Версiя для друку Обговорити в форумi

Час знати правду!

І знову ми напередодні сумної річниці — виповнилося 75 років злочину, який скоїв тоталітарний режим в урочищі Сандармох, що в Карелії. Багато десятиліть ці події були суворою державною таємницею. Тепер ми знаємо все.
Вгамувавши емоції, відтворимо хроніку подій, що мали місце в жовтні-листопаді 1937 року. Історію не можна політизувати. Мають говорити факти, документи, свідки.
* * *
Свого часу співробітники Петербурзького «Меморіалу» віднайшли в архіві протокол засідання особливої «трійки» НКВС по Ленінградській області від 9 жовтня 1937 року.
З цього протоколу випливає, що 1111 в’язнів Соловецького табору особливого призначення мали таємно партіями вивозити морем до урочища Сандармох поблизу Медвежогірська на страту.
«Трійка», йдучи назустріч 20-й річниці Жовтневої революції, вирішила зробити і свій внесок у святкові заходи. В таке важко повірити, але все було саме так. Про якесь судове оформлення справи і не йшлося. Усе вирішувалось у високих кабінетах Смольного.
* * *
Виконання святкової «операції» покладалось особисто на капітана держбезпеки Михайла Матвєєва. Він повинен був, починаючи з 3 листопада, за п’ять днів, власноручно розстріляти всіх 1111 в’язнів Соловецького етапу. Це по 200-300 людей щодня.
Матвєєву допомагав помічник коменданта УНКВС по Ленінградській області Алаферов і ще кілька енкаведистів.
Смертника ставили на коліна на краю ями і капітан Матвєєв холоднокровно стріляв із револьвера в потилицю. Інколи доводилося добивати жертву палицями або пляшками з-під шампанського. Забитого підручні скидали в яму, трупи посипали вапном і закидали землею, зрівнюючи так, щоб не було помітно, що це поховання.
Це була, як вважало начальство, не тільки відповідальна, але і «важка» робота. За виконання її капітан Матвєєв був представлений до нагородження орденом Червоної Зірки.
* * *
Серед розстріляних соловецьких бранців було 170 українців. Це був цвіт української науки і культури, зокрема 134 визначних письменників!
У хроніці Сандармоських розстрілів для нас особливо трагічні день і ніч 3 листопада, коли було замордовано велику групу провідних діячів української культури, науки і літератури, серед яких:
— режисер, актор, теоретик театру, драматург Лесь Курбас;
— драматург, театральний діяч Микола Куліш;
— професори Київського університету Микола Зеров і Павло Філіпович;
— письменники Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Валер’ян Підмогильний, Валерій Поліщук, Олекса Слісаренко, Володимира Крушельницька;
— академіки Степан Рудницький і Максим Яворський;
— професор філософії Петро Демчук;
— науковці Василь Волков, Микола Трохименко і багато інших.
Таких трагічних втрат Україна не знала за всю свою історію. І все неправедно, все насильно... Скільки відкриттів, теорій і ненаписаних романів і поем забрали з собою в могилу ці люди! Україна у своєму інтелектуальному розвиткові була відкинута назад на кілька століть...
* * *
7 листопада 1937 року капітан держбезпеки Матвєєв рапортував про те, що він виконав постанову «трійки» і наказ керівництва. І совість не гризла його! Він отримав свого ордена, вчасно вийшов на пенсію і тихо помер у 1971 році.
На місці розстрілів громадськість України вже в наші часи поставила Козацький хрест з написом «Убієнним синам України», а також пам’ятник жертвам політичних репресій з молінням «Люди, не вбивайте одне одного!».

Павло МАЗУР,
краєзнавець
м. Маріуполь

Сандармох. Біля Поклінного хреста

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #41 за 12.10.2012 > Тема ""Білі плями" історії"