Версiя для друку Обговорити в форумi

І цьогорічна виборча кампанія приносить виборцям чимало веселощів та прикрощів. Хтось у Львові розмістив своє прізвище як агітацію на разових паперових пакетах «Сімейна ковбаска», а в Криму підприємець надрукував на морозиві «пломбір» не тільки прізвище, а й свій портрет. Партії і депутати-мажоритарники обіцяють все і скрізь.
Комуністична партія України на своїх численних рекламних бігбордах закликає, наприклад, окрім всього іншого, доволі фантастичного, повернути захоплені землі. І подають відповідну картинку для розпалення уяви у їхнього електорату, начебто ці триповерхові будинки-лялечки будуть колись, коли комуністи отримають повну владу, у власності українського народу. Але допитливі журналісти виявили, що добрі комуністи вимагають повернути острів Скіатос — сучасну грецьку територію. Історичні розвідки, щоправда, поки що не підтверджують права комуністів на той острів.
Та й в їхню «опозиційність» до влади чи реальну «боротьбу» проти олігархів, із якими вони тісно співпрацюють в коаліційній більшості у Верховній Раді та отримують від олігархів посади, якось не віриться.
Таким чином, слова Отто фон Бісмарка «ніколи стільки не брешуть, як перед виборами, під час війни і після полювання» є правдивими і сьогодні.
Ті ж допитливі журналісти виявили, що фото «щасливої української родини» на бігбордах зроблено далеко не в Україні — начебто у нас немає щасливих і багатих родин.
Широкого негативного розголосу в Інтернеті і соціальних мережах набув ролик, який щодня показує для свого електорату ДТРК «Крим». Там білявка, мама малюка, повідомляє, дослівно:
«Мой сыночек половину слов говорит на украинском, половину — на русском. Вообще не понятно, на каком он языке после этого садика учиться будет. Дома ж всё на русском! Так он грамотным никогда не станет.
Почему я не могу водить сына в русский садик? Я имею право говорить на родном языке. Мы отстояли право говорить на родном языке». (http://youtu.be/eUOhfQ_ANOo)
Сльози і бажання негайно проголосувати викликає і кадр агітки, де мама пригортає малюка до себе.
Після цих жалібних слів уява відразу малює сотні українських дитячих садочків у Криму.
Але реальність зовсім не така. Бо сотні тисяч українців чи кримських татар півострова теж хотіли б водити дітей до садочків з рідною мовою навчання.
«Матір-росіянку», якій політтехнологи вклали у вуста ці слова, котрі вона вимовляє з жахливим акцентом та використовує лексику, набуту після перегляду ТБ, дуже лякає перспектива для її дитини бути вдвічі грамотнішою і розумнішою. Лякає сам факт знання мови держави, в якій живе вона з малюком. Чи, може, вона не пов’язує їхнє майбутнє з Україною? А вивчення англійської мови теж загрожує майбутньому малюка? А вивчення фізики не зашкодить дитині?
Така агітація для інтелектуальної більшості, звичайно, мобілізує електорат, але водночас сіє розбрат між людьми різних національностей в Криму і Україні.
Мудрі люди казали: «Людина стільки разів людина, скільки мов вона знає». Із цими словами порівняйте примітивне твердження про те, що дитина грамотною ніколи не стане, якщо вчитиме державну мову.
Якось на автобусній зупинці почув, як маленький севастополець говорив до своєї мами: «А знаешь, как будет «спасибо» по-украински? Дякую!» На мою радість, хлопчик правильно зробив наголос у всіх словах і в оченятах його була невимовна радість, що він знає щось таке, чого не знає мама.
Наші діти — майбутні громадяни України. І наша рідна мова просто мусить їм давати все, чого вони забажають знати, а держава, нарешті, організувавши підтримку формально державної мови, — створити якнайкращі умови для отримання знань і можливостей для творчості українською мовою.

Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ
м. Севастополь

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #39 за 28.09.2012 > Тема "Резонанс"