпоширеніших у романтичній та народній поезії – образ могили. У Гребінки образ могили – це й місце історичної слави рідного народу. Гребінка вірить, що спогади про героїв-козаків не вмерли, що пам’ять про них не пішла в забуття, що могила – історичний свідок минулого – нагадає не одному поколінню про запорозьких козаків («Молитва», «Курган»).
Патріотичні почуття відповідальності за долю Вітчизни, вкладені в уста кобзаря у поезії «Український бард» (1837), пробуджували палке бажання бачити рідний край вільним:

Полно нам в неволе жить. –
Начал гетман говорить, —
Многое и так терпели:
Униаты захотели
Наш святой закон попрать,
Всюду польские костелы,
Всюду езуитов школы
Самовластно утверждать.

Гребінка також написав драматичну поему про Богдана Хмельницького («Богдан»), яка вважається одним з кращих творів літератора. Створюючи поему, він провів ґрунтовну підготовчу роботу: крім народних переказів, легенд, історичних пісень, він глибоко опрацював історичні праці багатьох авторів. В особі Хмельницького поет побачив прозорливого політика і талановитого дипломата, але насамперед – патріота-свободолюбця, для котрого рабство – найбільша ганьба і злочин. Гребінка намагався надихнути своїх сучасників на боротьбу за великі цілі народу. 
В поемі «Богдан» є підзаголовок «Тень Остряницы». Є. Гребінка подає епізод про перебування козацького гетьмана Остряниці в Каневі:

Я был гетман козачий
 Остряница.
Я победил врагов моих,
 поляков,
И, заключив навеки
 с ними мир,
Поехал богу помолиться
 в Канев.
В монастыре, пред царскими
 вратами,
И в пламенных речах
 благодарил
Под песнь торжественной
 молитвы
Того, кто нас во время битвы
Рукой невидимой хранил.

У прозі Гребінка теж посідає визначне місце. У 1835 р. він дебютував своїми оповіданнями «Малороссийское предание» і «Сто сорок п’ять» в альманасі «Осенний вечер». Через два роки вийшла збірка його оповідань «Рассказы пирятинца» з посвятою В. І. Григоровичу. Його перші оповідання тематикою та манерою викладу дуже близькі до «Вечорів на хуторі біля Диканьки» М. Гоголя. У наступних оповіданнях Гребінка переходить на реалістичні позиції. Журнал «Сын Отечества» критикував Гребінку, але Бєлінський виступив на захист молодого письменника, похваливши його цікаве оповідання «Верное лекарство» і ще не закінчені «Записки зайца».
Подальша творчість Гребінки відзначається широким тематичним і жанровим діапазоном. В його творах переплітаються Росія й Україна, столиця і провінція, місто і село, давно минуле і сучасне; козаки й гетьмани, кріпаки й дворяни, селяни і міщани; чиновники, купці, військові («Рассказы пирятинца», «Петербургская сторона», в нарисах «Провинциал в Петербурге», «Хвастун», в повістях «Записки студента», «Кулик», «Путевые записки зайца», «Водевиль в частной жизни», «Сеня Заборов», «Сила Кондратьев», в романі «Чайковський» та ін.). Чільне місце в його прозі належить морально-етичній проблематиці. Гребінка переважно прямо звертається до читача, що робить художню розповідь достовірною, підкреслює спільність устремлінь автора й головних персонажів. З особливим натхненням передає він непорочно-чисту любов. Його закохані герої – непересічні особистості, обов’язково пов’язані з певним соціальним середовищем («Кулик», 1841). Образ талановитої, досвідченої, сумлінної людини, яка саме через свій талант та совісливість не може знайти свого місця в суспільстві, де панують визиск, протекція, соціальний утиск, — стає чи не основним у прозовій творчості Гребінки. Це і Яків Петрович – герой багато в чому автобіографічної повісті «Записки студента» (1841), і Іван Тарасович у романі «Доктор» (1844).
Талант письменника-сатирика виявився у його творі, новому за жанром «Приключения синей ассигнации» (1847).
Велику увагу приділяє Гребінка історичній тематиці. На історичному матеріалі написані повість «Нежинский полковник «Золотаренко» (1842) і роман «Чайковський» (1843). Роман «Чайковський» – вершина творчості Гребінки. Розповіді матері письменника й дума про Олексія Павловича послужили матеріалом для цього роману. Автором відтворена епоха героїчної боротьби українського народу за своє національне визволення. Провідний пафос роману – утвердження демократичних основ Запорозької Січі, прославлення товариства і колективізму запорожців, їхнє прагнення свободи, відданості Вітчизні. У романі широко відтворені народні сцени: побут і звичаї Січі, автор торкнувся і такої болючої проблеми, як соціальне розшарування і влада старшини, що спиралася переважно на заможне козацтво.
Роман «Чайковський» – глибоко народний твір. Він утверджує міць народу, здатного народжувати таких героїв, як Чайковський. Не випадково цей твір упродовж десятиліть, за висловом І. Франка, «був улюбленою лектурою» молоді і дістав схвальну оцінку критики.
Заслуга Гребінки перед українським народом і літературою великі. Твори одного з найбільш обдарованих і освічених письменників свого часу, перейняті гуманністю почуття, благородством поведінки провідних героїв, патріотизмом, захоплювали читачів, особливо молодь, сприяли утвердженню правди і добра.
Слід додати, що до кожного з п’яти розділів роману «Чайковський» Гребінка взяв епіграфи з творів Шевченка і, перевидаючи роман у 1848 р., зберіг Шевченкові слова.
Є. Гребінка як прозаїк опублікував понад 40 оповідань, повістей, романів. З 1847 р. почав друкувати зведене видання – «Романы, повести и рассказы Е. Гребинки», яке, на жаль, обірвалося на восьмому томику.
2012 року 2 лютого виповнилося 200 років від дня народження Євгена Гребінки – відомого літератора, талановитої багатогранної людини. Хотілося б, щоб після ювілею інтерес до його творчості оновився, і в українських школах ввели ще кілька годин для ознайомлення учнів з його життям і творчістю. Прожив Євген Гребінка дуже коротке життя, але окремі його твори, незважаючи на відстань у часі, актуальні сьогодні і не втратять актуальності і в майбутньому.

НЕДУГ

На земле тяжело,
На земле несветло:
Всё здесь пахнет и златом,
и кровью!
Люди ближних гнетут,
Люди честь продают
И торгуют
святою любовью...
1837 г., Петербург

У. С. Ловцовой

(…) Проснулся я:
 кругом так суетливо
Хлопочет наш
 индустриальный век;
Торгует всем —
 и смотрит горделиво
На брата современный
 человек...
Да, числ ряды поэзии сменили,
И многие, что прежде
 ей служили,
В коммерческий
 пустились оборот!..
К тому наш век, как видите,
 идет; (…)
1846 г., сентября 10,
Петербург

Живе Гребінка і в музиці. Невдовзі після публікацій 10 січня 1843 р. в «Литературной газете» вірша Є. Гребінки «Очі чорнії» російський композитор Микола де Вітте 26 лютого 1843 року одержав у Москві дозвіл від Цензурного комітету на друк мазурки «Очи черные». Проте романс у варіанті мелодії мазурки не прижився в Росії. Лише коли цей романс проспівав і записав на платівку у 1911 році Федір Іванович Шаляпін, він став своєрідним еталоном для виконавців.
Подальші пошуки автора музики популярного романсу дали результат. Ю. Татаренко з’ясував, що музику написав маловідомий французький композитор Флоріан Герман в обробці Софуса Гердаля.
Першим виконавцем романсу «Очі чорнії» українською мовою вважається співак Ігор Якубовський, який вперше виконав його у 2008 році.
Відома українська оперна співачка Ганна Колісник-Ратушна, яка в 70-х роках емігрувала до Канади, включила до свого репертуару романс «Очі чорнії» в перекладі українською мовою у власній музичній інтерпретації.
Журналіст, перекладач і поет Юрій Пилипович Тараненко 1998 року вперше здійснив переклад тексту романсу «Очі чорнії» рідною українською мовою поета-класика. Ось цей переклад (газета «Хрещатик», 22.12.1998 р.):

Очі чорнії, аж палаючі,
Очі пристрасні
та жадаючі!
Як люблю я вас!
 Як боюсь я вас!
Певно, стрів я вас
 у недобрий час.
Темний погляд ваш –
 як морська глибінь.
По душі моїй
 в нім жадоби тінь.
Бачу пломінь я
 переможний в нім:
Серце спалене
 у вогні страшнім.
Та жену журбу
 і печаль свою
На мою судьбу
 я не ремствую:
Найдорожче все,
 що Господь дав нам,
Я пожертвував
 огняним очам.

Романс «Очі чорнії» користується популярністю серед багатьох співаків світу, починаючи від Шаляпіна і Ізабели Юр’євої, кінчаючи В. Висоцьким. Його співали: Хворостовський, Пєнкін, Кобзон, Російський хор Червоної Армії, а також зарубіжні співаки і музиканти: Джанго Рейнхардт, Луї Армстронг, Лес Пол, Лоліта Торрес, Патрісія Каас, Мірей Матьє, Хуліо Іглесіас, мексіканське тріо «Гуаякан» та інші.
Є переклади цього романсу французькою, іспанською, литовською та іншими мовами. Звучить цей романс і в американських фільмах «Самаліта» та «Поцілунок на удачу».
Досить давно Канівський державний Ордена Дружби народів музей-заповідник Т. Г. Шевченка започаткував «Літопис», до якого записують головні події року, а також додають інформацію, що може бути цікавою і корисною для дослідників історії Тарасової гори, музею Т. Г. Шевченка і Тарасової світлиці. У 1989 році Шевченківський меморіал на Тарасовій горі набув статусу Шевченківського національного заповідника, і добра традиція робити записи до «Літопису» триває.
Цікавий запис зробила у «Літопису» 22 травня 2008 року завідувач відділу Шевченківського національного заповідника Танана Раїса Василівна: «Цього дня учні Гребінківської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 4 Полтавської області привезли з собою і посадили маленький каштан, який взяли в родовому маєтку Є. П. Гребінки в с. Мар’янівка (Убіжище) Гребінківського району. Відомо, що Тарас Шевченко познайомився з Є. Гребінкою у 1837 році в Петербурзі. Це знайомство переросло в дружбу. А коли Тарас Шевченко після звільнення з кріпацтва став студентом Петербурзької академії художеств, ця дружба стала ще міцнішою. Саме Євген Павлович першим звернув увагу на поетичний хист Тараса Шевченка і став його літературним учителем. І саме він брав активну участь у виданні «Кобзаря» 1840 року. В 1843 році Т. Г. Шевченко під час своєї першої подорожі в Україну, яку він здійснював разом з Є. Гребінкою, відвідав його маєток в с. Убіжище. До наших днів на території родового маєтку Є. Гребінки зберігся каштан, під яким він відпочивав разом з Тарасом Шевченком. І саме з-під цього каштана привезли учні це маленьке деревце. Посадили його поблизу Тарасової світлиці. Мине час і зашумить вітами на Тарасовій горі цей посаджений каштан, нагадуючи про щиру дружбу Тараса Шевченка і Євгена Гребінки».
Гарно прижився цей каштан на Тарасовій горі, зміцнів, підріс, скинув листя на зиму, а на весну знову зазеленіє, а може, ще й зацвіте, нагадуючи і про Є. Гребінку, і про Т. Шевченка, і про добру справу, яку зробили учні і вчителі Гребінківської школи № 4.

Віктор ТАРАХАН,
завідувач сектора науково-дослідного відділу культурно-освітньої роботи Шевченківського національного заповідника у м. Каневі
* * *
Використана
література:
Шевченківський словник. Т. І., К., 1976.
Кониський О. Тарас Шевченко – Грушівський. К., 1991.
Єнджеєвич Є. Українські ночі, або родовід генія. Торонто, Канада, 1980.
Історія української літератури. К., 1992.
Зубков С. Д. Євген Павлович Гребінка: Життя і творчість. К., 1962.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #21 за 23.05.2014 > Тема "Українці мої..."