Версiя для друку Обговорити в форумi

З поетичними пробами пера юної авторки Ганни Ковальчук тi, хто кохається в художньому словi, уже знайомi. Її вiршi не раз друкувалися на сторiнках "Кримської свiтлицi" та на шпальтах молодiжного додатку до "КС" "Будьмо!".  Ганна була учасницею лiтературного конкурсу школярiв Криму "Ми дiти твої, Україно", в якому посiла перше мiсце в номiнацiї "Поезiя". Минулої весни брала участь в нарадi-семiнарi молодих авторiв, котрий Нацiональна Спiлка письменникiв України проводила в Будинку творчостi "Коктебель". Ганна Ковальчук - випускниця ЗОШ № 29 м. Сiмферополя, нинi - студентка-заочниця Київського державного педагогiчного унiверситету iм. Драгоманова, працює методистом Всеукраїнського iнформацiйно-культурного центру в Сiмферополi.  Її вiршi - то поетична мозаїка нею пережитого, пропущеного через свою юну вразливу душу, то - її свiт, у якому вона живе зi своїми думами, радощами, болями... Кохання, любов до рiдного краю, до рiдної материнської мови, повага до ближнього - ось основнi теми її поетичних мiнiатюр. Радiсно, що пiдростає молода талановита молодь, яка прийде нам на змiну, втричi радiснiше, що ця молодь, яка виросла в росiйськомовному оточеннi, шанобливо ставиться до нашого рiдного українського слова, прагне пiднести його до поетичних вершин, де сяють зiрки Шевченка, Лесi, Франка...  Хай щастить тобi, Ганно, нехай розкрилюється твоє поетичне обдарування.
Данило КОНОНЕНКО, редактор вiддiлу лiтератури "КС".

 *  *  *
Погоджуюсь з тишею.
Не гордую солоним
болем прощання.
Моє сонце сховалося
мишею
В льосi з першим коханням.
М'язи дерев, як струни.
Ввечерi
Сходами чорними пам'ять
iде за тiнню.
Бiла луна затремтiла
в глечику,
Час розривається
павутинням...
 *  *  *
Помножую вiдстань
вiд пункту "А"
До пункту, якого iще нема.
Сто тисяч хвилин вiддаю
за сон
До мiста, де буде чекати
перон.
Романи писатиме
стукiт колiс,
Дарую тобi мiй химерний
експрес.
 *  *  *
Було спочатку слово.
Тiльки потiм
З'явились свiт i темрява
нiчна.
З'явилася земля... гаї,
дiброви
І океану музика гучна.
З'явилася людина, даром
Божим
Надiлена те слово
промовлять,
Щоби своїм нащадкам
вiддавать.
Щоб рiдну мову знав
у свiтi кожен,
І ми його повиннi зберегти,
Плекати цю прадавню
силу слова,
Це джерело єдине на свiти,
З якого ллється чиста
рiчка мови.
 *  *  *
Каламбуром змiшалися
рiзнi мови.
Але в кожної нацiї свої перли.
Я до кожної мови
звертаюся знову
І життя стає не таким
химерним.
Як цiкаво iнодi вiдчувати,
Що слова мають спiльнi
коренi.
Тож якою мовою долю
свою писати?
Для якої душа твоя
Богом створена.
 *  *  *
Я пiду у зеленi хвилi
загадкових  твоїх очей,
Я знайду в них
жаданий вирiй
та солодкi зiрки ночей.
Хай втоплюся я. Хай загину.
Захлинуся вiд почуттiв,
Але знатиму в ту хвилину
тiльки те, що ти так хотiв.
 *  *  *
Я сподiвалася на заметiль -
заколише...
Тiльки кружляють
дощi за вiкном, наче пишуть
На прохолодному склi
iєроглiфи туги.
Тане у маревi бiлому
зоряна смуга.
Час вiдлiтає у вирiй
на крилах лелеки -
бiльше не буде тебе
та шаленої спеки.
Як кiлометри тривають
однаковi буднi.
Очi твої з фотокартки -
то споминiв суддi.
 *  *  *
Мiй Будда дихає
повiтрям праху...
Пiд дахом не знаходять
порятунку
Думки крилатi,
що летять на плаху.
Палає далечiнь у вiзерунку.
Рушаю кроком,
комiр пiдiймаю.
Мiнлива хмарнiсть,
сiра марнiсть часу.
Сучасна драма
марення не має,
Її печаль рiзьблена,
як прикраса.
Я прикро прокидаюся
в антрактi,
Травестiя стихiєю стихає,
Химера-мiра
викреслила дактиль
І лiхтарi у реквiєм зiтхають.
Ганна КОВАЛЬЧУК,
методист Всеукраїнського
iнформацiйно-культурного центру в Сiмферополi.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #27 за 04.07.2003 > Тема "Душі криниця"