Версiя для друку Обговорити в форумi

Із Чорноморського, найзахіднішого кримського райцентру і головного селища всього Тарханкутського півострова, до свого села Міжводного Валентин Бут доставив мене з вітерцем на скутері, як і обіцяв, за двадцять хвилин. Якби це було літо, а не нинішній «мертвий сезон», вправність чоловіка принагідно можна було б оцінити і за стерном його «Волі» — дев’ятиметрової вітрильно-моторної яхти, виготовленої власноруч за французьким проектом First 30E. А так я обмежився лише, так би мовити, круговим обзором її на суходолі, точніше — на трейлері на огородженому майданчику в декількох метрах від будинку господаря.

УСЛІД ЗА РОМАНТИКОЮ
Узагалі ж «Воля» – це вже п’ятий власний плавзасіб пана Валентина. Про кораблики, які він ще хлопчиною разом із однолітками запускав на ставочку за городами в рідному містечку Білопіллі, що на Сумщині, звісно ж, не йдеться. Хоча саме ті дитячі забави навіяли Валі романтику дальніх мандрів. Чому ж це не переросло у професію? Бо на заваді стали проблеми з зором, ускладнені астигматизмом та гіперметропією обох очей, – сумні наслідки необачного падіння з висоти у тому ж таки босоногому дитинстві. «Але я не шкодую, чесно, що не пішов у моряки. Бо ким я міг стати? Ну, в кращому випадку капітаном, але ж не свого судна. А так я — капітан завжди своїх суден. Це крутіше», — переводить на плюс свої життєві мінуси пан Валентин.
За реалізацію своїх задумів чоловік взявся на початку 1984-го. Себто буквально декілька місяців потому, як із дружиною Валентиною, до речі, теж учителем (фізкультури), переїхав до Міжводного. Ще на останньому курсі Сумського педінституту Валентин зазделегідь розіслав листи — мовляв, а чи потрібен вам учитель з англійської та німецької — у райвно виключно приморських регіонів тодішнього Союзу. Позитивна  відповідь прийшла з далеких Примор’я, Заполяр’я, а також куди ближчого кримського Чорноморського, де в свою чергу запропонували місце «англійця» у сільській школі Міжводного. Варіант — годі й бажати. Позаяк у цьому курортному  селі ледве не зусібіч велика вода: Ярилгацька бухта і солоне, з лікувальними грязями, озеро Джарилгач. І що не менш важливо з практичних міркувань – молодій родині відразу ж надали кімнату у гуртожитку.

ПОЧИНАЛОСЬ УСЕ З «МИРУ»
Таке «бортове» ім’я отримав вітрильний первісток Валентина. Приміщення, де була навіть невеличка циркулярка та електрорубанок, для його будівництва надала школа, директором якої на той час був Микола Кукса — людина небайдужа і щира. За ласкавого сприяння директора радгоспу «Міжводне» Миколи Радченка ентузіасти отримали необхідні матеріали – дошки, фарбу, оліфу, навіть тканину на вітрила. Щодо проекту самого судна, то його Бут виношував давно. «Виходив тоді у Ленінграді такий журнал «Катери та яхти», — посвячує мене у деталі пан Валентин. — Звідти я взяв найголовніше – теоретичне креслення, тобто обводи шпангоутів (поперечних ребер корпусу судна. — Авт.). Наносиш сітку координат, розраховуєш напівшироти,  висоти. Це досить просто, інша річ, скажімо, те, що важливий у такій справі «сопромат» на кафедрі іноземних мов не викладали. Тож довелось все самому вишукувати, за аналогами вивчати».
Найнеприємніше новоспечених яхтсменів чекало вже на воді. Замість традиційного побажання «сім футів під кілем» — одразу категоричне «ніззя». Чиновники з ДІМС — державної інспекції маломірних суден — навідріз відмовились реєструвати Валентинову саморобку. Відтак «зелені кашкети» не давали дозвіл на вихід у відкрите море. То були дикі тоталітарні часи, коли начальник застави міг на місяць чи й на все літо закрити той чи інший причал. І все ж навіть за тих часів ентузіастам вдавалося ходити під вітрилами. «Але це було так дозовано. Хоча ми й намагалися знаходили лазівки, щоб таки вийти в море, та все ж наш «Мир» все більше простоював на березі і скоро геть розсохся», — констатує пан Валентин.

ТРИ «МРІЇ»
Куди щасливіша доля у «Мрії-1». Списаній у чорноморському рибколгоспі «Шлях комунізму» на дрова десятиметровій фелюзі Валентин Бут подарував друге життя. Підремонтував ще добротний корпус, встановив міцні щогли, натягнув власноруч пошиті з тику вітрила (до цього судно ходило виключно на моторі). Отримав вітрильник і законну «прописку» в Спортсуднореєстрі, а сам її господар, успішно склавши іспити перед повноважною атестаційною комісією, — диплом яхтового капітана. На «Мрії-1» пан Валентин розрізав хвилі бухти майже шість років. Не тільки задля власного задоволення, а й катав приїжджих відпочивальників – за плату. Для вчительської родини, де виховувалось троє дітей, це стало ще й непоганим підробітком.
Наступна «Мрія» стала результатом конверсії військово-морської бази на Донузлаві ще, до слова, до офіційного поділу Чорноморського флоту. У розпал надто поспішного розпродажу флотського майна один із місцевих жителів придбав  там корпус тральщика (військового судна, призначеного для пошуку і знешкодження морських мін. — Авт.). Але не зміг дати йому ради і запропонував Валентину Буту, який напередодні продав свою першу «Мрію» і підшуковував на заміну щось підходяще. Конверсійний тральщик польського виробництва завдовжки аж шістнадцять метрів його цілком влаштовував. Однак поморочитись довелось добряче, аж три роки. Так на «Мрії-2» з’явились не тільки вітрила, але й... комбайновий двигун. Щоправда, на новому-старому плавзасобі пан Валентин зробив лише один вихід у море. А далі трапилось непередбачуване. «Я стояв у бухті на якорі, — згадує чоловік той фатальний для його «ластівки» день, — коли налетів шквал. Одразу потрібно було і з якоря зніматись, і мотор заводити. Зробити одночасно і те, і друге, зрозуміло, не виходило. Тринадцятилітньому синові довелося самому тримати стерно. Саме це дало мені можливість підняти вітрила і судно почало потроху відходити від берега. Але дрейф був завеликий, а часу, аби завершити маневр, надто мало. Як результат, судно наскочило на залишки опор старого термінала нафтосховища.  У пробоїну ринула вода… Найгіршим було те, що шквал перейшов у шторм, який тривав п’ять днів. Викинуту на берег двадцятитонну яхту весь цей час безупинно било об дно. Встиг зняти з неї двигун і ще дещо».
А от «Мрію-3», із залатаним алюмінієвим корпусом, спіткало інше, рукотворне,  лихо. Під час чергового рейду її у Валентина Бута конфіскувала місцева податкова міліція. Начебто через відсутність ліцензії (чоловік сплачував лише податки), хоча на той час, літо 2001 року, сама процедура ліцензування ще не була визначена. Непоступливість капітана та принципова позиція голови Апеляційного суду АР Крим Михайла Тютюнника розставили все на свої місця. Прокуратура Криму порушила проти корумпованих податківців карну справу. Одначе зусиллями зацікавлених осіб її щорічно упродовж п’яти років закривали, тож доводилося через комітет Верховної Ради України з боротьби із корупцією та організованою злочинністю та його тодішнього голову Володимира Стретовича змушувати Генпрокуратуру поновлювати досудове слідство. Але влада зрештою відстояла своїх «вірних» синів. Карну справу закрили, так і не довівши до суду. Зате цивільний процес капітан виграв, змусивши державу відшкодувати бодай частину збитків, завданих захланними митарями.
«КАТАМАРАН – ЦЕ ПРОСТО ДИВО»
У будь-якої людини, либонь, немає межі вдосконалення. Так і у мого 54-річного співрозмовника. Його нинішній «Волі» всього п’ять років. На її побудову «з нуля» часу витрачено приблизно стільки ж. Тепер яхта з двигуном у двадцять «конячок», з дакроновими вітрилами площею тридцять сім квадратних метрів відповідає всім чинним вимогам мореплавства. Вона має однотонний баласт, споряджена автопілотом, супутниковим навігатором GPS і розганяється до семи з половиною вузлів». «Зазвичай, під час півторагодинної екскурсії двигун працює не більше п’ятнадцяти хвилин — аби не витрачати час на повільне галсування проти легких вітрів, аби люди встигли подивитись весь маршрут, — розповідає пан Валентин. — Плавання під вітрилами — то неймовірна насолода, це мов нестримний політ. Саме цього прагнуть мої пасажири, і я радий подарувати їм ці відчуття».
Одним словом, яхта повністю влаштовує капітана. Що ще потрібно чоловіку, щоб зустріти старість, як казав один кіноперсонаж із «Білого сонця пустелі». Але, виявляється, начебто бездоганна «Воля» для її творця — це вже пройдений етап. Капітан мріє про катамаран.    «Уже давно працював над своїм проектом, — зізнається пан Валентин, — розробляв креслення. А коли з’явився Інтернет, то виявилось, що ці самі ключові ідеї вже знайшли втілення в проектах знаменитого англійського конструктора багатокорпусників Джона Шаттлуорта. Його творіння – то досконале поєднання тонкої естетики, інженерного розрахунку та високих технологій. Катамаран – це просто диво, це як політ мрії. От його і спробуємо будувати».

Василь САДОВСЬКИЙ

*   *   *
Вмира «Світлиця» у Криму,
А, отже, знову
Взялись за душу за саму —
За рідну мову.
І хай би то лише Москви
Бажання давні —
Насправді ж, ніж у спину  ви,                             
Хахли погані.
Ви за срібляник — руки б пік!
У отчій хаті
Мордуєте вже котрий вік
Вкраїну-матір.
Вчите, як мовити «глаголь»
На руськом з перцем,
Бо ж за імперією боль
У псячім серці.
О, Україно, де ж твоя
Козацька слава?  
Де гордість давняя твоя,
Моя державо?!
Облесливі слова пусті
Плетуть мосьпани.
Гай-гай! — То знову, знов не ті
Нові гетьмани?
Чому мовчиш, народе мій,
Мов ми тут бранці?
Чому за тебе не стоять
Твої обранці?
То, може, нагадати їм
Майданом знову?
Вмира ж на батьківській землі
Вкраїнська мова!

Валентин БУТ
14.09.2005

Недаремно ж кажуть, що людина, якщо вже талановита — то в усьому. Наш земляк-«світличанин» Валентин Бут пливе по життю іще під одним вітрилом — поетичним, і вже навіть підготував до друку свою першу збірочку віршів, з якою ми плануємо ознайомити читачів у найближчих випусках газети.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #47 за 23.12.2011 > Тема "Українці мої..."