Версiя для друку Обговорити в форумi

Сидір ВОРОБКЕВИЧ
РІДНА МОВА

Мово рідна, слово рідне,
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
Тілько камінь має.
Як ту мову мож забути,
Котрою учила
Нас всіх ненька говорити,
Ненька наша мила?
Як ту мову мож забути?
Таж звуками тими
Ми до Бога мольби слали
Ще дітьми малими;
У тій мові ми співали,
В ній казки казали,
У тій мові нам минувшість
Нашу відкривали.
Мово рідна, слово рідне,
Хто ся вас стидає,
Хто горнеться до чужого,
Того Бог карає;
Свої його цураються,
В хату не пускають,
А чужії, як заразу,
Чуму, обминають.
Ой тому плекайте, діти,
Рідну руську мову,
Вчіться складно говорити
Своїм рідним словом! -
Мово рідна, слово рідне,
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
Але камінь має!
1869

ВІД РЕДАКЦІЇ.
Передруковуємо цей вірш С. Воробкевича, бо нещодавно в «КС» трапилася прикра помилка — один з наших постійних авторів приписав ці рядки... Т. Г. Шевченку. Дякуємо тим нашим пильним читачам, хто це помітив і допоміг виправити цю недоречність. А усім іншим для тренування пам’яті пропонуємо пригадати, хто автор цього вірша (він також раніше друкувався у «Світлиці»):

Все в тобі з’єдналося, злилося —
Як і поміститися в одній! —
Шепіт зачарований колосся,
Поклик із катами на двобій.
Ти даєш поету дужі крила,
Що підносять правду  в вишину,
Вченому ти лагідно відкрила
Мудрості людської глибину.
І тобі рости й не в’януть зроду,
Квітувать в поемах і віршах,
Бо в тобі — великого народу
Ніжна і замріяна душа.

Книжка у подарунок тому, хто відповість першим!

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #34 за 24.08.2012 > Тема "З потоку життя"