"Кримська Свiтлиця" > #37 за 13.09.2013 > Тема "Душі криниця"
#37 за 13.09.2013
П╤ВГОДИНИ ДОЩУ
Л╕тература
Гульнара УСЕ╥НОВА П╤ВГОДИНИ ДОЩУ ОПОВ╤ДАННЯ
Курортна ╢впатор╕я байдикувала. Зграйки розн╕жено-щасливих в╕дпочивальник╕в безтурботно пурхали вулицями й базарами, засмагали на пляжах, купалися в мор╕ ╕ в хвилях дозв╕льного настрою. Здавалося, нав╕ть пов╕тря, напо╓не гарячим солоним в╕терцем, пругко брин╕ло музикою безтурботност╕ л╕тнього в╕дпочинку. Я посп╕шала тротуаром до автостанц╕╖. Посп╕шала повз веселих, безтурботних людей, р╕знокольорових панамок, капелюшк╕в, надувних круг╕в, хмарок солодко╖ вати ╕ пов╕тряних кульок у руках малюк╕в. Мен╕ потр╕бно було вертатися з в╕дрядження до С╕мферополя (ой, як чудово вл╕тку в ╢впатор╕╖!). Душа моя рвалася на пляж, до моря, а ноги несли до автостанц╕╖. А що коли… Я р╕зко зупинилася б╕ля якогось кафе. «По╖ду-но я на пляж, скупаюся в мор╕, а пот╕м — до С╕мферополя», — вир╕шила я. Часу мала ще чимало, адже л╕тн╕й день довгий! Я переб╕гла через дорогу ╕ почала чекати маршрутку. Але як це ╕нколи вл╕тку бува╓ в м╕ст╕ ╢впатор╕╖ неспод╕вано так не до реч╕ подув в╕тер, сонце закрили хмари. К╕лькох хвилин вистачило погод╕, щоб сонце сховалося за густою зав╕сою хмар, загрим╕в гр╕м ╕ по асфальту застукот╕ли велик╕ дощов╕ крапл╕! Ще мить — ╕ полило! Линув дощ, обливаючи суц╕льними струменями перехожих, котр╕ кинулися ур╕зноб╕ч. ╤ настр╕й м╕й в╕дразу з╕псувався! От ╕ скупалася в мор╕! Я на мить застигла, розм╕рковуючи, де б можна було сховатися в╕д дощу: кинулася до скляних дверей кафе на протилежному боц╕ вулиц╕. Тут уже набилося чимало людей. Я протиснулася до столика б╕ля скляного на всю ст╕ну в╕кна ╕ плюхнулась на в╕льне м╕сце, зап╕зн╕ло спитавши дозволу у високого смаглявого д╕дуся в ошатному солом’яному брил╕ ╕ молодо╖ пари з д╕вчинкою рок╕в восьми, котр╕ сид╕ли за столиком. Д╕док несп╕шно переглядав газету, на столику поруч лежала купка св╕жих газет. Молода пара, певно з в╕дпочивальник╕в, нервово перемовлялась — дощ застав ╖х зненацька. Русявий чолов╕к поплескував себе по кишенях — шукав цигарки й с╕рники, вродлива ж╕нка копалася в сумочц╕, а д╕вчинка з╕ страдницьким виглядом тулилася до мами. Чолов╕к нарешт╕ знайшов у сво╖х численних кишенях цигарки й запальничку. Припалив, поклав запальничку на столик ╕ в╕дкинувся на спинку ст╕льця. Д╕док зиркнув на нього ╕ уткнувся в газету. Ж╕нка озирнулася навс╕б╕ч, виразно подивилася на свого чолов╕ка, зробила знак, щоб в╕н прибрав з╕ столика цигарки. Чолов╕к занервував. Ж╕нка д╕стала ╕з сумочки греб╕нець ╕ взялася прич╕сувати дочц╕ розплетен╕ косички. Та верт╕лася на ст╕льц╕, пхикала ╕ ненароком змахнула з╕ столика запальничку. — Ти можеш посид╕ти спок╕йно! — вигукнув сердито молодий тато. — У мене болить зуб! — пхикала д╕вчинка. — Не вигадуй! Таню, не треба було купувати ╖й морозиво! — обернувся чолов╕к до дружини. В╕н п╕дняв з п╕длоги запальничку, стукнув нею об ст╕л, шумно ╕ нервово видихнув. Таня збер╕гала спок╕й, ╕, наче й не було н╕чого, продовжувала неквапно розч╕сувати доньчине волосся. — Як т╕льки зберешся куди-небудь, обов’язково п╕де дощ! — ледь не завив чолов╕к, погасив, з╕м’яв недопалену цигарку ╕ запалив ще одну. — ╤ не покурити! — ╤ холодно! — додала д╕вчинка. — Ну, мамо, ну досить мене прич╕сувати. Д╕док у солом’яному брил╕ знову зиркнув на них поверх газети. Пот╕м присунувся до чолов╕ка, який розпалював нову цигарку ╕ дим╕в прямо в б╕к дружини й дочки. Ж╕нка мовчки поморщилась. Д╕вчинка замахала руками, в╕дганяючи димок. — А я кинув палити десять рок╕в тому, — сказав д╕док чолов╕ков╕, змовницьки озирнувшись навс╕б╕ч, хитрувато усм╕хнувся ╕ п╕дморгнув д╕вчинц╕. — А палив я все життя, можна сказати з дитинства. Ох-ох-хо як палив цигарки! — Костя теж курить з╕ шк╕льних рок╕в, — сказала ж╕нка. — Але кинув я палити в один день. Раз ╕ назавжди, — урочисто сказав д╕д. Костя недов╕рливо пхикнув. — Прийшла якось моя внучка з╕ школи. Ось така ж, як ти, з косичками, с╕роока. ╤ каже мен╕: «Д╕дусю, с╕дай, мен╕ з тобою треба серйозно поговорити!». Ого, думаю, ц╕каво! А вона посадовила мене за ст╕л, с╕ла напроти ╕ каже: «Д╕дусю, я хочу, щоб ти ще трохи пожив!» ╤ шкварить дал╕: «От ти, д╕ду, куриш. А чи ти зна╓ш, що пал╕ння шк╕дливе для здоров’я, — в╕д пал╕ння люди вмирають! Одна цигарка скорочу╓ життя на чотирнадцять хвилин. Пал╕ння звужу╓ судини, дим ╕ шк╕длив╕ смоли, що м╕стяться в диму, ос╕дають на легенях… Тво╖ леген╕ поступово перетворюються на…» ╤ ц╕лу лекц╕ю мен╕ прочитала моя внучка Ал╕ме, прямо як промову з трибуни! Крих╕тка з бантиками, а ти ж поглянь! «Зв╕дки ти усе це зна╓ш?» — питаю ╖╖. «Сьогодн╕ нам у школ╕ на уроц╕ вчителька розпов╕дала про шк╕длив╕сть кур╕ння, — в╕дпов╕да╓. — Об╕цяй мен╕, д╕ду, що б╕льше курити не будеш!» Так мен╕ вичитала, так вичитала! Ну, думаю, все, д╕ду Сердаре! Тут же я взяв ус╕ сво╖ цигарки ╕ викинув ╖х геть! Зв╕дтод╕ й не палю. Внучка вже в ╕нститут╕ вчиться! — ╤ н╕коли п╕сля цього не брали цигарку до рук? — здивувалася ж╕нка. — Н╕коли. Адже я внучц╕ пооб╕цяв! — Треба ж, як под╕яло! Д╕вчинка з ╕нтересом слухала розмову, переводячи погляд з батька на маму, на д╕дуся. Дощ за в╕кном не вщухав. — Я народився тут, в ╢впатор╕╖, у старому м╕ст╕, — продовжував д╕док. — Мен╕ було ш╕сть рок╕в, коли з Криму 1944 року депортували наш народ, кримських татар. Ми з мамою, сестрою та братом потрапили до Середньо╖ Аз╕╖. Важко було… Ось так я й почав палити цигарки… — Пал╕ння заспокою╓… — невпевнено зауважив Костя й погасив цигарку. — А ми гуляли старою ╢впатор╕╓ю. Там така чудова аура… — промовила ж╕нка. — Вулички так дивовижно вигинаються, спл╕таються, розб╕гаються… — Це, щоб степовий в╕тер заплутався серед буд╕вель, заблукав, ╕ не дув так сильно, — пояснив старий. — Як ц╕каво. Щоб в╕тер заплутався… — мр╕йливо промовила ж╕нка. Д╕вчинка, яка дос╕ мовчки уважно слухала дорослих, раптом присунулася до батька, посмикала його за руку ╕ промовила: — Тату, я хочу з тобою серйозно поговорити! Доросл╕ разом здивовано притихли. Д╕вчинка взяла батькову пачку цигарок, що лежала на стол╕, встала ╕з-за столика, в╕днесла ╕ вкинула ╖╖ до урни б╕ля дверей кафе. Обтрусила ручки з почуттям виконаного обов’язку. ╤ урочисто поглянула на свого батька. ╤ вс╕ ми за столиком разом мимовол╕ посм╕хнулися. За в╕кном ущух дощ. ╤з-за хмар виглянуло сонце й все довкола, всипане дощовими краплями, засяяло, за╕скрилося, заср╕блилося.
Переклад з кримськотатарсько╖ Данила КОНОНЕНКА
"Кримська Свiтлиця" > #37 за 13.09.2013 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=12282
|