"Кримська Свiтлиця" > #33 за 17.08.2012 > Тема "Душі криниця"
#33 за 17.08.2012
«У ПОГЛЯД╤ ЛОВЛЮ МИТЬ...»
Оксана ГАЛА╢ВА
Поез╕я ПОЕТЕСА-ЧЕРКАЩАНКА, РОДОМ З КРИМУ
╤м’я молодо╖ поетеси Оксани Гала╓во╖ можна часто зустр╕ти на стор╕нках черкаських видань, воно зустр╕ча╓ться й ос╕бно вид╕ля╓ться серед того багатоголосся творчо╖ молод╕, яка бере активну участь в творчому житт╕ л╕тературного об’╓днання ╕мен╕ Василя Симоненка, що д╕╓ при Черкаськ╕й обласн╕й орган╕зац╕╖ Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни. Оксана пише реценз╕╖ та в╕дгуки на нов╕ книги письменник╕в-черкащан, нариси, опов╕дання, казки, в╕рш╕, як╕ друкуються в газетах та колективних зб╕рниках. А нещодавно в одному з черкаських видань побачила св╕т перша зб╕рка Оксани Гала╓во╖ «╤╓рогл╕фи тиш╕». У передньому слов╕ до книжки знана поетеса Людмила Тараненко, котра благословила у велику л╕тературу не одну молоду талановиту душу, зазнача╓: «...У народ╕в Крайньо╖ П╕вноч╕ в мов╕ ╕сну╓ понад сотня сл╕в-визначень для сн╕гу чи в╕тру, для кожного в╕дт╕нку, кожного поруху, напрямку – св╕й. Так ╕ в поез╕╖ Оксани Гала╓во╖, перша поетична зб╕рка яко╖ ма╓ промовисту ╕ влучну назву «╤╓рогл╕фи тиш╕». За нею вбача╓ться ледь не справжн╓ досл╕дження, яка ж вона, тиша, для яко╖ не вистача╓ сл╕в-визначення, ╕ вони, граючись, перепл╕таючись одне з одним, м╕нливо перет╕каючи ╕з кольору в кол╕р, набуваючи р╕зних в╕дт╕нк╕в ╕ долучаючись до нев╕домого, раптом постають неспод╕ваними ╕ вта╓мниченими ╕╓рогл╕фами. Тиша в Оксани Гала╓во╖ – багатобарвна ╕ р╕зноман╕тна. Нав╕ть сонн╕ мр╕╖ збираються «...з╕ сплеском тихим тиш╕», св╕танок народжу╓ться «з тихим шепотом гаю», тиша м╕ж закоханими «як подих св╕тла...». ...Л╕ричне «я» поетеси знаходить сво╓р╕дне вираження через абстрактн╕ поняття, як╕, п╕дкреслюючи образну думку, набувають нового забарвлення на шляху пошуку ╕стини. Найчаст╕ше в╕рш╕ поетеси – це сво╓р╕дн╕ монологи авторки, як╕ не обтяжен╕ зайвими деталями, нагадують веснян╕ акварел╕, нав╕ть якщо в них йдеться про ос╕нь. Прост╕р ╖╖ св╕тосприйняття теж осяяний св╕тлом, «крихким вогнем», прозор╕стю ранку. У ньому – ╕ спогади, ╕ мр╕╖, ╕ головне – душа». Чи ж не про ц╕ риси поетично╖ душ╕ Оксани Гала╓во╖ писала й «Кримська св╕тлиця» у номер╕ за 23 липня 1999 року, коли дев’ятнадцятир╕чна студентка-другокурсниця Черкаського держун╕верситету ╕м. Б. Хмельницького винесла уперше на суд читач╕в сво╖ поетичн╕ проби пера: «Звичайно, в╕рш╕ юно╖ авторки ще не зовс╕м довершен╕, але ╓ в них неп╕дробна щир╕сть, в╕дчутне намагання осягнути навколишн╕й св╕т, в╕дшукати небо сво╖х д╕вочих мр╕й ╕ спод╕вань...» «Кримська св╕тлиця» тод╕ щиро побажала сво╖й землячц╕, юнц╕ з кра╖ни Юн╕сть щасливо╖ дороги у св╕т л╕тератури. ╤, як бачимо, Оксана Гала╓ва усп╕шно викону╓ ц╕ побажання – вона ма╓ вже свою власну книжку в╕рш╕в. А щодо земляцтва, то вона й справд╕ таки наша землячка-кримчанка. Адже народилася 1980 року в сел╕ Фрунзе Сакського району тод╕ ще Кримсько╖ област╕. У 1987 роц╕ вступила до першого класу Фрунзенсько╖ середньо╖ школи. В╕рш╕ почала писати з 4-го класу, а навчаючись у 10-му клас╕ брала активну участь у шк╕льних, районних, республ╕канськ╕й ол╕мп╕адах з укра╖нсько╖ мови та л╕тератури, захищала роботу у Мал╕й академ╕╖ наук при С╕мферопольському державному ун╕верситет╕ (в секц╕╖ «Л╕тература та укра╖нознавство» — подавала, як в╕рш╕, так ╕ досл╕дження «Чар╕вн╕сть ╕ краса укра╖нсько╖ мови»). Як би зараз знадобилося таке досл╕дження для «Кримсько╖ св╕тлиц╕»! 11-й клас Оксана зак╕нчувала на Полтавщин╕, а пот╕м навчалась у Черкаському нац╕ональному ун╕верситет╕ (отримала диплом маг╕стра ф╕лолог╕╖) та Слов’янському державному педагог╕чному ун╕верситет╕ (логопед шк╕льних та дошк╕льних навчальних заклад╕в). Нин╕ – здобувач кафедри укра╖нсько╖ л╕тератури ╕ компаратив╕стики Черкаського нац╕онального ун╕верситету ╕м. Б. Хмельницького. Одночасно працю╓ вчителем-логопедом в одному з дошк╕льних заклад╕в м╕ста Черкаси. Молода поетеса, творч╕сть яко╖ починалася в Криму, а розвива╓ться ╕ набира╓ться сил у м╕ст╕ над Дн╕пром, в якому колись розкв╕тнув талант витязя молодо╖ укра╖нсько╖ поез╕╖ Василя Симоненка, пост╕йно ╕ наполегливо шука╓ власний поетичний голос, намага╓ться передати у сво╖х в╕ршах ус╕ в╕дт╕нки ╕ красу р╕дного слова. Вона заклика╓ нас любити навколишн╕й св╕т, котрий зачарову╓ ╕ приваблю╓ сво╖ми неповторними розма╖тими барвами, зум╕ти побачити як «солодкий день замр╕яно-незвичний каштанами см╕╓ться ╕з-п╕д в╕й», як «см╕ються дощем небеса», почути як «у росах дзв╕нких голос тиш╕ бринить», ув╕брати душею «мелод╕ю кв╕т╕в», побачити як «веч╕рня тиша пада╓ на долоню туманом м╕сячного сяйва», зробити «всього лиш крок до св╕тлого кохання», щоб в╕дчути як «н╕би струни бринять вуста» отим одним наймаг╕чн╕шим, найзапов╕тн╕шим ╕ наймил╕шим словом «кохаю!». В одн╕й з╕ сво╖х поетичних м╕н╕атюр авторка сама себе запиту╓: «Струни серця оголювати мушу?» ╤ ╖й хочеться в╕дпов╕сти: «Так. Мусиш». Бо т╕льки людина з чутливою душею ╕ оголеним поетичним серцем, здатна творити справжню поез╕ю. А, отже, й знайти св╕й власний голос у творчому багатоголосс╕ поет╕в Укра╖ни. Чого ми й побажа╓мо молод╕й поетес╕ Оксан╕ Гала╓в╕й, пропонуючи уваз╕ читач╕в доб╕рку в╕рш╕в з ╖╖ першо╖ зб╕рки «╤╓рогл╕фи тиш╕».
Данило КОНОНЕНКО
Оксана ГАЛА╢ВА «У ПОГЛЯД╤ ЛОВЛЮ МИТЬ...» * * * В акварел╕ — актуальн╕сть. Пензлем малюю абстрактн╕сть ╤з мазк╕в. На полотн╕ Знаходжу л╕теру А — В я╓чн╕й шкаралуп╕. Губиться думка — Розс╕ю╓ час. Святковий настр╕й. Кульки-л╕тери, Наче Журавл╕, Промовляють стиха: «Курли, курли». ...╤ зникають за обр╕й. * * * У погляд╕ ловлю мить, Що л╕та╓ метеликом На засн╕женому пол╕ кульбаб. Дивна р╕ч. Спок╕й чи спокуса Заволод╕ли ранком. Я фея. Чиста музика дощу Збудила тишу, Заворожила погляд. * * * Якби пов╕рить, що кирпатий пром╕нь Зум╕в у св╕т п╕дсн╕жником з╕йти В м╕нливе л╕то. Зникла б втома — Чи довго ще до тебе йти? Якби усе, що почестями зветься, З╕терло мить безчестя й н╕моти. Стара симфон╕я у серц╕ Буду╓ райдужн╕ мости. Якби, якби, невже, а не аби П╕рнути в море ╕стини буття. Знайти прозору крапельку води, Таке життя! Невже таке життя! * * * Я маленька з╕рочка На небесному схил╕. Дотики тво╖х рук Запалюють л╕хтар╕ – Це мо╓ св╕тло. * * * Мо╓ м╕сце П╕д парасолькою Сум’яття ╕ мр╕╖. Диво-дивина Дивилась сивими Очима вчорашн╕й Тиш╕ навздог╕н, Без ╕люз╕╖ св╕тла. Смужки з╕йшлись На одн╕й нот╕ «фа» — Це тепер мо╓ м╕сце. * * * Проб’╓ з-п╕д скел╕ вогнянисте диво, Оберне св╕т до св╕тлого лиця. Крихкий вогонь зася╓ неквапливо, Огорне сяйвом зрушен╕ серця. * * * Я божевол╕ю в╕д слова, Самотност╕ ╕ н╕моти. Хоча душа курличе знову: «О радосте, св╕ти, св╕ти Дорогу сплетену, тернисту, Зачовгану вчорашн╕м днем, А тишу, тишу променисту Осяй теплом, весни вогнем». Я Божевол╕ю в╕д слова ╤ п’ю нектар спокуси й н╕моти. * * * М╕й затишок — невинна тиша. Горить св╕ча — пожовкле листя з╕гр╕ло серце. Струшую в траву останн╕х промен╕в сльозу... * * * Це ж треба побачити смугу ╤з обр╕╓м св╕тла?.. ╤ безл╕ч св╕чад У в╕кнах ╕люз╕й. Задум хова╓ться Споко╓м в л╕то. Хтось смугу погойду╓ На променях св╕тла. * * * Згусток фарб Буденно незвичайних розводжу пензлем одноман╕тн╕сть струшую ╕з себе вбрання Який з мене художник коли в пал╕тр╕ вбачаю Ш Е Д Е В Р * * * Коли печаль горта╓ стор╕нки в душ╕ св╕т ста╓ диким до мене линуть звуки ╕з тиш╕ прагну вхопити у св╕тл╕ ╕скру-спогад душа горта╓ стор╕нки з ╕╓рогл╕фами тиш╕ * * * Безмовний голос, Дикий та пустий, Завис в пов╕тр╕ ╕ чека╓ дива. Кохання дотик н╕жно-гом╕нкий, Такий п’янкий — Оманливо-зрадливий. Не треба в╕чну ╤стину шукать – Вона ╕з часом Вийде на поверхню. Життя для нас – Найкраща благодать, Ц╕на його — байдуж╕сть ╤ в╕дверт╕сть. Коректор час Звабливо-нав╕сний П╕д ретушшю Сну╓ епохи сив╕... ╤ знов летять В╕д подиху весни Мелод╕╖ замр╕яно-грайлив╕. * * * Безмежжя меж ╕ тиша супокою, Курить дорога драмою стол╕ть. ╤де минуле тихою ходою П╕д шелест позолочених суцв╕ть. Кричить душа, сп╕тн╕ла в╕д уяви. Про м╕дь, рептил╕╖, амеби ╕ дощ╕, ╤ Всесв╕т вирина╓ у загравах Мо╓╖ прагматично╖ душ╕. * * * Прозорий св╕т ляга╓ моза╖чно На плетиво коркованих под╕й. Солодкий день замр╕яно-незвичний Каштанами см╕╓ться ╕з-п╕д в╕й. * * * Забракло сили. Стугонить печаль. Л╕та╓ св╕том, огорта╓ душ╕. Нурту╓ в скел╕ св╕тло. Межа злива╓ у безодню мр╕╖. Лиш в╕тер борознить св╕тами: «Життя ╕де». * * * Поверталося з вир╕ю л╕то, А в душ╕ павутини яса. Дивно: мр╕ю в зав╕ях жити, Щоб см╕ялись дощем небеса. Розфарбоване плямами небо Простягло на п╕всв╕ту м╕ст. Синю птаху вп╕ймати... Чи треба? За цяцькований м╕сяцем хв╕ст. Поверталося з вир╕ю л╕то. Щось сп╕вало — а сп╕в н╕мий. Лиш вхопити б мелод╕ю кв╕т╕в – См╕х ╕ голос солодко-терпкий. * * * Небо розпростерло сиз╕ крила, Кинуло на землю сни заграв. ╤люз╕йн╕ човника в╕трила — В плетиво замр╕яних отав. Ти немов чекала Благодат╕ В╕д солодко╖ пал╕три сн╕в. Падолисту сонячного дати У блуканн╕ спогад╕в в╕тр╕в... * * * Море чу╓. Родзинками Спокою гра╓ Хвиля. На дн╕ — Кам╕ння — Дол╕ вз╕рець, Бо море пише У л╕то лист. * * * Веч╕рня тиша Впала на долоню Туманом м╕сячного сяйва. Слова пром╕нились кр╕зь сито. Ос╕ння зваба Блукала м╕стом У павутинах н╕жних Бабиного л╕та. Струсила ос╕нь Жар-птиц╕ сяйво У надвеч╕р’я сиве. Пром╕ння л╕та... * * * Б╕лий сум на завмерлих вустах... Лише спогади скрапують зр╕дка. Десь за обр╕й зникають л╕та. Плаче в скельцях роси дивна кв╕тка. Чаша л╕та збира╓ тепло. Щоб з╕гр╕ти розплескан╕ мр╕╖. Тихим щемом ятриться чоло. Замовкають в садках в╕тров╕╖. * * * Народився св╕танок З тихим шепотом гаю, А у росах дзв╕нких Голос тиш╕ бринить. Пригадай. Як колись... Ту веч╕рню сонату, Що сп╕вали з╕рки З теплим щебетом нив. Печаль... Ти лише пригадай. * * * Прочитай мен╕ лист. Прочитай, Що говорить про весну Береза, Що шепоче ╕млиста тиша... Прочитай мен╕ лист, Прочитай. ...Чиста стор╕нка. * * * Св╕т моза╖чний... Навст╕ж в╕дчинен╕ Двер╕ у Всесв╕т. Н╕ч заворожила Погляд в╕чност╕. * * * Ц╕лу╓ н╕ч холодне л╕то, Палке кохання Зрива╓ тишу. Все пережито. П’янке бажання Стиска╓ серце. У пол╕ жито Колише в╕тер. Гаряча кров тече по жилах У море л╕тер. Слова, як крила, Летять по св╕ту. Холодне л╕то. * * * Ти забув слова без сл╕в. Ти забув. Тепл╕ подихи в╕тр╕в Не збагнув. Не в╕дчув кохання клич — Не почув. Найр╕дн╕ший св╕т облич Не в╕дчув. Загубив житт╓вий ключ — Загубив. Об╕йшов безмежн╕сть круч ╤ не жив. * * * М╕ж нами — тиша, Як подих св╕тла. Краплина л╕та серед зими. З╕гр╕╓ сонце, А в╕дстань — смуток — Суцв╕ття л╕тер... На папер╕ т╕н╕ — Чи╖сь думки. * * * Всього лиш крок До св╕тлого кохання, М╕цним м╕сток Хай буде — ось бажання Не вичерпа╓ душу. Ще пару сл╕в Сказати тоб╕ мушу. В полон╕ сл╕в «Кохаю», — н╕би в струни, Бринять вуста... Зваблива, тонкорунна... Ця гра пуста... * * * Струни серця Оголювати мушу? Думки кваплив╕ на сн╕гу Топчу, смакуючи тепле Пром╕ння У сн╕жно-б╕лому вбранн╕. * * * А н╕ч, як сон, ╤гриста, п╕л╕гримна... Зда╓ться спогад Вносить корективи. Та я ╕ду цим св╕том Бездор╕жжя. Шукаю м╕ст П╕д назвою «Кохання». А прост╕р вмить Ста╓ незвично-диким. В╕дштовху╓ в╕д мене Св╕т ╕люз╕й – В╕н проза╖чний. * * * Гр╕м гримить... Гр╕м? Невже! То кохання Вистуку╓ марш Вересневий В барабан. Св╕тло летить Стр╕мголов До тебе... Над╕я не спить... Вона сп╕ва╓ Ос╕нн╕й вальс. * * * Алеями блука╓ л╕то, Павутиння сну╓ кохання. На папер╕ завмерли л╕тери Лаб╕ринтом забутих сл╕в. Сльозинами падають кроки: «Не че-кай, не че-кай, не че-кай...»
"Кримська Свiтлиця" > #33 за 17.08.2012 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=10647
|