Версiя для друку Обговорити в форумi

Більше 20 років минуло з того часу, як Україна здобула незалежність. Дивно, але за ці роки надто мало виявлено катів-НКВДистів чи МГБістів, що мордували і розстрілювали повстанців. З кожним роком усе менше стає і самих повстанців. І якщо зараз не записати їхні спогади, то завтра й не буде чого записувати...
Нещодавно отець-настоятель храму св. Йосафата, капелан Львівського крайового братства вояків УПА о. Михайло Нискогуз відправився в с. Грибовиця, що на Волині, провідати та надати матеріальну і духовну підтримку колишньому повстанцю, тепер інваліду Хасману Мандику. В цій подорожі священика, окрім мене, супроводжували старий козак, повстанець УПА Андрій Сухий та юний джура Роман Горчаковський.
Хасман Мандик народився на Дрогобиччині в 1929 році. Тато (колишній офіцер австрійської армії) мав власний фіакр і був візником. У сім’ї було семеро дітей.
Але батьки його були євреями і в роки війни були розстріляні німцями. Голод і смертельна небезпека змусили хлопця втекти з рідних країв на Волинь. У 1943 році, коли українські поліційні відділи пішли в УПА і німці прислали польських поліцаїв, він 14-літнім хлопчаком теж пішов у сотню Довбуша, а потім у сотню Хоми, де був ординарцем сотенного командира. Священик охрестив юного Хасмана у повстанському війську. Був юнак 4 рази поранений. Одна з куль досі в спині. Розповідав про те, як повстанці оберігали населення від польської поліції, здирництва окупантів. «УПА не пускали людей у Німеччину, ні худоби, ні збіжжя, і для цього підривали залізничну колію», — сказав повстанець.
Розповідав про життя і правила поведінки вояків УПА, про їхній побут. Ранок вояків починався з молитви. В бій його не посилали через малий вік — 14 років, хоча і карабіна та пістолета він мав, і участь у боях брав. Колишній вояк розповів, що в сотнях повстанців були представники різних народів, навіть італійці й узбеки. Вони разом воювали з німецькими і радянськими окупантами. Згадав повстанець і про терор польських поліцаїв та НКВДистських псевдоповстанців.
Після війни 9 місяців був під слідством у тюрмі, достойно витримав катування і нікого не зрадив. Спростував вояк і твердження про те, що євреї у повстанців переховувалися лише від німецьких окупантів, бо воював він і з радянськими.
І прикро повстанцю, що воював він за нашу незалежність, але не за таку Україну, якою вона є тепер. Його донька Катерина показала довідку, яка свідчить, що для догляду за 80-річним батьком отримувала з 2002 до 2008 р. допомогу в розмірі... 4 гривні 80 копійок на місяць. Знущання та й тільки. Повстанці різних національностей були готові віддати своє життя у боротьбі за квітучу незалежну Україну, а не за те, щоб зайди настільки розграбували її, що у пошуках робочого місця наші співвітчизники змушені залишати Батьківщину.
Хасману Мандику теж неодноразово пропонували родичі виїхати в Америку чи Ізраїль. І коли священик почав розпитувати, чи не виникало в нього бажання залишити Україну, Хасман зробив різкий жест рукою і відповів: «Тут моя земля і тут поховано прах моїх батьків».
На прощання священик обняв Хасмана і сказав: «Побільше б було таких справжніх українських патріотів», а старий повстанець з донькою висловили щиру подяку гостям за підтримку.

Анатолій ТРОЦЮК,
курінний отаман Західно-Бузького куреня Прикарпатської Січі

На фото (зліва направо): донька повстанця Катерина із рушником, якого вишивала мама, Андрій Сухий, Хасман Мандик, Анатолій Троцюк, о. Михайло Нискогуз, Роман Горчаковський

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #13 за 30.03.2012 > Тема ""Білі плями" історії"