Версiя для друку Обговорити в форумi

Шевченкіана

«Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий...»

22 травня 1861 року був перепохований Тарас Григорович Шевченко на березі Дніпра близько м. Канів, і таким чином було виконано його заповіт. Молодь надавала цьому великого значення, оскільки це була перша зустріч поета з народом, і цей день перетворився на свято.
Тарас Шевченко помер 10 березня 1861 року в Санкт-Петербурзі і там на третій день був похований на Смоленському цвинтарі. Віддати останню шану Великому Кобзарю прийшли Достоєвський, Лєсков, Салтиков-Щедрін, Тургенєв, Некрасов, представники української, польської, грецької громад Санкт-Петербурга. Ще в день смерті Тараса Шевченка його друзі — художник Григорій Честахівський, брати-літератори Михайло та Олександр Лазаревські вирішили виконати волю поета — поховати його в Україні, адже передсмертними словами 47-річного Шевченка були: «До Канева...».
13 березня відбулося поховання поета в Петербурзі на Смоленському кладовищі. «…Була похоронна жалоба, а потім на два місяці спочинок Тарасові Шевченкові. Тоді він, вільний од ударів скорбот, що лягають на тіло, вільний од ваги тіла, знову ожив у дивовижному тріумфальному травневому поході. За участі самого народу поет повернувся в Україну, щоб під приводом поховання домовини Шевченкової заснувати біля Канева першу національну святиню. Його труну повезли, понесли в Україну, як труну короля…» (Євген Сверстюк).
М. М. Лазаревський подав клопотання про перевезення праху Тараса Шевченка на Україну, і у квітні 1861 року було одержано цей дозвіл.
П’ятдесят вісім днів знаходився прах Т. Г. Шевченка в Петербурзі, а 8 травня 1861 року домовину з прахом Шевченка було викопано, перенесено через увесь Петербург до Московського вокзалу. Так починався останній шлях Кобзаря...
Був на цьому сумному шляху і Київ. З Тарасом прощалися студенти, поети, усі кияни... Була навіть думка, яку підтримували і родичі поета, поховати Т. Шевченка у Києві. Та Г. Честахівський відстоював думку про поховання Кобзаря в Каневі, бо ще за життя він мріяв завжди про Канів: «Тихе пристанище і спокій знайдеш коло Канева».
20 травня 1861 року на пароплаві «Кременчук» з Києва понесли хвилі дніпровські прах Тараса до Канева. Дві доби домовина знаходилась в Успенському соборі, а 22 травня було відслужено в церкві панахиду, і прах Тараса Шевченка несли на Чернечу гору. «Винесли гроб, поклали на козацький віз, накрили червоною китайкою. Замість волів впрягся люд хрещений, і повезли діти свого батька, що повернувся з далекого краю до свого дому», — згадував Г. Честахівський. Туди ж перенесли дерев’яний хрест, який був встановлений на могилі. Чернеча гора ніколи не бачила такого людського потоку, що зібрався тут, щоб востаннє віддати свою шану Кобзареві.
З того часу височить над Дніпром могила поета.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #21 за 24.05.2013 > Тема "Українці мої..."