"Кримська Свiтлиця" > #26 за 27.06.2003 > Тема ""Білі плями" історії"
#26 за 27.06.2003
"ЗАПАМ'ЯТАВСЬ ТОЙ ЛЮТИЙ ГОЛОД, НА ВСЕ ТЯЖКЕ ЖИТТЯ МЕНІ..."
Микола Михайлович ЛАТИШКО
ПЕРЕЖИТЕ
Шановна редакція "Кримської світлиці"! Прочитавши у вашій газеті (число № 20 за 16.05 2003 р.) статтю Анатолія Портянка "Залишалося одне - голодна смерть", я пригадав і моє дитинство і голод 1932 - 1933 років, який я також пережив. Жили ми тоді в селі Іванівка, що на Херсонщині. Мені тоді було сім років, але картини голоду і далі стоять в пам'яті, ніби це було вчора. Мій батько був тоді учителем і, за його настирливим домаганням від сільради, при школі відкрили "гарячі сніданки", бо багато дітей і батьків повмирало з голоду, а решта перестали ходити до школи, бо були вже не в силі ходити. Школа спорожніла. Коли відкрили при школі "гарячі сніданки", в польовій кухні, діти почали приходити до школи, щоб посьорбати ту гарячу баланду з картоплі і буряків (які привезли з буртів), і це врятувало багатьом нам життя. Мій старший брат вже був опух і не міг ходити, але через ту баланду оклигав, і ми почали на весну в 33-му році виливати ховрашків, ловити їжаків у загатах, а мама їх варила з цвітом акації, бруньками вишень, лопухом, подорожником і будь-якою іншою зелениною. Ми, діти, ходили на поле збирати колоски і замерзлу, гнилу картоплю, з якої мама робила крохмаль для їжі. Але на полях все визбирали до останнього колоска. І хоч на початках діти і несли до села у торбах те, що назбирали, об'їждчик біля села відбирав те, кажучи, що це державне майно. І скільки ми не плакали і не просили, те не помагало. З Божою поміччю і звірячим бажанням вижити ми голод пережили. Не всі були такі щасливі. Мільйони померли. Після Другої світової війни, в якій загинув і мій брат, і батько, доля так повела, що я опинився в Німеччині, з якої виїхав до Канади і де живу й понині. Закінчив університети в Оттаві і в Торонто, працював учителем в англійських середніх школах. Тепер вже на пенсії. Багато разів їздив в Україну, відвідував рідні місця і болію проблемами сьогоднішньої України. У вільний час пишу вірші, поеми і прозу. Висилаю і вам один із моїх віршів-спогадів про голод 1932 - 1933 років. Якщо він вам підійде, надрукуйте його у вашій газеті, яку я та інші тут і в США з приємністю читаємо. З пошаною - Микола Михайлович ЛАТИШКО. Канада.
Присвячую мамі. ГОЛОД Я пам'ятаю, люди мерли - Дорослі люди і малі, На чорноземах України - На рідній на своїй землі. "Я хочу їсти", - казав мамі, Я і до школи не дійду... "Я знаю, мій коханий Колю, Я помогти тобі прийду". І плакав я із нею разом В нас на порожньому дворі, Запам'ятавсь той лютий голод На все тяжке життя мені. Мій брат вже спух, сестра ще біга, І колоски ідем збирать На поле, що дала усім нам Ота совєтська "благодать". А люди бідні пухли, мерли, Їх не встигали хоронить, Молили Бога повсякденно, Щоб "тридцять третій" пережить. Я пам'ятаю сльози мами Й сумного батька у вікні. О! Ті картини незабутні Запам'яталися мені. О, незабутні роки муки! І тридцять два, і тридцять три, Не дай же, Боже, більш нікому Того, що ми пережили! (Друкується зі скороченням).
"Кримська Свiтлиця" > #26 за 27.06.2003 > Тема ""Білі плями" історії"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=1023
|