Версiя для друку Обговорити в форумi

Молоді голоси

Не любив, як слід, свого краю той, хто ніколи його не втрачав.
А. Міцкевич.
***
60-річчю УПА присвячую...

На сірім могил граніті,
На сірім граніті могил
Рахують уламки сил,
Котрим не судилось зі світу
Зібрати роз'ятрений пил.
Судилось лягти, рідна ж мова
Знайшла нам всього лиш два слова:
Колабора- і націона-
-Лісти і -ціоністи,
Але ж таки не сталіністи!
Колабор - немов та колиба.
То серця відкраяна скиба,
А націо - то вже наше.
Бо natio - то є народ.
Ніхто вже йому більш не зможе
Накинуть пов'язку на рот.
І нагород нам не треба.
Не треба нам нагород -
Поверніть окраєць хоч неба
До наших стражденних господ.
А тим, хто не знає, скажімо відверто:
Той край свій по-справжньому не любив,
Хто його не втратив ніколи й до смерті
Воду з джерела кришталевую пив.
Втрачали, любили.
Нам завше здавалось,
Що небо й земля у ті дні відкривались
Для нас лиш одних, а для ворога ні...
Горіли, горіли, горіли в огні,
Але не згоряли дотла, повставали -
Гіркою ціною ми мир здобували.
Нехай нас називають зрадниками,
Нехай нас неславлять словами,
Але одне лиш серця утішає:
Ніколи нас не охрестять рабами.
***
Навколо фальш, і зрада, і брехня,
Зіткані із тривких оксиморонів,
Брудних образ, кружляння моветонів.
І фраз, розкиданих навмисне навмання.
Тіла сферичні враз втрачають розмір.
Лягають плавно, худнучи небавом,
На долі площину стискання шалом.
І простір одновимірний - не простір.
Три виміри життя, три серця спраглі міри.
І з болю трьох світів лишається один
Щоб гризти душу зоднобіч невпин,
А далі - небуття і забуття безміри.
Нам нікуди вже йти і нікуди тікати.
До мінімуму біль вже зведений - усе.
Бо світ тісний для нас, і марно вже чекати,
І два шляхи лише - умерти чи за ґрати.
Немов стихає біль, немов страхи вщухають
В душі, та очі бачать лиш лінію тонку,
Ще хтось в думках малює сліпу весни ріку,
Коли вже серце з грудей нещадно видирають.
***
До правди пролягла дорога
Крізь терни до зірок,
На серці тріпотить тривога -
Зробити перший крок.
Десь блискавиця крає небокрай,
І грім гуркоче й тисне хмар завіса,
І зорепадом догоряє рай,
І дня прийдешнього зоріє світла іскра.
***
Вже скоро ніч.
Але чи вечір зараз?
Вже скоро ніч.
Але чи день вже був?
Чи, може, нас лишень укотре
Він якось-то безжалісно минув?
А ніч прекрасна, радісна, прозора,
Коли і місяць, і зірки зійшли.
Вона чарівна, - хтось спокійно мовить,
То й стерпимо. З небес високих
Надію лиш нам, Господи, зішли.
Надію вкрали, вкрали вже останнє.
Зірки і місяць вкрали без вагань.
Благань не треба, зайві намагання
Зітхання зупинити - не спинить зітхань.
Вже скоро ніч -
Дрібоче кожен атом.
Вже скоро ніч -
Шепоче тихо ліс.
Вже скоро ніч -
Зодягши пишні шати,
Провадить здичавілий верболіз.
Вже скоро ніч.
Але чи вечір зараз?
Вже скоро ніч.
Але чи день вже був?
Вже скоро ніч, -
Хтось скаже наостанок.
Вже скоро ніч.
Та чи настане ранок?
Алла ОХРІМЕНКО,
учениця 11-го класу ЗОШ № 1.
м. Буринь на Сумщині

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #25 за 20.06.2003 > Тема "Душі криниця"