Версiя для друку Обговорити в форумi

Кримський Майдан

Останнім часом в Україні з’явилось чимало псевдоісторичних публікацій та ненаукових заяв на тему української історії, які зводяться до перебільшення ролі російських завоювань XVIII-XIX ст. на теренах сучасної України, і через це публікатори вимагають особливої вдячності від України за те, що вона отримала ці території.
Очевидно, що це пов’язано з елементарним невіглаством у історичній царині. Річ в тім, що території практично всіх держав світу формувались протягом значного періоду і жодна держава із сучасною територією політично не народжувалась.
Скажімо, нинішня територія Франції має дуже мало спільного з територією Франції XV чи XVI століть — це історичний процес. Зрештою, якщо ми подивимось на карту Росії, скажімо, XV століття, то побачимо незначну територію на північному сході Європи. І таких прикладів сотні.
Таким чином, якщо докоряти Україні, що вона щось там успадкувала, то це саме можна робити стосовно будь-якої іншої держави. Неправильно стверджувати, що африканські країни мають бути безмежно вдячні Британській чи Французькій імперії за те, що вони комусь «прирізали» території інших племен. Коли захоплювалися території, то імперії зовсім не зважали на історичні обставини, історичне розселення різних народів тощо. Часто-густо вони між собою просто ділились загарбаним на географічній карті, з допомогою лінійки проводячи штучні кордони. Тому важко сказати, про яку вдячність тут можна говорити.
Тим більше, Україна отримала нинішні кордони, які далеко не збігаються з її етнічними кордонами, себто з кордонами розселення українського етносу. Для прикладу — в 1924 році було проведено національно-територіальне розмежування між РРФСР і УРСР, яке здійснював білоруський партійний чиновник Черв’яков. Було заявлено, що цей адміністративний поділ буде проводитись за етнічною ознакою: де проживає більшість росіян — ті території відійдуть до Росії, і навпаки. Отже, спочатку треба було з’ясувати, хто живе в населеному пункті. І часто російські чекісти робили це дуже просто — вони заходили  в хату до українського селянина і, поклавши на стіл маузер, задушевно запитували: «Ты — русский человек али петлюровец?». І не кожен наважувався визнати, що він — петлюрівець, тобто українець.
Саме таким волюнтаристським чином дуже багато районів нинішньої Курської, Воронезької, Білгородської, Брянської областей, де українці становили до 90% населення, відійшли до Російської Федерації. Цілі міста, такі, як Таганрог і Шахти, до 2 червня 1924 року входили до складу Української республіки, але рішенням центральних партійних органів уся Таганрозька округа була передана Росії — без будь-яких референдумів чи опитувань. Україна втратила тоді 70 тисяч квадратних кілометрів території з переважно українським населенням.
І тому дивно, коли сьогодні доводиться чути «плач» про передачу Криму в 1954 році.
Спрацьовує специфічна логіка, коли кажуть: «От якби не Сталін, то Україна не мала б Галичини, Волині, Буковини, Закарпаття і т. д.». Але ж у такому випадку можна стверджувати й інше: якби не Радянська Росія, то Українська Народна Республіка не була б знищена в 1920 році.
Важливо і те, що під час усіх цих перетворень Україна втратила чимало своїх етнічних територій на заході, скажімо, Лемківщину, Підсяння, Підляшшя, Пряшівщину, міста Холм та Перемишль. Ці території радянським урядом були просто подаровані країнам так званої народної демократії. Ніхто не зважав на інтереси українців.
Тому треба сказати, що  розмови про те, що хтось щось подарував, є провокаційними і відверто знущальними для України. Ніхто нічого не дарував. Всі ті території, які Україна сьогодні має, були територіями найдавнішого розселення українського етносу. Чужих територій Україна не отримала.
З приводу того, що нібито Катерина ІІ щось зробила для України, коли вона захоплювала ці території, то про благо українців вона аж ніяк не дбала і не думала. Вона робила це для Російської імперії.
Якби СРСР захопив у 1940 році Фінляндію, то, можливо, що до складу «Радянської республіки Фінляндія» увійшла б територія Карелії. І цілком можливо, що в 1991 році Фінляндія очолила б боротьбу радянських республік за вихід зі складу СРСР і вийшла б разом з Карелією.  Росія мала б такі самі проблеми із транспортним сполученням з Мурманськом, як і з Калінінградом.
Отже, всі ці розмови є абсолютно несерйозними, провокаційними. Коли вимагають від колишнього колоніального народу, щоб він дякував своїм колонізаторам, то нехай індійці дякують Великій Британії чи Алжир — Франції. Але чомусь ніхто так не робить, і тому й українці теж не мають жодних підстав «дякувати».

Ігор ЛОСЄВ,
політолог

ТИМ ЧАСОМ...

За повідомленням прес-служби Севастопольської міської державної адміністрації, у вересні відбулася зустріч її голови Володимира Яцуби з директором Інституту країн СНД Костянтином Затуліним з нагоди пам’ятних заходів, присвячених 225-річчю подорожі Катерини II в Севастополь і Крим.
Як відомо, основні пропагандистські заходи з ініціативи колишньої персони non grata в Україні п. Затуліна відбулись ще в середині липня цього року. Тоді ж до пам’ятника Катерині ІІ в Севастополі учасниками конференції, яка пройшла в найдорожчому готелі міста, були покладені квіти.
Костянтин Затулін згідно з  постулатами відомого пропагандиста ХХ століття вчергове повторив, що Катерина ІІ сьогодні — не менший національний герой для України, ніж Ярослав Мудрий, Володимир Великий, Богдан Хмельницький. За його словами, як мінімум третину сучасної території України успадковано від завоювань часів катерининської епохи.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #38 за 21.09.2012 > Тема ""Білі плями" історії"