Версiя для друку Обговорити в форумi

Таємний циркуляр міністра внутрішніх справ Росії Петра Валуєва, що у липні 1863 року був переданий до Київського, Московського і Петербурзького цензурних комітетів, "призупиняв" видання релігійної та навчальної літератури українською мовою. Дозвіл на друк українською можна було давати тільки на художні твори. Ініціатором циркуляра був військовий міністр Дмитро Мілютін, чим міг допомагав київський генерал-губернатор М. Анненков. Від імені "більшості малоросіян" ці кілька "великих росіян" писали, що окремої малоросійської мови немає, - це російська мова, попсована поляками. Якраз тривало Польське повстання 1863 - 1864 років, отож прагнення українців друкувати книжки своєю мовою "центр" розцінив як крок до сепаратизму, викликаний прикладом польських повстанців.
"Всякий німець вдесятеро кращий за суздальського слов'янина, турок ніколи так підло не душить сербів, монгол стільки зла не робив нашій народності, скільки тепер робить Петербургський уряд та великоруське общество... Як тільки хто примітив, що ви українець, вас зараз же беруть під нагляд поліції, а запримітить дуже легко: як по пошті перехватять листа, писаного по-українськи, як ви співаєте українську пісню, або як заговорите зі знайомим або з сім'єю на вулиці по-українськи. Після того кожного року вибирають чоловік 10 або й більше, і без всякої вини й суду висилають у Сибір. Так цього року вислали: учитель Стромин, інженер Лобода, адвокат Кониський, учитель Шевич, кандидат Чубинський і багато інших. Робиться се без суду, і вини не об'являють... Скажіть, чи є де земля од Китая до Патагонії, од нової Голландії до Канади, де було б преступлєнієм говорити своєю мовою, де було б заборонено писати книжки і учити дітей тією мовою, якою у сім'ї говорить 14 млн. народу?" - писав анонімний автор у листі "Українець. З України", надрукованому в часописі "Слово" за 1863 рік.
Як визначали самі ж росіяни у 1905 році, перша цензура в Росії була заведена спеціально для "изданий малорусской печати". Одним з перших каменів, закладених у підмурівок "храму російської словесності" в Україні, стали накази Петра II про переписування в Україні державних постанов та розпоряджень з української на московську мову, про заборону викладання українською мовою в Києво-Могилянській академії. Далі були накази Синоду (державної установи, що керувала церковними справами у Росії) про заборону друкувати українські книжки, про вилучення зі шкіл та про заборону друкування українських букварів.
Усе це можна було б залишити історикам, якби не тенденції до повторення в сьогоденні того, що з року в рік вело до маргіналізації велику націю з давніми і сильними культурними традиціями. Якби не проглядалися так відверто ті ж методики - в імперських, радянських і просто російських "новітніх" спецслужб. Дивні проблеми з власне українським книгодрукуванням, десятки російськомовних станцій в українському ефірі, "обрусєніє" молоді в західних регіонах України... Хоча є і веселі показові "свята рідної мови" в червоні дні календаря.
Як зазначає у "Книзі пам'яті українців" Андрій Куліш, 1824 року міністр освіти імперії А. Шишков видав розпорядження: "Воспитание народное по всей империи, несмотря на разность вер и языков, должно быть чисто русское". Цензурний режим стосовно "малороссийской письменности" зобов'язував: "Подвергать запрету всякое малороссийское слово как по существу вредное и опасное для государственного единства". 1862 року наказано було закрити українські безкоштовні недільні школи для дорослих, організовані українською інтелігенцією. За "українофільську діяльність" на сім років москалі виселили з України до Архангельська відомого вченого, автора гімну "Ще не вмерла Україна" Павла Чубинського. 1881 року було заборонено викладати у народних школах та виголошувати церковні проповіді українською мовою. Українські словники мали друкувати за московським правописом. Місцева влада контролювала публічне виконання українських пісень, дозволених цензурою. 1888 року вийшов указ Олександра III про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення українськими іменами. У 1905 - 1912 роках Міністерство освіти Московії закрило 12 приватних гімназій, звільнило 32 директорів та 972 учителів, 822 учителів "перевело" до інших шкіл за намагання запровадити у викладання українознавчу тематику. У 1908 році указом Сенату імперії українська культурна й освітня діяльність оголошувалась "вредной, могущей вызвать последствия, угрожающие спокойствию и безопасности".
І багато-багато іншого. Які маємо наслідки сьогодні? Суржик, психологічні проблеми у маргіналізованого населення, послаблення волі до нормального, гідного життя. Однак, як відомо, не все підвладне спецслужбам, адже не вони створили світ.

("Україна молода")

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #31 за 01.08.2003 > Тема ""Білі плями" історії"