Версiя для друку Обговорити в форумi

Краса врятує світ!

Років 20 тому було важко уявити, що прийде такий час, коли стане соромно вихваляти себе за національною ознакою і принижувати інших, оскільки громадська думка не збігатиметься з твоєю. Втім, дивно, нас же виховували як інтернаціоналістів, а виявляється, лише загнали хворобу в глибину і за сприятливого «розташування зірок» стався бурхливий рецидив.
Але, здається, нарешті ми перехворіли, кожен своїм, маючи справу як з активними вірусоносіями, так і з мудрими і толерантними «лікарями», серед яких, зокрема, Рескомітет у справах міжнаціональних стосунків та депортованих громадян. Тому, якщо та чи інша подія відбувається під патронатом цієї організації, не виникає сумніву — захід буде корисним, пізнавальним і почуватимешся ти там комфортно, особливо, якщо живеш з душею, відкритою для добра.
Радісною подією став і фестиваль національних культур «Кримський вінок», кульмінацією якого був національний конкурс краси і культури «Кримська красуня-2011».
Перше, що 15 грудня вже в фойє Будинку культури профспілок привертало увагу, це численні статуї колоритних представників різних національностей, виготовлені чи то з бронзи, чи то з каменю, котрі, як і годиться, завмерли з фруктами в руці або ж з люлькою в зубах, на розсуд скульптора, відображаючи характерні звички того чи іншого народу. Вони стояли  на високих постаментах з нерухомими обличчями… ось тільки очі, мов живі, стежили за подіями навколо. І це неможливо було приховати, бо ті очі, як і замасковані люди, насправді були живими. Шкода тільки, викликати їх на діалог не вдавалося… Такого дива я ще не бачила. Зате стовідсотково живим був український ансамбль з Красногвардійського району «Вербиченька», який демонстрував одразу все: національне вбрання, пісні, страви, що красувалися на столі. Його напівколом оточували ті, хто вмів і заграти, і заспівати, пританцьовуючи в межах відведеної площі.
Все те ж саме робили й росіяни, ще більш розкуті та веселі. А ось і білоруси у вишитих сорочках, жилетах, а за спиною, як і в інших східних слов’ян, — вишиті серветки, рушники, килимки та ще — ба! — портрет «бацьки» чи то на ознаку пошани, чи то щоб їх з іншими не плутали.
А біля сходинок розмістилися греки, які чомусь не увійшли до «Федерації греків Криму», котрі частували усіх охочих національними стравами, а чоловіків — ще й вином. Коли я запитала: «Чому не разом?», то з’ясувалося, що одні з них — фракійські з Білогірського району, а інші — понтійські. Що гріха таїти, я теж скористалася гостинністю останніх і ознайомилася з їхньою на диво
смачною кухнею.
Вірмени охоче позували з глечиками з вином і були просто знахідкою для фотографів. А для мене знахідкою стали караїми, адже ніколи раніше доля з ними не зводила. Та й не дивно, в Криму мешкає їх всього 700, це не враховуючи тих, що в Литві, на Західній Україні, в Туреччині. А їх і дійсно не варто плутати, бо, окрім мовних відмінностей, місцеві є караїмами за кров’ю, у той час як інші — лише за віросповіданням. А називається їхня релігія караїмізм і містить у своїй основі «Вітхий завіт». Голова товариства Тетяна Шайтанова розповіла, як непросто зберігати їм свою національну ідентичність, та все ж мають недільну школу і ще пам’ятають свої національні звичаї та страви, а це — янтик, імурта, катлама й багато інших.
Кримські татари, які розташувалися поруч, підкорювали перш за все своїми молодістю і красою, вони не проти були прямо тут, у фойє, і від душі потанцювати. Зрештою, кримський вінок виявився надзвичайно барвистим. А ми ж, сусіди і навіть друзі, бачимо одне одного, як правило, зовсім в іншому образі. Втім, народилися ми не продавщицями або домогосподинями, а перш за все запашними квіточками на гілці свого національного дерева, яке мусить потім стати соковитим плодом і увійти в майбутнє хоча б одним зернятком, яке теж дасть свій пагін. Шкода, що в нашому повсякденному вбранні практично відсутні національні елементи, які б нагадували — ми прийшли у цей світ з важливою місією і не треба вимагати, щоб на яблуні виросли груші, та сперечатися, яка квітка краща — троянда чи лілея.
І все ж таки подальший конкурс краси і культури мав визначити щось подібне. У ньому взяли участь російські, українські, кримськотатарські, вірменські красуні, а ще — єврейська, грецька, башкирська та чеська — всього 16 чарівних дівчат віком від 16 до 24 років. Переважна більшість з них — студентки. Але якщо хтось очікував негайно побачити дівчат у купальниках чи за виконанням якихось вправ, що дали б підстави виявити «міс-сексуальність», йому не пощастило. І сам винен, оскільки цей конкурс ще й культури, а точніше — розмаїття національних культур.
Дівчата не лише з’являлися в національних костюмах, але й мали завдання продемонструвати національий обряд, пов’язаний з водою. Для кримських татар це Наврез. Вода у мусульман — символ життя, очищення. Із трьох ковтків води починається й так само завершується піст. Ввечері перед Наврезом (21 березня) дівчата гадають. У глечик з джерельною водою вони кладуть свої прикраси і ставлять його під кущем троянди. Наймолодша із зав’язаними очима виймає з глечика прикраси, визначаючи при цьому долю їхніх власниць. Люди також поливалися водою — кому дістанеться більше, у того буде міцнішим здоров’я.
У греків — свої звичаї. Свято Ай-Василь пов’язане з Новим роком за старим стилем. Це святий Василь, а не Дід Мороз приходить до дітлахів з подарунками. Коли опівночі ділили святковий пиріг, шматочок залишали і воді, яку греки вважають джерелом життя. А на Новий рік увесь посуд заповнювали свіжою водою, до джерела приносили фрукти та ягоди, промовляючи: «Нехай і вони пливуть у наш дім, як ця вода», тим самим на увесь рік забезпечуючи для родини добробут.
У башкирів молоду дружину після весілля ведуть до річки з коромислом. Вона має пожертвувати водяному духові срібну монетку. А повертаючись з відрами назад, стежити, аби не розхлюпати воду. Ці обрядові дійства мають назву Хиу Башлау.
У чехів найбільше традицій, пов’язаних з водою, перепадає на Великоноце. У Велику п’ятницю треба було вмитися у проточній воді до сходу сонця — цього дня вона має очищувальну силу. У Білу суботу воду святили і кропили нею дім та майно. А у пасхальний понеділок хлопці стьобали дівчат молодими гілками, за що, в свою чергу, одержували «водні процедури».
У євреїв вода вважалася джерелом морального очищення, а також позбавлення від гріхів. На єврейський Новий рік Рош-а-Шана люди молилися на березі водоймища з проханням позбавити їх від гріхів, після чого вивертали кишені, де могло назбиратися сміття. Звичай зветься «Ташлих».
Вірменське свято «Вардавар» настає серед спекотного літа. Цього дня люди просять у Бога дощу і обливають одне одного водою, яка має цілющі властивості. А ще родини збираються біля джерел, що сприяють єднанню роду. Тут розпочинаються народні гуляння.
Поміж росіянами та українцями пов’язані з водою традиційні свята поділилися умовно. Росіянам дісталось язичницьке свято Купала, коли дівчата прикрашають себе вінками і потім пускають їх на воду, а вранці люди вмиваються росою та гуляють босоніж, а для українців одним із найважливіших свят, на думку дослідників-організаторів, є Водохреще. Цього дня всяка вода вважається святою, особливо освячена священиком. Вранішнє умивання на Хрещення дарує прекрасній статі красу.
Але як за 10-15 хвилин у коротенькому дійстві донести до глядачів традиції свого народу, навіть з допомогою досвідчених хореографів та народознавців? Бодай хоча б відобразити якісь його елементи! Якщо кримськотатарські красуні таки мудрували біля глечика, то українські замість того, щоб дивитися в ополонку в очікуванні Божого знамення, танцювали у вінках з козаками. Головне, що вода (шовковиста тканина через усю сцену) була поруч. Та й для журі, здається, важливішим був національний колорит, ніж близькість до запропонованих сюжетів.
А ще дівчата порадували присутніх святковим танцем дружби з елементами різних національних танців, продемонстрували ділові костюми від магазину «Лілі». Вони мали право і на якийсь «месидж», а зазвичай у подібних випадках це зветься візитівкою. Записала лише те, що запало в душу: «Пишаюся своєю Батьківщиною і знаю, що завжди із-за хмар виглядає сонце», — це сказала українська дівчина Галина Півень. «Немає нічого кращого за співдружність культур», — зазначила чеська красуня Марія Грицюк. А моя фаворитка з самого початку змагань студентка ТНУ кримська татарка Айше Оказ висловила думку, що джерело краси приховується в кожній людині. І судила дівчина, здається, по собі, — про все це говорили її очі, вираз обличчя, ніжного і відкритого. А коли дівчата почали демонструвати весільні сукні, неперевершеними виявилися буквально всі.

У перервах поміж їхніми виходами сцена теж не була порожньою. Чарівна маленька Регіна показала кримськотатарський танець, ще менша, учениця молодших класів Амалія Кримська заспівала пісеньку «Віночок», сама теж у віночку та українському національному вбранні. Дійшло, здається, і зовсім до дошкільнят. Цей номер звався «Спортивний бальний танок «Карнавал».
Та не все ж дивувати громаду малюками. На сцену аж двічі виходили і євпаторійські «Велетні» — молоді і гарні хлопці та дівчата на ходулях. Вони не лише танцювали дерев’яними палицями та сідали на шпагат, але й демонстрували якийсь дивовижний фантастичний сюжет, розмахуючи крилами і погрожуючи комусь мечем. Й цим самим лише підсилювали пристрасті, які вже переповнювали залу, — журі мало ось-ось оголосити результати конкурсу й торішня переможниця Христина Джеладян одягнути корону своїй правонаступниці.
Та перш ніж прозвучали імена, слово мали члени журі. Заступник міністра культури АРК Тетяна Манежина подякувала за молодість, мир і дружбу, що панували на сцені і загалом у залі. Розчулена, вона навіть заговорила віршами. А заступник голови Рескомітету у справах міжнаціональних стосунків та депортованих громадян Еміне Авалієва привернула увагу до володіння дівчатами рідними мовами та до їхньої внутрішньої краси. Вона гідно оцінила національний костюм Ольги Лобанової та ті перетворення, які відбувалися з башкирською красунею Оксаною Стаценко-Хуснімардановою, коли вона перевдяглася в національне вбрання, і наголосила на почуттєвості кримськотатарських дівчат.
А ще члени журі дякували дівчатам за «сонячне свято у грудневий вечір» і, звичайно ж, організаторам конкурсу, яких настав час назвати поіменно: автор і директор проекту — Катерина Перетятько; автор і режисер-постановник, а також одна з ведучих — Елеонора Бахіча (яка, до речі, цього дня була іменинницею); дослідник звичаїв народів Криму і режисер-постановник національних традицій — Олена Широка.
Втім, перейшли до нагород, бо «найяскравіші перлини кримської скарбниці» вже не витримували напруги. На всіх дівчат чекали стартові пакети від оператора «Лайф» та запрошення до ресторану. Диплом «Міс-експресія» одержала росіянка Анастасія Ромм; «Міс-чарівність» — українка Анастасія Ульянська; «Міс-натхнення» — кримська татарка Айше Оказ; «Міс-шарм» — вірменка Шагане Шахвердян; «Міс-артистизм» — вірменка Кнарік Малумян; «Міс–привабливість» — чешка Марія Грицюк; «Міс–сучасність» — вірменка Христина Артюнова, «Міс–романтичність» — росіянка Марія Похилько; «Міс–почуттєвість» — кримська татарка Аліє Фаткуліна; «Міс-поетичність» — росіянка Ганна Клюшина; «Міс–грація» — кримська татарка Гульнара Басирова; «Міс–ніжність» — башкирка Оксана Стаценко-Хуснімарданова; «Міс–вишуканість» — гречанка Ангеліна Коул; «Міс–витонченість» — єврейка Сандра Середенко; «Міс–елегантність» — українка Галина Півень та «Міс–екстравагантність» — українка Ольга Лобанова.
Думаю, журі було непросто вишукувати нові й нові грані отого поняття, яке можна ототожнювати зі словами «краса», «привабливість», «надзвичайність». Але дівчата були того варті. Головний редактор першого кримськотатарського журналу «Арзи» Лентара Халілова відзначила Айше Оказ ще й за кращий національний костюм і пообіцяла, що обличчя дівчини прикрасить обкладинку наступного номера видання. Кількох дівчат було також порекомендовано для участі в подібних всеукраїнських конкурсах, а Оксану Стаценко-Хуснімарданову навіть у європейських. Диплом глядацьких симпатій одержала Гульнара Басирова, а «Міс–Інтернет» стала Ганна Клюшина і, як наслідок, — володаркою новенького ноутбука. «Міс–дружбою» визнали Анастасію Ромм.
Назвати і привітати переможницю конкурсу вийшов на сцену сам голова Рескомітету у справах міжнаціональних стосунків та депортованих громадян Ремзі Ільясов. Він нагадав, що краса врятує світ, а також подякував дівчатам, що дозволили, забувши усі турботи, відпочити душею. А переможницею національного конкурсу краси і культури, «Кримською красунею–2011» було визнано українку Галину Півень, студентку Севастопольського інституту банківської справи Національного банку України, дівчину, яка недарма вірила, що з-поза хмар усе одно визирне сонце.
Галі 18 років. Народжена в Україні, вона має традиційне українське ім’я, оспіване в десятках пісень. І вона не соромиться вголос говорити про любов до своєї Батьківщини, хоча та — не Америка і навіть не Росія, а сама Галя живе в ще й досі «неоднозначному» Криму. Але дівчина пам’ятатиме — національний віночок на її голові тому і гарний, що барвистий, — там міцно взялися за руки різні квітки, водячи хоровод дружби.

Тамара СОЛОВЕЙ
Фото О. Носаненка

На фото: коронація переможниці конкурсу краси і культури «Кримська красуня-2011» Галини Півень

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #47 за 23.12.2011 > Тема "Душі криниця"