Версiя для друку Обговорити в форумi

"Комсомольская правДА! (так вона сама себе іменує) в Украине" цілу газетну полосу відвела розповіді про акцію (?) в Севастополі так званих воїнів-інтернаціоналістів. Акцію іменували чомусь "Мир нашему дому". Водночас "афганці" відзначили 5-ліття своєї спілки "Боевое братство без границ". Керував усім цим дійством, звісно ж, генерал Громов.
За часи панування СРСР траплялося кілька агресивних війн з його боку: напад на Польщу у двадцятих роках, "незнаменита війна" з Фінляндією...
Але навіть за часів більшовизму нікому й на думку не спало святкувати ці безнадійно програні війни, називати воїнів, які брали участь у цих авантюрах, "поляками" чи "фінами".
Стосовно несправедливої авантюри в Афганістані - інша справа. Воїни, які чомусь іменують себе "афганцями" або ж "інтернаціоналістами", утворили згадане братство "без кордонів" і проводять акцію в українському місті Севастополі за участю, як пише "Комсомолка", зірок "советской" естради.
І при чому тут "мир нашему дому", адже громадяни Афганістану на нас не нападали і жодній нашій хаті не загрожували.
Уже немає СРСР, але, виявляється, зірки "советской" естради не тільки існують, а й чудово себе почувають. Уже немає, дякувати Богу, 40-ї армії, якою командував генерал Громов і яка змушена була безславно тікати з Афганістану, але все ще живуть люди, які смакують події тієї війни - підлої, гидкої, нечесної.
Звісно, про неї згадувати треба, треба вшановувати пам'ять хлопців, яких шизофренічно-геріатричне ЦК КПРС, ошукавши, послало на убій, не рахуючись з жодними нормами не тільки міжнародного права, а й людської моралі. Але це має бути мітинг-реквієм, і "Чорний тюльпан" у виконанні Розенбаума тут доречний, але "День Победы" у виконанні Лещенка ні в які ворота не лізе. Яка перемога! Над тими майже 15-ма тисячами наших хлопців, які полягли з чиєїсь дурості?
Але "Комсомольскую прав Ду!", виявляється, саме правда й не обходить. Її кореспондент Майкл Львовски (англієць, поляк?) аж тремтить від радощів, цитуючи таку собі співачку Надію Чепрагу, яка каже: "Мы потихоньку объединяемся и других вариантов нет. Наш национальный флаг - это музыка".
Можливо, музика й може слугувати національним прапором, але вона буває різна: "Янкі дудл", "Боже, бережи королеву", "Марсельєза" чи мазурка... Що нам пропонують вибирати?
З цієї обойми нічого, а от "союз незламний" - будь ласка.
Але чи варто повертатися на старі, пройдені, змучені і зміряні болем шляхи?
Чи варто разом з генералом Громовим горлати пісню про те, що нам "нужна одна победа, одна на всех, мы за ценой не постоим".
Та не склали ми свого часу ціну втратам ні у фінській війні, де поклали ні за понюшку тютюну 200 тисяч молодих хлопців, ні у Другу світову, яка обійшлася народам СРСР майже в 30 мільйонів жертв. Про втрати в афганській авантюрі ми вже сказали.
Може, все-таки варто переглянути підвалини нашої моралі і подумати, чи варто перекручувати народи через м'ясорубку? Може, все-таки, треба берегти людей і не кидати їх у війни несправедливі, а справедливі, визвольні вести з розумом, не намагатися вдруге ошукати солдата, а дбати про нього. Так, як це робилося, приміром, в американській армії за часів Другої світової, коли конгрес двічі ставив на порядок денний питання про занадто великі людські втрати. Хто коли-небудь запитав Будьонного, Тухачевського, Ворошилова, Жукова а чи Громова про наші втрати?
А траплялися всі ці втрати ще й тому, що людей воювати не вчили. Власними очима бачив кадри, як ота сама 40-ва армія входила до Афганістану. Запасники, яких ані дня не готували, сиділи на танках розпатлані, неголені, сподіваючись на легку прогулянку. Для багатьох вона закінчилася трагедією.
На жаль, видно, генералові і деяким глядачам у Севастополі ані моральні, ані мобілізаційні правила й засади незрозумілі, бо вже під час "святкування" ледь не трапився трагічний епізод, коли фотокореспондент заліз на лінію зарядів феєрверка, в останню хвилину ледь за ногу відтягли.А єдине, що треба було зробити, - поставити загородження і призначити відповідальних за нього.
Але на це кебети, видно, не вистачає, як загалом в російській армії, де цілі полки в Чечні прямують до місця призначення без головної похідної застави і бокової охорони.
Запитання "на засипку" для читачів: чи хочете ви, як каже Чепрага, потихеньку об'єднатися, щоб і наші хлопці йшли під кулі уже в чеченській авантюрі?

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #30 за 25.07.2003 > Тема "Резонанс"