Версiя для друку Обговорити в форумi

Мова про мову

ВСЕУКРАЇНСЬКЕ ДОСЛІДЖЕННЯ «КРИМСЬКОЇ СВІТЛИЦІ»
(Закінчення. Поч. у № 17-19)

Можна зрозуміти, коли севастопольці перекладають словосполучення «Азовські ковбаси», але я був відверто здивований, коли в районі Академмістечка побачив кафе з двомовною назвою: «Эльбрус / Ельбрус». І це в мікрорайоні, де українців не менше 90 відсотків! Причому, українське слово розміщене внизу, під російським, що є порушенням Закону про мови. Можна б стерпіти таке у Феодосії чи в Керчі, але не на місці колишнього села…
Центр Києва стає все більш і більш мовнопроблемним. Ніхто за «совєтів» не став би перекладати слова «Квіти» чи «Ельбрус». Недовго висіла б і вивіска «Червона капелюшка» (такий ресторан знаходиться на вулиці Петлюри, 20), бо будь-який вчитель української мови підправив би, що «капелюшок» — слово чоловічого роду. А тепер демократія, і всі вважають себе великими знавцями української мови. До того ж, торгівля значною мірою не в руках українців, кафе, ресторани також. Тому й зустрічаємо: «Мережа ресторанів «Два гуся», «Меха. Хутровий салон «Екатерина», «Суші бар «Пушистий» Японська кухня».
Мабуть, вивчити принади японської кухні, а заодно підучити українську мову (тоді б знали, що правильно – «пухнастий») просто нереально…
А ось ще зразок двомовності, ні – тримовності: «Кафе «Восток» Смачна східна кухня». А далі – арабська в’язь… Про арабську на Майдані Незалежності забути було б гріх, ми ж такі відкриті і толерантні… І зовсім ніякого перекладу не треба, коли йдеться про речі, святі для росіян: «Блины с пылу, с жару! Никого не слушай, а блинчиков покушай. Кто не кушает блинов, тот не видит сладких снов». І ще «Блины, очень вкусные блины!» Так заліплено кіоск з усіх боків, українську там, дійсно, ніде впхнути… І це недалеко від університету і пам’ятника Тарасові Шевченку!
*     *     *
Оскільки піца до російської кухні не належить, то тут державна мова допускається. Тому зустрічаємо біля Бессарабського ринку: «иль Патио. Пицца, паста, гриль», а поряд: «іль Патіо. Піца, паста, гриль». Щоправда, російський стенд виготовлений у двох примірниках, а український лише в одному. Хоч якась та мусить бути дискримінація? Щоб не «заривалися» хохли.
А ось уже значно помітніше: «Дом детской одежды «Нежный возраст». Все це величезними літерами. А вище мікроскопічними: «Ніжний вік. Дім дитячого одягу». Або таке: «Сеть магазинов горящих путевок», а нижче: «Мережа магазинів горящих путівок».
Інколи трапляються приємні винятки: українсько-китайська або українсько-японська двомовність без посередництва російської. Скажімо: «Китайська кухня «Харбін», а поряд китайські ієрогліфи, які я тут не можу передати при всьому своєму бажанні. Але хоч Київ і є, за словами Мустафи Найєма, «по-настоящему украинским городом», все ж російську тут не забувають, хоч під якимось соусом та впхнуть. Скажімо: «Японська кухня. «Сім самураїв», далі японський переклад, а вище російською: «Доставка суши и пива». Або зовсім без японської, зате з російською: «Якитория / Японська кухня / Японская кухня». Трапляється і російсько-єврейська двомовність: «Шатер Авраама», а далі те ж саме на івриті. Обійшлися, як бачимо, без української. Або ж ресторан «Тифлис», а далі переклад грузинською.
Інколи трапляється… суржико-українська двомовність. На одному з магазинів помітив таку рекламу: чотири рази повторюється словосполучення «Каміни. Германія» і тільки один раз «Каміни. Німеччина». Отже, й тут перевага суржику, а не української мови.
Тому, коли Мустафа Найєм писав: «Не надо искоренять русское», то він, м’яко кажучи, перебільшував загрозу. Ніхто російської мови не викорінює. Просто є спроби захистити українську, але не вистачає інформаційних ресурсів, щоб пояснити це всьому населенню. Ми програємо інформаційну війну, пане Найєм, а не викорінюємо інші мови. А «Кримська світлиця» намагається бодай щось виправити у цій сфері.
Тому й доводимо до відома читачів, що проголошена деякими політичними силами двомовність поступово… втілюється у життя. Причому, значно швидше там, у тих сферах, де перед цим існувала українська одномовність, і дещо повільніше у тих регіонах, де панувала виключно російська мова, і українських «ніш» майже не було.
Здавалося б, яка потреба перекладати цілком зрозумілі слова у прикиївському Ірпені? Але й тут двомовність пускає своє коріння: «Світ канцелярії» — горизонтальний напис на магазині чорною фарбою, і тут же вертикальний синьою фарбою: «Канцтовары». А ось демонстрація мовної ієрархії, яка починає входити в моду: угорі напис «Двери Белоруссии», трохи нижче «Бронедвери», а ще нижче скромний напис українською: «Двері». І це в Ірпені! Що ж тоді говорити про Київ, де дійсно багато туристів і приїжджих? Я вже і не здивувався, коли біля одного київського будинку зустрів тримовний напис саме у такій послідовності: спочатку англійське «No parking», нижче російською: «Не парковаться», а ще нижче українською: «Не паркуватися». От вам і «школа престижності» мов, от вам і «ненависть к чужому» та «искоренение русского». Те, що український громадянин афганського походження повторює московську точку зору, говорить про наш програш у інформаційній війні.

ДНІПРОПЕТРОВЩИНА І ДОНБАС

 Між цими регіонами та різниця, що Дніпропетровськ виглядає більш зросійщеним, аніж область загалом, а Донецьк навпаки, — найбільш «українізованим» з-поміж решти великих міст і шахтарських селищ. Повторюю, йдеться саме про мову вивісок, а не про якісь інші показники.
Якщо у Дніпропетровську візуальний простір «зросійщено» майже на 60 %, то у Кривому Розі лише на 20 %. І мову в цьому великому місті можна почути – не менше третини криворожців спілкується якщо не чистою українською, то принаймні суржиком. У селах і маленьких містах мова живе (особливо на Правобережжі), зате чим ближче до вугільного Донбасу, тим її менше.
У самому Донецьку українські вивіски починають з’являтися (треба ж якось замилювати очі київським чиновникам!), а ось у провінції все залишається по-старому. Між Донбасом і Дніпропетровщиною тут чимала різниця, хоча для пересічного галичанина це майже однакові у мовному плані регіони.
*     *     *
Аналіз почнемо з Дніпропетровська. Певні позитивні зрушення тут є, але і зараз українських вивісок у місті набагато менше, ніж було в Харкові тридцять років тому. Проголошена Партією регіонів двомовність поступово втілюється у життя. Якби ж такі помітні зміни були і у мові спілкування городян! Але ж ні, там поки що непохитна одномовність… А ось вивіски – будь-ласка:
«Корпорация «Сибирское здоровье». Трохи нижче «Сибірське здоров’я»;
«Европейская обувь (Взуття) Европейская обувь»;
Комп’ютерна академія «Шаг»;
«Куры гриль. Пышки. Картопля фрі»;
«Магазин взуття / Мир обуви»;
Клуб красоты «Идалия» Клуб краси;
 Кафе «Вечеря» ждем вас с 11.00 до 23.00;
Магазин «Мир одежды» працює з 9.00 до 19.00 без вихідних;
«Найкращі закуски. Морские»;
Люксоптика. Сонцезахисні окуляри. Оправы, защитные линзы.
Помилок, до речі, вистачає: «Взуття. Нова колекция». Треба було б «Нова колекція» або «Новая коллекция». А ось інша недоречність: Клуб «Біла лошадка». І є магазин «Ізумруд», вулиці Робоча, Глінкі, Тітова… Коли вже Дніпропетровськ зрозуміє, що є українські слова: «конячка», «Смарагд», «Робітнича», що «Глінки» і «Титова» виглядало б краще? І не від доброго життя, певно, з’явилася вивіска «Громадська організація «Сила, краса, здоров’є»… Кілька десятиліть активної русифікації – і до чистої мови прийти надзвичайно важко. Залишається «суржик» як неминуча перехідна стадія. Його більше, ніж у Донецьку. І можна сміливо прогнозувати: якщо Донецьк зробить спробу українізуватися бодай на 40-50 %, то і він не уникне «суржикової» стихії. Просвітяни шахтарської столиці повинні це врахувати.
*     *     *
Ось як виглядає двомовність у Донецьку:
Дом книги «Літера»;
Этнокафе «Спотикач»;
«Сокол». Техніка домашнього комфорту;
Сеть магазинов «Діадема»;
Парикмахерская «Красуня»;
Торгівельна мережа «Никотинъ»;
Закусочная «М’яско»;
Магазин «Украина» / Гастроном «Україна»;
Кінопалац «Звездочка»;
«Лкента». Салон білизни;
Донецький торговий дім «Белшина» / Белорусская шина.
В інших містах області те ж саме:
Похоронные услуги «Скорбота» (Макіївка);
«Меблі / Мебель» (Шахтарськ);
«Родинна бібліотека» / «Семейная библиотека» (Дружківка) тощо.
Взагалі, Донецьк виглядає дуже інтернаціональним і «глобалізованим». Англійських вивісок тьма-тьмуща, не бракує італійських, німецьких, французьких, є навіть турецькі! Нерідко можна зустріти таке: Будівельні матеріали «Будапешт», Строительный универмаг «Вільнюс», Автозапчасти «Кореец» і т. п.
Цією відкритістю світові Донбас пишається, а ось українського патріотизму йому явно бракує. Місцеві просвітяни розповіли, що у Вугледарі відкрили кафе «Хохлушка», а своєрідною рекламою там є зображення козака, який тримає на виделці (зробленій у вигляді тризуба) закуску – огірок. Ось така повага до національних символів… Тому з впевненістю можна сказати – якщо демократія «зашкалює» за межі здорового глузду, то це погано.

РОСІЯНАМ НЕКОМФОРТНО?

Знову повернемося до тези «викорінення російської» і «ненависті» до цієї мови. Мустафа Найєм лише озвучив те, що в головах у мільйонів. Але дивно, що найбільше про це кричать там, де української майже немає.
То чи є насправді «викорінення»? Нехай про це скажуть вивіски. Їх ніде не бракує – і прорадянських, і ностальгійно-імперських, і глибоко народних:
Агентство визуальной рекламы «Ваше сіятельство» (Сімферополь);
Ресторан «Тургенеф» (Київ) – бачите, і про вимову подбали!
«Бабушкин кофе» (Чернігів);
«Русская баня» (Черкаси);
Баня «У Михалыча» (Чернігів);
«Купеческие ведомости» (Донецьк, Макіївка);
«Русь» (Донецьк);
«Святая Русь» (Судак, Крим);
«Кумушка» (Київ)
Можна додати те ж «Сибирское здоровье» у Дніпропетровську – не написали ж «козацьке»… Не бракує аптек і кафе «Даша», «Наташа», «Дашенька» і «Наташенька» — причому не лише на Південному Сході, а й на решті території України. Опосередковано підтримують позиції російської мови і тішать амбіції етнічних росіян навіть такі, україномовні начебто, написи:
Хліб «Булкін» (Сімферополь, Феодосія);
Мийка «Мочалкин блюз» (Бровари, Київська область);
«Вікна Окнова» (Чернігів).
Як бачимо, тут усі майстри і умільці мають російські прізвища, а це впливає на рівні підсвідомості. Отже, нема підстав говорити про почуття тотального дискомфорту у російськомовного населення. Значно більше його в українців. Адже їм і досі постійно нагадують, що без російської – просто ніяк! Це ще нічого, що на Дніпрі у нас плавають кораблі «Богатырь» і «Гималаи»; але ж на двадцятому році незалежності можна було б судно «Волынь» перейменувати на «Волинь»?
 Досі муляють очі: «Торговый центр «Свитязь» (Судак, Крим), магазин «Галицкая Мебель на Франко» (Сімферополь), «Одежда, обувь. Фирменный магазин «Харьков» (Судак, Сімферополь тощо), «Кінотеатр «Украина» (Феодосія), «Кінотеатр «Киев» (Донецьк), «Львовская мебель» (Макіївка, Донбас), «Украинская кухня» (Судак), «Украинский шинок» (Сімферополь), «Пани аптека» (Одеса), «У пани Елены» (Севастополь), «Пан табак» (Севастополь), «Торговый центр «Украина» (Дніпропетровськ).
Погодьтеся, від таких вивісок, як «У пані Олени», «Пані аптека», «Пан тютюн» — може, й потепліло б на серці у приїжджих із материкової України. А російськомовні варіанти, такі, як «Галицкая мебель» чи «Львовская мебель» дратуватимуть і одних, і других.
І ось, дивіться, у Судаку ніхто не здогадався вивіску «Святая Русь» зробити двомовною, а ось «націонал-радикали» з Прикарпаття, як би їх у Криму не лаяли, не стали приватизовувати слово «слов’янський». Як доказ подаю двомовну вивіску «Слов’янські шпалери» / «Славянские обои», яку сфотографував у Коломиї Івано-Франківської області. То хто толерантніший – кримчани чи гуцули?
*     *     *
Дорогий, симпатичний, інтелектуальний пане Мустафа Найєм, сміливіше занурюйтесь в україномовну стихію, читайте українські газети! Севастополь, звичайно, горде місто і справжнє. Але ця «справжність» не в останню чергу досягалася шляхом репресій. І проти українців, і проти кримських татар. Тому нам, толерантним і миролюбним, утричі важче, ніж росіянам-севастопольцям. Ми ж хочемо, щоб усім було комфортно, щоб і своє відродити, і не створювати значних проблем для інших націй. Було б добре, якби російськомовне населення цінувало нашу толерантність, не зловживало нею, а навпаки робило активні кроки назустріч. Тоді держава втручатиметься в ситуацію дуже рідко, лише в крайніх випадках.
*     *     *
Ще раз нагадаю читачам: стаття писалася майже три роки тому. Тоді не було сумніву: все йде до кращого, хоч і надто повільно… Невже тепер доведеться звикати до думки, що минуле знову має добрий шанс стати майбутнім?

Сергій ЛАЩЕНКО
м. Львів

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #20 за 18.05.2012 > Тема "Ми єсть народ?"