Версiя для друку Обговорити в форумi

НАЙБІЛЬШЕ КОЛАБОРАНТІВ З ГІТЛЕРОМ ЗАФІКСОВАНО В РОСІЇ

...Автор ніколи не вважав і не вважає якийсь народ кращим чи гіршим, братнім чи ворожим, ніколи публічно не принижував чиюсь національну гідність. Не роблю цього і тепер, але, як казав відомий персонаж: «Не корысти ради, а токмо…».
Перехід на бік противника жорстко засуджувався всіма і у всі часи. Так хто ж найбільше воював на стороні Гітлера? Щоб уникнути заангажованості, користуватимемося даними виключно з російських джерел і наводитимемо їх мовою оригіналу.
Візьмімо декілька джерел: журнал «Посев» № 21, 1948 р. «Загадочная армия генерала Власова»; Альманах «Солдат». «Русские добровольцы вермахта». Артемовский военно-исторический клуб «Ветеран», Церковь Иоанна Богослова, 2000 р. та інші.
Йтиметься про російські частини, які воювали разом з нацистами. Читаємо:
«Русские части и соединения в рядах Вермахта и СС:
1. Батальон Муравьёва;
2. Боевой Союз Русских Националистов (БСРН);
3. Братство Русской Правды;
4. Дивизия «Руссланд»;
5. Добровольческий полк СС «Варяг»;
6. Зеленая армия особого назначения;
7. Казачий Стан;
8. Комитет освобождения народов России (КОНР);
9. Локотская республика;
10. Организация Цеппелин;
11. Республика Зуева;
12. РОНА, командир Каминский, 20 000 чел.;
13. РОА Власова;
14. Русский корпус;
15. Русский отряд 9-й армии Вермахта;
16. 15-й казачий кавалерийский корпус СС;
17. 1-я русская национальная бригада СС «Дружина»;
18. 29-я гренадерская дивизия СС (1-я русская);
19. 30-я гренадерская дивизия СС (2-я русская);
20. ВВС Комитета Освобождения Народов России (КОНР) (ВВС РОА);
21. 1-я дивизия РОА / ВС КОНР (600-пехотная дивизия».
Читаємо далі: «В начале 1944 года основная масса Русских Освободительных войск, около 800 батальонов, была переброшена на западный фронт... Немногие оценки численности РОА совпадают. Около 800 000 человек (!) в разное время носили ее знаки отличия».
Порівняємо з іншим джерелом: «В 1943 году число добровольцев, служащих в восточных частях, достигло 800 000 чел…». В той же час це ж видання пише, що в дивізію «Галичина» «было отобрано 13 000 человек», при цьому уточнюючи, що: «Украинцы шли служить в дивизию главным образом из-за опасения в противном случае оказаться в числе отправленных в Рейх на работы… Немцы, в свою очередь, тоже не очень доверяли украинцам».
Порівняйте: 13 000 солдатів – українська дивізія і 800 000 (!!!) – російських військ на боці Гітлера.
Далі ще цікавіше: «14 ноября 1944 года в Праге состоялся учредительный съезд Комитета Освобождения Народов России (КОНР). В армию КОНР началось массовое вступление добровольцев. Только за 20 ноября поступило около 60 000 заявлений. В ноябре число заявлений увеличилось до 300 000, а в декабре – до 1 000 000». Про те, що це були лише російські добровольці, читаємо там же: «Хотя Гиммлер настаивал на том, чтобы КОНР стал всероссийской организацией, украинцы, белорусы, грузины и казаки отказались присоединиться к Власову».
І це вже в кінці війни. До речі, багато дискутується, чи чекав Сталін поразки Варшавського повстання, чи ні? Але ніхто не говорить, що під час повстання у Варшаву таки ввійшли росіяни – бригада колишнього радянського капітана, а потім нацистського генерала Камінського. «Бригада Каминского приобрела самую скверную репутацию. Особенно сильно бригада «прославилась» во время подавления Варшавского восстания в 1944 году. Лишь бригада СС «Dirlewanger», укомплектованная преступниками, набранными в немецких тюрьмах и концлагерях, могла соревноваться в жестокости с РОНА».
Насамкінець про Прагу. Її визволяли росіяни, щоправда, не ті. «Национальный совет Чехословакии решил начать вооруженное восстание, которое началось 5 мая. В тот же день чехи по радио запросили у союзников помощь... Красная Армия остановилась, очевидно, ожидая пока немцы ликвидируют восстание, то есть сделали то же, что и в августе 1944 года во время Варшавского восстания. Не получив помощи от союзников, чехи обратились к генералу Буняченко (командир 600 Infanterie-Division (russ.)). Утром 6 мая дивизия вступила в Прагу и к вечеру очистила город от гитлеровцев». Потім дивізія відійшла в американську зону, і тоді вже в Прагу увійшли радянські війська. Така правда згідно з російськими (!) дослідницькими джерелами.
Напевне, зрада є супутником усіх воєн. Проте тут постає питання, хто і чим же так допік російському народу, що аж мільйон (!!!) російських солдатів зголосився повернути зброю проти своїх, в т. ч. і у рядах СС? Це до послідовників сталінської маячні про народи-зрадники. А також до тих, хто кричить про нацизм у Львові і носиться з портретами Сталіна – прислужника Гітлера протягом перших двох років Другої світової війни з 1939 до 1941 р. Адже ніхто інший, а саме Йосиф Віссаріонович протягом цього часу постачав сировину і продукти в Німеччину, посилюючи Вермахт і допомагаючи поневолювати Європу.
А тих, хто воював, слід поважати, незалежно від національності. Без крику, провокацій та політики, бо полеглим потрібна молитва, а не прапори. Мертві сорому не мають!

Юрій КУЖЕЛЮК,
депутат Львівської міської ради
http://www.pohlyad.com/istoria/n/12183

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #22 за 31.05.2013 > Тема ""Білі плями" історії"