Версiя для друку Обговорити в форумi

Не подумайте, що редактор "Світлиці" використовує службове становище, аби видрукувати свої студентські віршовані вправи, які 20 літ лежали в шухляді. Та, бач, згодилися минулої суботи, коли виступав на святкуванні Дня незалежності в Будинку офіцерів. Певне, так натхненно декламував, що вдячні слухачі  попросили надрукувати. Що ж, якщо від цього в світі хоч трохи поменшає сірості, то, може, й варто було...

Чи то я вже в Господа повірив?
От - якась молитва на губах:
Боже, подивись, які ми сірі,
І подумай: нащо гнув горба?
Гнув та сходив божими потами,
А до чого? Маєш що єси?
Мабуть, Боже, на свого Адама
Ти не тої глини замісив.
Чи води не тої наносили
На заміс архангели святі?
Бо ж дивись - півсвіту заплодили
Все не ті! Не ті! Не ті! Не ті!
Десь взялись фаянсові зануди,
Десь вродились глиняні божки,
Наступили світові на груди -
От чого у світу дух важкий!
Сірий зад вельветою прикрили,
Ні ума, ні гордості, ні діл.
Та невже і мене замісили
На отій застояній воді?!
Та невже і я - по вуха сірий?
Та хіба ж фаянсовий? Хіба?!
Чи цементу батькової віри
В мій заміс Господь не підсипбв?
А кременю прадідів прегордих,
Що тримають землю на горбу?
Ні, Всевишній, виліпив ти добре,
Тільки ж глину... випалить забув!
От і киснем, сірі, на настилах.
Отже, кожен й труситься, як пес,
Щоб, бува, дощем не підмочило,
Чи на сонці щоб не репнуть десь.
А Господь як є, то таки дужий,
Ти ж дивися, що за штуку втяв:
Слухай, як видзвонюють ті душі -
Ті, що обпалилися життям!

(Київ, журфак, 1984 р.).

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #35 за 29.08.2003 > Тема "Душі криниця"